Читати, щоб підтримувати: бібліотекарі Херсонщини знайомилися з можливостями літерапії
Як художнє слово допомагає краще розуміти власні почуття? Як перетворити спільне читання на простір довіри та підтримки? Які практики можуть використовувати бібліотекарі, щоб допомогти відвідувачам віднайти внутрішні опори? Цим питанням була присвячена лекція з елементами тренінгу «Літерапія: читання для емоційного добробуту», яку для бібліотекарів Херсонщини провела завідувачка відділу наукової інформації та бібліографії Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара Лілія Віжічаніна.
Зустріч відбулася в межах проєкту «Психосоціальна підтримка в бібліотеках», який реалізується за підтримки Представництва ЮНЕСКО в Україні, Міністерства культури України та Уряду Японії та поєднала знайомство з міжнародним і вітчизняним досвідом бібліотерапії, розповідь про напрацювання Гончарівки та практичну роботу з художнім текстом.
Під час лекції йшлося про можливості читання як ресурсу емоційної підтримки. Зустріч із літературним твором може допомогти людині впізнати й назвати свої переживання, відчути співзвучність із досвідом інших, побачити власну ситуацію під іншим кутом. Особливого значення набуває спільне читання, коли поруч є люди, готові уважно слухати, приймати різні думки та дбайливо ставитися до почуттів одне одного.
Лілія Віжічаніна ознайомила колег із досвідом бібліотерапії в різних країнах світу. Зокрема, представила підходи, які застосовують у США, Литві та Великій Британії: від використання спеціально дібраної літератури до інтерактивних занять, що поєднують читання, обговорення й творчість.
Окрему увагу лекторка приділила ідеям херсонського психотерапевта Олександра Бутузова щодо впливу слова на внутрішній стан людини. У центрі цієї частини розмови були вдумливий добір літератури, уважне читання та пошук у тексті особистісно важливих сенсів. Йшлося про те, як поезія і проза можуть спонукати до роздумів, допомагати осмислювати пережите, підтримувати здатність співпереживати й помічати цінність життя.
Важливою темою стали межі відповідальності бібліотекаря. Організовуючи такі зустрічі, фахівець створює умови для спілкування, самопізнання та емоційного розвантаження через читання. Ця робота потребує делікатності, врахування чутливих тем, поваги до особистих кордонів і готовності кожного учасника долучатися до розмови у комфортний для себе спосіб.
Практичним продовженням лекції стала розповідь про досвід Гончарівки. Лілія Віжічаніна представила бібліотечні ініціативи, у яких художнє слово об’єднує людей і підтримує відчуття спільноти: «Мовно-поетичні лелітки», «ЛіТерапія» та читацький клуб «Новела». Кожен із цих форматів має свої особливості, проте їх поєднують увага до людини, можливість бути почутими та спільний пошук сенсів у літературі.
Для херсонців, які залишаються у рідному місті або через війну перебувають у різних куточках України й світу, такі зустрічі мають особливу цінність. Вони допомагають зберігати зв’язок із рідною бібліотекою, чути знайомі голоси, ділитися думками та знаходити підтримку в спілкуванні. Представлений досвід Гончарівки показав, як літературні заходи можуть стати важливою частиною бібліотечної роботи з громадою.
Від теоретичних підходів учасники перейшли до безпосередньої взаємодії з текстом. Лекторка запропонувала спільно прочитати есей «Радість» із книги Богдани Матіяш «Братик Біль, Сестричка Радість». Цей твір став основою для розмови про складні почуття, взаємозв’язок болю й радості, людську близькість та здатність помічати світлі миті навіть у непрості часи.
Для обговорення було запропоновано низку відкритих запитань: які слова чи образи найбільше зворушили; як у тексті співіснують біль і радість; чому авторка звертається до дитячого досвіду; які маленькі радощі згадує; що допомагає серцю залишатися чутливим і відкритим до людей. Такі запитання спрямовували увагу до тексту та водночас залишали простір для власних асоціацій і роздумів.
Важливою умовою практичної роботи була свобода участі. Кожен міг пропустити запитання, не розповідати про особисте, виконувати завдання подумки або говорити лише про літературний твір. Такий підхід допомагає будувати дбайливу взаємодію, у якій немає вимоги ділитися переживаннями чи шукати єдину «правильну» відповідь.
Продовжити осмислення есею лекторка запропонувала через творчі та арттерапевтичні практики. Вправа «Палітра радості» запрошувала передати образ цього почуття за допомогою кольорів, ліній або слів: уявити, якою є радість на дотик, як вона звучить, із яким місцем чи порою року асоціюється. Для виконання не потрібні художні навички – значення має сам процес творчого вираження.
Практика «Малі речі, які тримають» пропонувала пригадати п’ять звичайних речей, що дарують трохи тепла, спокою або задоволення, обрати одну з них і продовжити речення: «Це важливо для мене, бо…». У вправі «Радість уважності» учасникам пропонувалося помітити навколо три приємні деталі – колір, світло, звук чи фактуру предмета – і за бажанням завершити зустріч словами: «Сьогодні я забираю із собою…».
Запропоновані формати дали бібліотекарям конкретні ідеї для власної роботи: як обирати текст для спільного читання, вибудовувати обговорення, поєднувати літературу з творчими завданнями та враховувати різну готовність людей до взаємодії. Особливу увагу було зосереджено на атмосфері зустрічі – доброзичливій, уважній і відкритій до різного досвіду.
Лекція з елементами тренінгу стала нагодою осмислити роль бібліотеки як простору психосоціальної підтримки. Книга, уважна розмова та спільна творчість можуть допомагати людям відчувати зв’язок з іншими, знаходити слова для своїх почуттів і помічати те, що підтримує у щоденному житті.
Під час підготовки до зустрічі було використано матеріали очного тренінгу проєкту «Психосоціальна підтримка в бібліотеках», зокрема напрацювання Світлани Ковальчук з бібліотерапії.
