«Читаємо вголос, читаємо з Гончарівкою»

Щорічно в першу середу лютого світ відзначає цікаве свято – Всесвітній день читання вголос. Цю подію започаткував міжнародний освітній проєкт «LitWorld» у 2010 році. Дану ініціативу вже підхопили мешканці 173 країн.

Подія має за мету заохочення людства, а найбільше – молодого покоління, до читання книг. Крім того, свято надихає більше читати, спілкуватися та обговорювати прочитане з родиною та друзям

Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара до повномасштабного вторгнення була осередком проведення цього свята в Херсоні. У книгозбірні проводилися Дні читання вголос як тематичні (читали твори Григорія Сковороди, Лесі Українки, Мирослава Дочинця), так і довільні, коли учасники заходу не обмежувалися конкретною темою чи автором і читали різні твори. Після таких зустрічей читачі могли сформувати собі список нових книг для подальшого читання. 

На жаль, війна, яка досі триває в Україні та завдає болю нашому рідному Херсону, не дозволяє вже другий рік поспіль збиратися в нашій гостинній Гончарівці для відзначення цього свята. Тому вже вдруге друзі нашої книгозбірні відзначили це свято в форматі онлайн-флешмобу «Читаємо вголос, читаємо з Гончарівкою!».

Захід виявився дуже цікавим. Спочатку учасники обирали серед цитат відомих письменників ту, яка їм ближче до душі та найкраще відображає їх ставлення до читання.

А потім, звісно ж, ми читали вголос фрагменти улюблених творів – прозових та поетичних, вітчизняних та зарубіжних письменників.

Пан Костянтин розпочав наш флешмоб читанням поезії Івана Малковича. Звучали вірші «Подорожник» та «Хочеться нарешті безумовних звитяг…», а потім усі слухали читання опису природи та архітектури з роману Ф.С. Фіцджеральда «Великий Гетсбі», перенісшись до США 20-років XX ст.

Велике задоволення ми отримали від емоційного читання класиків української літератури: «Тополі» Т.Г. Шевченка, віршів Ліни Костенко «Чародійне слово» і «Буває часом сліпну від краси» та Лесі Українки «На роковини Шевченка».

Не оминули увагою й сучасних українських авторів: прослухали уривок із книги Ірина Мацко «Дверна ручка» та віршів Людмили Галінської зі збірки «12 ключів до раю».  

Пані Яна, окрім того, що прочитала уривок із роману Фенні Флегг «Смажені зелені помідори в кафе "Зупинка"», розповіла нам про книги, які нещодавно прочитала. Поділилася вона й емоціями та спогадами, які навіяли їй ці твори.

Одна з учасниць сказала, що в неї є багато улюблених творів, але під час заходу хотіла б прочитати уривки з Біблії, а саме з книги «Псалми» та «Ісаї».

Напевно, у всіх херсонців защемило серце при читанні пані Наталією уривку із повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Звучав один із найкрасивіших описів українського степу: «Степ що далі, то все прекрасніше… Нічого в природі не могло бути краще. Вся поверхня землі представлялася зелено-золотим океаном, по якому бризнули мільйони різних квітів. Крізь тонкі, високі стебла трави проглядали голубі, сині й лілові волошки; біла кашка своїми шапками рябіла на поверхні; занесений бозна-звідки колос пшениці наливався в гущавині… Чорт вас візьми, степи, які ви гарні!…». Ми всі ніби на пару хвилин опинилися в наших херсонських степах.

Наостанок Лілія Віжічаніна, завідувачка відділу наукової інформації та бібліографії та організаторка даного флешмобу, провела учасникам огляд книг, які допоможуть полюбити читання всім, а особливо дітям та молоді.

У підсумку зустрічі присутні визначали, на який жанр літератури виявився схожим захід. Більшість обрали есе, адже кожен, окрім читання, розповідав про своє ставлення до книги та інформацію про автора.

Завершився наш онлайн-флешмоб веселим та трішки бешкетливим віршем С. Пантюка із його книги «Емоджинаріум, або подорож у країну почуттів».

Дуже приємно, що зараз, у період тотального захоплення інтернетом та соціальними мережами, люди не забувають і про книги. Як же було приємно зібратися і почитати вголос уривки із улюблених книжок.

Хочеться нарешті безумовних звитяг,
щоб шалена фортуна і приязний світ,
щоб колядки над нами розвівались, мов стяг,
і ковзатись дзеркалом стежки в різдвяний міт.

Щоби кожен нарешті відчув, що Бог
нині з нами й за нас, і скінчились блукання,
щоб, тривожні, ми не засинали самотньо удвох,
повернуті спинами, мов два знаки питання…

…Я легенько зціловую з неї, мов з фрески, задавнений страх,
я кажу їй: не бійсь, тут безпечно, бо тут мезозойське плато.
Мої руки – міцні, мої груди прикриють тебе на вітрах.
Мої сльози давно з того боку очей, де не бачить ніхто.
                                                      Іван Малкович, 2015