Дочинець М. Вічник

Любов Великих,
учасниця клубу «Дивослово»

Відгук на роман Мирослава Дочинця «Вічник»

Твори Мирослава Дочинця «Вічник», «Світован», «Криничар» - шедеври сучасної української літератури. Їх хочеться перечитувати. Разом із автором переживаєш події минулих століть, ніби сам проживаєш життя героїв творів.

У сповіді «Вічник» та в романі «Світован» змальовується доля Андрія Ворона – народного цілителя, гарного майстра – будівника і просто навчителя. Автор розповідає і про дуже непросте дитинство, і про бурхливу тяжку юність. Мова йдеться про тяжкі часи, починаючи з початку минулого століття. Довгий життєвий шлях пройшов Андрій Ворон, побував і на Колимі, і в інших концтаборах. Більше двадцяти п’яти років відсидів, точніше, відпрацював у різних в’язницях Сибіру. Важко уявити, як у нелюдських умовах, де люди вмирали сотнями, йому вдалося вижити й залишитися Людиною з великої літери. За своє життя Андрій Ворон працював у різних куточках Росії, України, Греції, але повертався завжди в рідні Карпати. Все життя він присвятив служінню людині: лікував людей, будував для людей, навчав людей своїм прикладом.

Альона Кисельова, бібліотекар

«Приймай себе. Радій собі! Бо дано тобі все, що потрібно!»

Щойно перегорнула останню сторінку повісті Мирослава Дочинця «Вічник». Це однозначо не той твір, який можна прочитати запоєм за декілька годин.

Треба насолоджуватися кожною прочитаною сторінкою, неквапливо смакувати її, всотувати і пропускати через серце та розум всі думки автора. Дуже багато в повісті треба взяти для себе, а це неоціненно: і досвід, і мудрість. А ще уроки виживання. А купа порад на кожен день!

Розповідь про незвичайний життєвий шлях одного чоловіка, якого називають вічником, знатником, монахом, відуном. Про труднощі, які витримати не кожній людині під силу.

Спочатку повість трішки нагадала «Робінзона Крузо» Д. Дефо.  Герой опиняється в котловані, оточеному з усіх сторін Чорним лісом і горами, виходу звідти немає. І намагається вижити: добуває вогонь, ходить на полювання. Та на цьому вся схожість між цими книгами й закінчилася.

Герой починає відкривати для себе Природу та приймати її в себе. Прислухається до землі, дерев, квітів. Починає розуміти, що «ніщо в природі не живе окремим трибом, усе пов’язане». Всі ми діти природи, а не пани, як нам кортить бути.

Головному герою довелося жити в буремні роки, коли формувалася Карпатська Україна. Як це все нагадує сьогоднішні часи! Народ підняли заманливою національною ідеєю, але не було єдності й однорідності в праці, була безпорадність вождів і поводирів. Коли ж дійшло до справи, всі керівники розбіглися, кинувши людей напризволяще.

Головний герой був і в лавах Січових стрільців, і на Колимі в таборах. І він вижив, бо вважав, що «найбільша цінність – свобода, внутрішня свобода».

Книга про те, як слід і не слід жити. Без повчань і поспіху. Без осуду, скарг, образ – на себе та інших.

І про незламний дух. І про молитву.

Однозначно рекомендую всім українцям і не тільки!