«Я врятуюся словом свідомим і залишу в тім слові любов»: вечір поетичного зцілення з Аллою Василишин

3 березня, у Всесвітній день письменника, на онлайн-майданчику Гончарівки відбулася знакова подія: стартував новий культурно-терапевтичний проєкт «ЛіТерапія».

Символічно, що перша онлайн-зустріч була присвячена силі слова та ролі поезії в сучасному світі. Саме цього дня, починаючи з 1986 року, світова спільнота відзначає Всесвітній день письменника – свято, започатковане рішенням 48-го конгресу міжнародного PEN International.

Новий проєкт Гончарівки покликаний нагадати: література – це не лише мистецтво, а й підтримка, розрада, внутрішня опора. Бібліотерапія – визнаний метод психологічної допомоги – допомагає людині знайти відповіді на складні питання, прожити емоції та відчути тепло слова.

Першою гостею «ЛіТерапії» стала поетка Алла Василишин. Під час зустрічі учасники говорили про роль поезії в час змін, про відповідальність митця, про те, чи може слово лікувати й підтримувати у складні моменти життя.

Учасники говорили про щастя – де воно живе і як змінюється з роками, про внутрішній голос і сміливість бути почутими. Особливо зворушливою стала мініпрактика для учасників зустрічі: згадати момент тепла, його колір, запах, звуки – а потім слухати поезію в авторському виконанні, яка м’яко торкалася найтонших струн душі.

У форматі живого діалогу обговорювалися питання натхнення, внутрішнього голосу та пошуку власного творчого шляху.

«ЛіТерапія» – це не про втечу від реальності. Це про її осмислення. Про можливість зупинитися серед інформаційного шуму й почути себе. Про здатність не втратити чутливість і залишитися людиною в час інформаційного шуму та викликів.

Щиро дякуємо Аллі Василишин за світло слова, глибину думки та щирість. Дякуємо всім учасникам онлайн-зустрічі за відкритість серця, активність і теплу атмосферу.

Проєкт «ЛіТерапія» лише розпочинає свою діяльність, і попереду – нові зустрічі, нові голоси та нові історії зцілення словом.

Синє небо весну пророкує,
Та чомусь не весняно душі.
Тільки слово мене полікує,
Бо розрада моя у вірші.
Бо Надія зорить на папері
Чистим сяйвом у холоднім «тепер»,
Відчиняє зачинені двері
І долає нестерпний бар’єр.
Ніжна музика струни торкає
І наповнює подих теплом.
У вірша я любов заплітаю,
Біль і радість малюю пером.
Проростають думки у майбутнє,
Про теперішнє плачуть рядки.
Слово – зброя, і зброя могутня!
Слово – пам’ять на вічні віки.
Хай стираються дати й кордони,
Хай мовчання густішає знов –
Я врятуюся словом свідомим
І залишу в тім слові любов.
                                   Алла Василишин