Пам’ять, слово і світло української еміграції: українські письменники в Ріміні

3 грудня Гончарівка зібрала охочих на зворушливий і глибокий літературний вечір, присвячений письменникам української еміграції, долі яких тісно пов’язані з таборами військовополонених у італійському окрузі Ріміні після Другої світової війни. Саме там опинилися понад 10 000 воїнів 1-ї Української Дивізії Української Національної Армії – і серед них чимало талановитих митців, чиє слово стало духовною опорою у часи вигнання.

Під час зустрічі, яку підготувала Лілія Віжічаніна, завідувачка відділу наукової інформації та бібліографії, лунали історії про Богдана Борц, Юрія Фореся, Андрія Ворушила-Легіта, Олександра Білика, Миколи Сокирка та Миколи Вірного (Француженка) – людей, які, опинившись за колючим дротом таборів Ріміні, зуміли зберегти внутрішнє світло та віру в Україну. Особливо зворушливо звучала їхня поезія, сповнена туги за Батьківщиною.

Ця зустріч стала можливою завдяки тому, що у 2015 році було видано книгу Миколи Француженка-Вірного «Заокеанські письменники України»*. Матеріали з цієї книги, які уклала дружина Миколи Вірного Ярослава Губаржевська-Француженко, є безцінними для знайомства зі згаданими вище іменами.

Особливу увагу на Вечорі було присвячено постаті Миколи Француженка – письменника, публіциста, журналіста «Голосу Америки» та «Радіо Свобода», дійсного члена Української Вільної Академії Наук у США.

Його життєвий шлях – приклад незламності. Народжений на Харківщині, він дуже рано втратив матір, пережив арешт батька, важке поранення на війні й полон. Саме в італійському Ріміні в таборах розпочалася його літературна та театральна діяльність. Згодом Француженко працював у Англії на фермах і фабриках, а потім став співвласником підприємства з виробництва літнього взуття.

Пізніше – журналістська кар’єра на найбільших українських редакціях Заходу, керівництво Українською службою «Голосу Америки», значний внесок у видавничу справу та понад 400 створених і упорядкованих праць, серед яких книжки «Долі», «Портрет поета», «Цвіт папороті», «Василь Стус», «Наші долі» та ін.

Його творчість – живе свідчення долі українця, змушеного покинути Батьківщину, але не зрадити її ні словом, ні працею. У його «Молитві» ми читаємо: «О Боже наш, незримий, Всюдисущий, Всемогутній! мені, Твоїй дитині на Землі, допоможи:  порадою в ділах
і словом у «боях» кувати долю Батьківщині. Порадь в змаганнях за її волю,
славу, честь...».

Богдан Бора (Борис Шкандрій), поет з Івано-Франківщини, пережив шлях від учителя до вояка дивізії «Галичина», від полону в Ріміні – до культурного життя української громади у Великій Британії.

Його збірки «В дорозі», «У вирію», «Моя доба», «Буремні дні», а також педагогічна праця «Нарис методики викладання української мови» стали важливими сторінками літератури української еміграції. У своїх віршах Бора оспівував героїку, тугу за домівкою та незгасну віру в майбутнє України. За посиланням можна переглянути збірку «Буремні дні».

Особливої туги сповнений його вірш «Далекий краю», наведений у книзі «Заокеанські письменники України». Нижче подано його фрагмент:

Далекий краю! Коханий краю!
Як тужу, подивись!
Над морем ходжу і хвиль питаю,
Чи вернеш колись?

Далекий краю! Днів юних раю!
Я тужу, як колись…
Бо море кличе, бо море грає:
– Вернися назад, вернись!..

Поет і літературознавець Андрій Ворушило-Легіт – ще один голос, без якого не можна уявити культурне життя таборів Ріміні. Його поезія, сповнена любові до рідного краю та світла людяності, підтримувала побратимів у найважчі часи. У таборі він став моральним авторитетом, до якого приходили як молоді вояки, так і старші товариші.

Подальше життя в еміграції – праця на фабриках, викладання української мови, активна участь у громадському житті – лише підсилювали його бажання творити. З-під його пера вийшли збірки «За дротами», «Лірика», «Почуття», «Калинові шуми», «Відлуння душі».

На жаль, про таких поетів, як Юрій Форесь, Олександр Білик, Микола Сокирко, майже немає відомостей – їхні біографії не представлені навіть у книжці Миколи Вірного. Проте наведені зразки їхньої поезії вражають глибиною, щирістю і драматичністю пережитого.

Літературний вечір у Гончарівці не лише повернув голоси українських митців вигнання, а й нагадав, що їхнє слово – це частина нашої культурної пам’яті. Їхні твори звучать сьогодні з особливою силою, адже йдеться про досвід боротьби, втрати, вигнання, але й незламної віри в Україну.

Організатори подякували всім учасникам та запросили на наступні літературні події, які продовжуватимуть відкривати маловідомі, але вкрай важливі сторінки української культури.

*Француженко-Вірний М. Заокеанські письменники України / М. Француженко-Вірний. – К. : Смолоскип, 2015 – 312 с.