Ходімо до музею…: бібліографічний огляд книжок про музеї
Ходімо до музею…: бібліографічний огляд книжок про музеї
«Музей повинен бути оселею муз,
повинен одночасно бути і школою, і храмом, і священним місцем,
куди повинно стікатися все для вивчення прекрасного
і для поклоніння красі, щоб потім і в житті
розуміти і любити красу»
Богдан Ханенко
Щороку 18 травня відзначається Міжнародний день музеїв. Це свято з’явилося в календарі в 1977 році, коли на черговому засіданні ICOM (International Council of Museums – Міжнародна рада музеїв) було прийнято пропозицію про його заснування. І з 1978 року цей день відзначається щорічно в понад 150 країнах.
Музеї мають важливе значення в житті людей. Вони зберігають історію та культуру своєї країни, міста, регіону, народу, різноманітні експонати відображають історію розвитку різних сфер життя, науки, техніки, мистецтва та інших галузей. Прийнято вважати, що через музеї суспільство висловлює своє ставлення до історико-культурної спадщини, і з цим важко не погодитись.
Але цього дня не обов’язково кудись іти. Якщо ви не маєте такої можливості, то можна прочитати цікаву книгу, яка тим чи іншим чином пов’язана з музеями.
Музеї є ідеальним тлом для будь-якого жанру художньої літератури. Архіви минулого, сховища секретів – це вікно, крізь яке можна поглянути на людей та світи, що давно зникли; музеї – це невичерпне джерело історій. Похмурі жахи причаїлися у запорошених підвалах, хвилюючі таємниці можуть бути розгадані, ціла магія може бути зіткана зі шматочків минулого. За кожним уламком кераміки або шматком тканини ховається чиєсь життя, прожите давним-давно.
Бібліотекарі відділу наукової інформації та бібліографії підібрали для вас, наші читачі, добірку книжок, у яких події відбуваються саме в музеї.
Андрухович С. Амадока / С. Андрухович. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2020. – 832 с.
Головна героїня цієї книжки працює в заповіднику, який також є музейним комплексом. Вона працює в архіві Софії Київської. Це можливість поміркувати про музей як про метафору.
Йдеться про чоловіка, що повернувся зі Сходу, з війни, і втратив пам'ять. І ось його дружина розповідає йому історію його життя, стає йому пам'яттю. Ця розповідь – не тільки спогади чоловіка, а й його батьків, бабусь, коханих цих бабусь. Цю частину можна вважати сімейною сагою. У ній розповідається і про винищення євреїв під час Другої світової війни, і про терор радянський проти найкращих умів. У цю розповідь майстерно вплетені відомості про життя Петрова-Домонтовича, Сковороди. Це справжнє дослідження життя різних письменників, титанічна праця.
Ця книга говорить про нас як про націю в цілому і про кожного з нас окремо. Адже Україна, як і загадкове озеро Амадока, що теж колись розчинилася на мапі світу. І тільки від нас залежить, щоб це не повторилося знов. А для того важливо повернути власну пам'ять, зібрати по клаптиках власне минуле, та усвідомити, хто ми є насправді. Інакше прийдуть інші. І знов вкладуть у наші голови свої власні «спогади», напишуть для нас нову «історію», а цю землю назвуть «своєю»...
Аткінсон К. За лаштунками в музеї / К. Аткінсон ; пер. з англ. Я. Стріха. – Київ : Наш Формат, 2018. – 352 с.
Дебютний роман Кейт Аткінсон, написаний у 1995 році – це просто шедевр у зображенні того, як музей – у даному випадку музей Йоркського замку – може стати ланкою між минулими життями та нинішніми.
Роман охоплює власний досвід Рубі Леннокс, дівчинки з робочої англійської сім'ї, яка живе в Йорку. Музей з назви книги – це Йоркський замок-музей, який має серед своїх експонатів фасади старих будинків з міста, подібні до того, в якому проживає сім'я Леннокс. Переплітаючи спогади з розповіддю про власне життя Рубі, в книзі описано життя шести поколінь жінок.
Про життя Рубі розповідається в тринадцяти розділах, написаних від першої особи, що документують ключові періоди в її житті, починаючи з 1951 року (Перший розділ «Концепція», починаючи зі слів «Я існую!») до 1992 року. Між кожним розділом є незв’язані та непослідовні спогади, що розповідають історію з точки зору одного з членів сім'ї Рубі, включаючи її прабабусю Алісу, бабусю Неллі та її матір Бунті.
У розповідях про кілька поколінь жінок родини змальовано спогади періоду обох світових війн. Один із них змальовує екіпаж бомбардувальника «Галіфакс», приреченій на останній місії у війні з нацистською Німеччиною, що стане основним сюжетним елементом у пізнішому романі Кейт Аткінсон «Руїни Бога».
Браун Д. Код да Вінчі / Д. Браун ; пер. з англ. А. Кам'янець. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. – 480 с. 
Книжка, як і екранізація, стала відома на весь світ. Важливо, що історія починається з убивства Жака Соньора, який є куратором Лувру. Це той музей, про який усі знають, хоча й могли там не бути. Усім також відомо, що там експонується «Мона Ліза». І аналізом цієї картини займаються герої роману.
Лувр, який тут з’являється, є частиною успіху цієї книжки. У цьому і секрет роману, тому що автор бере дуже впізнавані для масової культури твори. Ми всі знаємо да Вінчі, «Людину Відродження», «Мону Лізу», навіть якщо ми не любимо живопис та ніколи не поїдемо в Лувр.
Утім, не любити Лувр також модно, тому що це той музей, який може тебе просто з’їсти. Там настільки багато всього, і тому якщо ти не розробив собі певний план пересування і своїх інтересів, то можеш не лише заблукати, а й просто розгубитись і не зрозуміти, що з тобою відбулося. Пережити Лувр можна лише знаючи, що ти хочеш там побачити.
Ідема Й.Як ходити до музею / Й. Ідема ; пер. з англ. О. Якименко. – Харків : Фабула, 2019. – 132 с.
Тридцять дві поради дає нідерландський письменник і арт-консультант Йохан Ідема читачам, спраглим мистецьких вражень. Як найкраще скористатися знаннями музейних доглядачів? Чому ваша дитина – ідеальний гід? Чи справді портрети давніх майстрів – це прообраз сучасних селфі?
Відповідаючи на такі несподівані питання, його книжка стає інструкцією з перетворення нудного блукання музейними залами на захопливу подорож, сповнену яскравих емоцій.
Щоб отримати незабутній досвід у художньому музеї, на думку автора цієї книжки, потрібно «робити багато речей інакше». І він пропонує шляхи для цього – на будь-який смак. Можливо, коли ви її прочитаєте, то побіжите до найближчого музею голяка зі складаним стільцем у руках і почнете обмацувати експонати. А, може, на довше затримаєтесь перед картиною, заговорите до незнайомого відвідувача, дослухаєтесь до вражень власної дитини. І так відкриєте нові глибини у творах мистецтва. Чи просто отримаєте насолоду від віртуальної подорожі музеями світу під час читання. У книжці багато світла – як у вікні музею, коли дивишся крізь нього на сонячний день із прохолодної галереї.
Клочко Р. Домівка для минулого. Про музеї, історію та мистецтво / Р. Клочко. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. – 88 с.
«Домівка для минулого. Про музеї, історію та мистецтво» – це збірка оповідань Романа Клочка, яка запрошує читачів за лаштунки різноманітних музеїв та розповідає, як вони працюють.
Яка знахідка допомогла розшифрувати давньоєгипетські написи? Як всесвітньо відома «Мона Ліза» опинилася… в королівській лазні? Що означають сцени, зображені на легендарній Скіфській пекторалі? Як узагалі з’явилися перші музеї, яка річ може стати експонатом та як відбувається реставрація? Шукайте у книжці відповіді на всі ці питання, а також дізнавайтесь про «смачні», літературні, технічні музеї та навіть про цілі музейні містечка!
Лавкрафт Г. Ф. Жах у музеї / Г. Ф. Лавкрафт ; пер. з англ. Є. Тарнавський. – Харків : Фоліо, 2022. – 352 с.
Американський письменник, поет і журналіст Говард Філіпс Лавкрафт, який працював у жанрі хорору, містики, фентезі та наукової фантастики, був творцем і магістром американської містичної «чорної школи» 1920-1930-х рр., за життя він не опублікував жодної книжки, проте після своєї смерті зажив великої слави серед широкого читацького загалу.
Художник Стівен Джонс відвідує музей Джорджа Роджерса. Там представлені картини кошмарних сновидінь, далеких планет та опудала якихось міфічних створінь. Але Роджерс запевняє, що все це – справжнє, що він проник в інші світи, де живуть незвідані істоти. А найголовніше – у нього є Ран-Тегот, який потребує жертвоприношення. Він навіть показує Джонсові фотографію цього створіння. Але попри все художник налаштований дуже скептично. І тоді Роджерс пропонує йому провести ніч у музеї, щоб самому в усьому переконатися.
Памук О. Музей невинності / О. Памук ; пер. з турец. О. Б. Кульчинський, Г. В. Рог. – Харків : Фоліо, 2012. – 671 с.
У старовинному кварталі Джихангір, у самому серці Стамбула знаходиться музей. Він був створений знаменитим письменником та нобелівським лауреатом Орханом Памуком. Цей роман є своєрідним музейним каталогом, що описує історію кожної речі, представленої в тому самому «Музеї невинності». На одній із сторінок книги навіть є квиток, за яким можна відвідати музей безкоштовно. За задумом автора, цей музей створює головний герой роману – Кемаль, як оду про своє меланхолійне, пронизане нерозділеністю і трагедію, кохання до дівчини Фюсун. Швидше навіть не кохання, а затяжне, в чомусь навіть шокуюче любовное божевілля довжиною в ціле життя. Протягом цього життя головний герой збирає речі, пов'язані з його коханою, потай ховаючи їх від неї або навіть викрадаючи з її будинку – сережка, що впала, подаровані ним же шпильки у формі метеликів, одеколон її батька, порцелянові собачки, пляшка випитого неюлимонаду.
Один із найдивовижніших експонатів – 4 213 сигарет, викурених Фюсуном, із зазначенням дат.
У книзі О. Памука немає захоплюючого сюжету, що стрімко розвивається. Та автор і не ставив собі такого завдання. Для нього головне – рух душі героїв, психологізм. І в цьому плані роман насичений приголомшливими художніми деталями.
Тартт Д. Щиголь / Д. Тартт ; пер. з англ. В. Шовкун. – Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. – 816 с.
Це третій роман авторки, за який вона отримала Пулітцерівську премію. Його дія починається схоже до «Коду да Вінчі» – у музеї Метрополітен трапляється вибух, унаслідок чого непритомніє один хлопчик. Коли він приходить до тями, бачить чоловіка, що дає йому перстень і картину. І далі з цією картиною хлопчик мандрує, ціла історія виховання та становлення. А картина для нього одночасно є і даром, і прокляттям.
«Щиголь» – це картина Карела Фабриціуса, голландського художника, у якого збереглося дуже мало творів (близько десяти). Цікаво, що помер він під час вибуху, який знищив цілий квартал, як і Метрополітен у книзі Донни Тарт. У нього була трагічна доля: дружина померла під час третіх пологів, дві попередні його дитини також померли, і він переїхав до Дельфи. Він один із основоположників Дельфтської школи живопису, і подейкують, що, можливо, саме Фабриціус був учителем Яна Вермера. Дуже цікаво, як одна книга привернула увагу до не найвідомішого художника у світі.
Чудовою ілюстрацією до «Щиголя» є фраза: «Музей зберігає історії». Адже це зовсім невеличка картина. Навіть якщо не знати її розміру, то можна уявити, яку картину малий хлопець може сховати собі під куртку та подорожувати з нею усією Америкою. Сама книжка – це теж музей. Це музей любові Донни Тарт до Достоєвського, Діккенса і Вайлда.
Вера Л. Як загубишся в музеї / Л. Вера ; пер. з англ. А. Вовченко. – Київ : #книголав, 2022. – 36 с.
Головний герой, хлопчик п’яти років разом зі своїм татом проходять залами уявного музею, де триває виставка творів Матісса, Мондріана, Пікассо, Делоне, Моне, ван Гога та інших художників. Тут вони дізнаються про шість мистецьких напрямів у сучасному мистецтві.
Читач цієї книжки також може відвідати цей музей сучасного мистецтв та дізнатися те ж саме, що й головний герой.
А ще кожна сторінка цього вражаючого видання розгортається у велику картину і перетворюється ще й на гру-лабіринт, щоб її пройти варто прочитати цікаві факти про кожен мистецький напрямок.
Це захоплююча мандрівка у світ сучасного мистецтва – від імпресіонізму до поп-арту, від сюрреалізму до кубізму, від постімпресіонізму до абстракціонізму.
Хоган Рут. Хранитель забутих речей / Р. Хоган; пер. В. Зенгва. –Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 352 с.
У романі йдеться не про музей у загальноприйнятому значенні цього слова – місці, де зберігаються кістки динозаврів чи награбовані артефакти імперії. Тут скоріше особлива колекція різношерстих експонатів, але при цьому роман Хоган просто нашпигований приголомшливими історіями.
У книзі розповідається про чоловіка, який збирає втрачені речі – звичайнісінькі предмети, знайдені в парках та на вулицях міста; він уявляє собі історії, які можуть ховатися за кожною такою річчю, і намагається повернути пропажі їхнім власникам.
Кожен із нас хоча б раз натрапляв на чиюсь забуту річ, адже ми й самі весь час щось губимо чи забуваємо. Таке трапляється, але як часто нам доводиться думати про те, що ця дрібничка значить/значила для свого господаря? Чи аналізуємо ми її вартість або намагаємось відгадати якийсь символічний зміст, що ховається поза чимось настільки банальним як, скажімо, елемент пазла? Хтозна, чи те, що ми легко оминаємо як черговий непотріб, не було знаковою частиною чийогось життя… Ця книга саме про те, що кожна річ у світі має свою історію, інколи заплутану або й трагічну, оскільки є матеріальним сховищем людських спогадів, асоціацій і бажань. А ще про істинну суть самопожертви, трагічне кохання, дружбу й відданість людині, справі, але насамперед – життю.
Підготувала А. Кисельова
