Місія – Крим: доля Фатми Язиджиєвої – голос тисяч жінок, які зберегли народ
18 травня, у День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, в межах проєкту «Вечір з Гончарівкою» відбулася щемлива зустріч. Вона була присвячена пам’яті людей, які пережили трагедію депортації, а також мужності кримськотатарських жінок, чия сила духу й незламність допомогли зберегти національну ідентичність, культуру та пам’ять народу у найважчі часи.
Головною спікеркою заходу виступила Лейля Джаксім – відома популяризаторка кримськотатарської історії та культури. Через призму життєвого шляху видатної вчительки та активістки Фатми Язиджиєвої пані Лейля розкрила подвиг тисяч кримськотатарських жінок, чиї голоси продовжують звучати крізь покоління.
Весь тягар цієї катастрофи ліг саме на жіночі плечі, адже майже 90% депортованих складали жінки, діти та літні люди. В умовах нелюдських випробувань жінки ховали померлих, ставали першими вчителями для своїх дітей і плекали в них любов до рідної землі. Вони стали справжнім символом протистояння забуттю: не лише рятували життя, а й попри все запалювали в серцях нащадків світло знань.
Фатма Язиджиєва (1909–1991) народилася в кримському селі Корбекуль. Вона була освіченою жінкою – закінчила Тотайкойський педтехнікум та хіміко-біологічний факультет Кримського державного педагогічного інституту, працювала вчителькою в Ялті, Алушті та Алупці.
Під час насильницької депортації у травні 1944 року Фатма оджа (вчителька) разом із двома малолітніми дітьми опинилася в узбецькому місті Бекабад на будівництві Фархад ГЕС, де люди масово помирали від голоду та епідемій. Виявивши залізну волю та організаторські здібності, вона домоглася від керівництва дозволу відкрити в одному із земляних бараків дитячий садок, чим врятувала від смерті понад 60 дітей своїх земляків. Згодом вона організувала там і школу для дітей-переселенців.
У 1945 році її родину разом із сотнями інших сімей знову завантажили у вагони й відправили до Таджикистану – в Курган-Тюбе, яке називали «долиною смерті». Навіть там Фатма Язиджиєва не зламалася: вона заснувала не лише дитячий садок і школу, а й сирітський будинок, забравши із собою дітей, які втратили батьків.
Разом із чоловіком Халілем Мємєтовим, який повернувся з фронту, вони присвятили себе навчанню дітей, проте радянська влада згодом заборонила кримським татарам працювати за фахом, відправивши їх на бавовняні поля, а коменданти спалили їхні трудові книжки. Попри постійні переслідування, залякування та вимоги влади «працювати тільки з мотигою», Фатма оджа відкрито виступала на захист прав свого народу на мітингах, заявляючи: «Я не відмовлюсь від вимог справедливості для свого народу. Що хочте те й робіть, не боюсь!». Лише у 1954 році вона змогла повернутися до викладання, блискуче підтвердивши свою кваліфікацію на іспиті, який влада влаштувала, щоб її дискредитувати.
З 1964 року Фатма Язиджиєва стала активною діячкою кримськотатарського національного руху. Вона відвідувала всі суди над активістами, підтримувала родини політв'язнів та мала офіційний мандат довіри від народу, неодноразово їздила до Москви (загалом 9 разів) відстоювати права кримських татар.
Вона ніколи не мирилася з фальсифікацією історії. Коли у 1970-х роках з’явилася можливість відвідати Крим, Фатма оджа прийшла до Ханського палацу в Бахчисараї. Обурена занедбаним станом пам'ятки та брехнею екскурсоводів, вона висловила протест директорці музею, а згодом написала відкритого викривального листа міністру культури СРСР.
Будинок Фатми Язиджиєвої та її чоловіка в Самарканді, який сусіди називали «Татарським клубом», понад чверть століття перебував під цілодобовим наглядом КДБ. За 26 років у їхній оселі таємно відбулося 627 зібрань національного руху, які відвідали понад 24 тисячі кримських татар.
Наприкінці 1980-х років, коли почалося масове повернення кримських татар на Батьківщину, Фатма активно складала списки родин, що поверталися до Криму. Сама вона повернулася на рідну землю вже в похилому віці, на жаль, без чоловіка, який помер перед самим виїздом. До останніх днів свого життя (померла 5 листопада 1991 року) вона переймалася долею свого народу та запитувала рідних, чи всі змогли повернутися додому.
Подія «Місія – Крим» стала важливим нагадуванням про те, що кримськотатарський народ вистояв у роки геноциду зокрема завдяки таким жінкам, як Фатма Язиджиєва. Їхня самопожертва, педагогічний подвиг та незламна громадянська позиція врятували покоління і зберегли національну пам'ять, яка сьогодні надихає нащадків у боротьбі за вільний український Крим.
Більше дізнатися про Фатму Язиджиєву.
