"Бабель і Катаєв: такі різні долі"

У спогадах Леоніда Утьосова є слова:
«Я не знаю, кто виноват. Солнце? Море? Небо? Но – под этим солнцем, под этим небом, у этого моря родятся особые люди.
Может быть, виноват Пушкин? Может быть, это он оставил в Одессе «микробы» поэтического и прозаического творчества? Но обратите внимание: Юрий Олеша, Валентин Катаев, Илья Ильф, Евгений Петров, Эдуард Багрицкий, Семен Кирсанов, Исаак Бабель, Лев Славин... – это мальчишки, создавшие, как принято было тогда говорить, "одесский период" нашей литературы.
Ах, одесские мальчишки! Они не ходят, а бегают, они не говорят, а поют.
Их темпераменты, их музыкальность, их поэтические сердца могут накормить весь мир искусством не хуже, чем лепетутники хлебом.
Эти мальчишки понесли славу нашего искусства далеко за моря-океаны, украсили ее сады прелестными цветами одесского гения...».

Про двох із них – Ісаака Бабеля та Валентина Катаєва йшлося на черговому, 495-му, засіданні клубу книголюбів «Кобзар». З доповіддю «Бабель і Катаєв: такі різні долі» виступив Заборников Володимир Олександрович.
Доповідь супроводжувалася демонстрацією ілюстративного матеріалу з колекції доповідача.

КАТАЄВ (1897-1986)

Валентин Петрович Катаєв народився 28 (16) січня 1897 року в Одесі в родині вчителя. Не закінчивши гімназії, у 1915 році він пішов добровольцем на фронт. Революція застала Катаєва в Одесі, де він перебував у госпіталі. У 1919 р був призваний до Червоної Армії, брав участь у боях з білогвардійцями.
Літературна діяльність В. П. Катаєва почалася дуже рано. Його перший вірш «Осень» з'явився у газеті «Одесский вестник» 18 грудня 1910 р. З цього часу він систематично друкувався в одеських газетах («Одесский вестник», «Одесский листок», «Южная мысль», «Русская речь») та центральних журналах («Весь мир», «Лукоморье», «Пробуждение», «Прекрасное далёко»), у яких розміщував свої вірші, розповіді, нариси, кореспонденції з фронтів.

У 1919 р В. П. Катаєв був призначений завідувачем «Окнами сатиры» в одеському РОСТА. У 1921 р. «працював з агітації та пропаганди у Харкові, був секретарем журналу «Коммунарка Украины», писав п'єси для першого театру Української Радянської Федеративної Республіки, завідував відділом агітації і пропаганди «Югросты». На початку 1922 р. В. П. Катаєв переїхав до Москви. Протягом 20-х рр. він був активним співробітником газети «Гудок», в якій опублікував велику кількість прозових і віршованих фейлетонів. Свої газетні та журнальні гуморески підписував псевдонімами «Старик Саббакин», «Ол. Твист», «Митрофан Горчица». Як кореспондент газети неодноразово бував у різних краях СРСР, черпаючи у цих поїздках матеріал для своїх художніх творів.

Першим великим твором В. П. Катаєва стала повість «Растратчики» (1926), схвалена М. Горьким. Потім були «Время, вперед!» (1932), «Я, сын трудового народа» (1937), цикл романів: «Белеет napуc одинокий» (1936), «За власть Советов» (1949, 1951), «Хуторок в степи» (1956), «Зимний ветер», що склали потім тетралогію «Волны Черного моря»(1961).
Значне місце у творчості В. П. Катаєва займає драматургія. Його п'єси «Квадратура круга» (1928), «Растратчики» (1928), «Универмаг» (1929),  «Авангард» (1930), «Миллион терзаний» (1931), «Время, вперед!» (1932), «Дорога цветов» (1934) та інші ставилися в багатьох театрах країни та за кордоном.

У період Великої Вітчизняної війни В. П. Катаєв як кореспондент газет «Правда» і «Красная звезда» неодноразово виїжджав на фронт, написав ряд нарисів, оповідань, повість «Жена» (1943) і повість «Сын полка» (1945), відзначену Державною премією.
За сценаріями В. П. Катаєва поставлений ряд художніх фільмів: «Родина зовет» (1936. У співавторстві з А. Мачеретом), «Цирк» (1936. У співавторстві з Г. Александровим, І. Ільфом та Є. Петровим), «Белеет парус одинокий» (1937), «Шел солдат с фронта» (1939), «Сын полка» (1946), «Страницы жизни» (1948. У співавторстві з А. Мачеретом), «За власть Советов» (1956. У співавторстві з С. Клебановим), «Безумный день» (1956), «Поэт» (1957), а також мультиплікаційні кінофільми: «Цветик-семицветик» (1949), який отримав на IV Міжнародному кінофестивалі (Чехословаччина) премію за кращий дитячий фільм, і «Дудочка и кувшинчик» (1951).

Після війни продовжив «Белеет парус одинокий» повістями «За власть Советов» (1948; інша назва «Катакомбы», 1951; однойменний фільм – 1956), «Хуторок в степи» (1956; екранізація, 1970), «Зимний ветер» (1960-1961), що утворюють тетралогію з ідеєю наступності революційних традицій. Пізніше всі чотири твори («Белеет парус одинокий», «Хуторок в степи», «Зимний ветер» і «За власть Советов» («Катакомбы») виходили як єдина епопея «Волны Чёрного моря».

Автор публіцистичної повісті «Маленькая железная дверь в стене» (1964). Починаючи з цього твору, змінив письменницьку манеру і тематику. Свій новий стиль назвав «мовізмом» (від фр. mauvais «поганий, дурний»), неявно протиставляючи його гладкопису офіційної радянської літератури.
У цій манері написані лірико-філософські мемуарні повісті «Святой колодец» (1966), «Трава забвенья» (1967), оповідання «Кубик» (1969), «Разбитая жизнь, или Волшебный рог Оберона» (1972), «Кладбище в Скулянах» (1974), повість «Уже написан Вертер» (1979), «Юношеский роман моего старого друга Саши Пчёлкина, рассказанный им самим» (1982), «Сухой лиман» (1984), «Спящий» (1985).
Широкий резонанс і щедрі коментарі викликав роман «Алмазный мой венец» (1978). У романі Катаєв згадує про літературне життя країни 1920-х років, не називаючи ніяких справжніх імен (персонажі приховані прозорими «псевдонімами»).

У 1955-1961 рр. В. П. Катаев був головним редактором журналу «Юность».
Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора та медалями.
Твори В. П. Катаєва неодноразово перекладалися на іноземні мови.
Валентин Петрович Катаєв помер 12 квітня 1986 року, на 90-му році життя. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі.

Бабель (1894-1940)

Ісаак Еммануїлович Бабель народився 13 липня 1894 р. у сім'ї дрібного одеського торговця. Навчався в Одеському комерційному училищі, потім в Київському комерційному інституті, але не закінчив його. У дитинстві зблизився з французькою колонією в Одесі, захоплювався французькою класичною літературою, перші свої оповідання писав французькою мовою.
Інтерес до літератури привів Бабеля у 1915 р. до Петербурга. Тут відбулася перша зустріч письменника з О. М. Горьким, що мала, за визнанням І. Е. Бабеля, вирішальне значення у його житті. О. М. Горький надрукував в «Летописи» (1916, № 11) два оповідання І. Е. Бабеля: «Мама, Римма і Алла» і «Илья Исаакович и Маргарита Прокофьевна». «Когда, – писав І. Е. Бабель в автобіографії, – выяснилось, что два-три сносных моих юношеских опыта были всего только случайной удачей... Алексей Максимович отправил меня в люди».

Протягом семи років І. Е. Бабель змінив багато занять, об'їздив усю Росію. Призваний в армію, він воював на Румунському фронті, в роки громадянської війни брав участь у продовольчих загонах, бився в рядах Першої Кінної армії, працював в газетах тощо.
Зрілий письменницький шлях І. Е. Бабеля починається з 1923-1924 рр., коли в одеських виданнях, а потім в журналах «ЛЕФ» і «Красная новь» були вміщені його перші новели з «Конармии» та «Одесских рассказов».
Кілька наступних років відзначені найбільшим творчим піднесенням І. Е. Бабеля. Він публікує книгу новел «Конармия», цикл «Одесские рассказы» і п'єсу «Закат».
І. Е. Бабель бере участь у створенні кіносценаріїв за творами Шолом Алейхема («Блуждающие звезды», «Еврейское счастье»), пише сценарій за мотивами «Одесских рассказов» («Беня Крик») та ін., виступає також як редактор і перекладача творів французької та єврейської літератур.

У 1928-1933 рр. І. Е. Бабель довго живе у Франції. У ці роки він написав кілька оповідань автобіографічного змісту («В подвале», «Пробуждение» та ін.) та ряд новел на матеріалі зарубіжного життя («Улица Данте», «Суд»). Письменник брав також участь у виданнях, ініціатором яких був О. М. Горький («История фабрик и заводов» і ін.), друкує п'єсу «Мария» – про життя старої російської інтелігенції в перші роки революції.
І. Е. Бабель був делегатом Першого з'їзду радянських письменників.
Влітку 1938 року президія СП СРСР затвердила Бабеля членом редради Державного видавництва художньої літератури (ДВХЛ).

15 травня 1939 року Бабель був заарештований на дачі в Передєлкіно за обвинуваченням в «антирадянській змовницькій терористичній діяльності» і шпигунстві (справа № 419). При арешті у нього вилучили кілька рукописів, які виявилися назавжди втраченими (15 папок, 11 записників, 7 блокнотів із записами). Доля його роману про ЧК залишається невідомою. У 1939 році Арам Ванеціан почав писати портрет Бабеля, який виявився останнім прижиттєвим портретом письменника.

На допитах Бабеля піддавали тортурам. Його змусили визнати зв'язок з троцькістами, а також їх згубний вплив на свою творчість і факт того, що він, нібито керуючись їх настановами, навмисно спотворював дійсність і применшував роль партії. Письменник також «підтвердив», що вів «антирадянські розмови» серед інших літераторів, артистів і кінорежисерів (Ю. Олеша, В. Катаєв, С. Міхоелс, Г. Александров, С. Ейзенштейн), «шпигував» на користь Франції. З протоколу: «Бабель показав, що в 1933 році через Іллю Еренбурга він встановив шпигунські зв'язки з французьким письменником Андре Мальро, якому передавав відомості про стан Повітряного флоту...».
Військовою колегією Верховного Суду СРСР він був засуджений до вищої міри покарання і був розстріляний на наступний день, 27 січня 1940 року. Розстрільний список був підписаний Секретарем ЦК ВКП (б) І. В. Сталіним.

Прах письменника похований в Загальній могилі № 1 Донського кладовища.
В останні роки життя І. Е. Бабель працював над творами про радянську дійсність, фрагменти з яких («Нефть», «Гапа Гужва» і ін.) були опубліковані в різних журналах.
З 1939 по 1955 року ім'я Бабеля було вилучено з радянської літератури. У 1954 році він був посмертно реабілітований. За активного сприяння Костянтина Паустовського, який добре знав Бабеля і залишив про нього теплі спогади, після 1956 року Бабель був повернений в радянську літературу. У 1957 році було видано збірник «Избранное» з передмовою Іллі Еренбурга, який назвав Ісаака Бабеля одним з видатних письменників XX століття, блискучим стилістом і майстром новели.

Сьогодні в життя втілюється проект з увічнення пам'яті видатного письменника. Всесвітній клуб одеситів заснував Міжнародну літературну премію імені Ісаака Бабеля, покликану виявляти і підтримувати кращі зразки сучасної художньої словесності в жанрі оповідання (новели), написаного російською мовою як в Україні та Росії, так і в інших країнах світу. Основним критерієм відбору творів на здобуття премії, за висловом Ісаака Бабеля, повинна бути "тиранія смаку".
4 вересня 2011 року з ініціативи Всесвітнього клубу одеситів в Одесі було встановлено перший в світі пам'ятник Ісаку Бабелю і відкрита площа його імені.

Два одесити, що народилися в один час...
Два кити, на яких тримається слава літературної Одеси...
І такі різні долі...