Є поети для епох (вечір поезії Ліни Костенко)
Її називають совістю нації. Кажуть, кожне видавництво готове заплатити їй будь-який гонорар, навіть за право перевидати її книжки. Кажуть, вона могла б претендувати на найвищі світові літературні премії, а вона відмовляє видавцям та свариться з союзом письменників.
Про її зухвалі репліки та бездоганні афоризми, ризиковану жестикуляцію під час протокольних заходів ходять легенди. Вона не прощає фальші та хамства, та одного разу привселюдно дала ляпаса чиновнику, що образив в її присутності жінку.
Вона дуже рідко погоджується брати участь у публічних заходах і майже не дає інтерв'ю, вона відмовляється від державних нагород, називаючи їх політичною біжутерією. Вона десятиріччями відвідує з однодумцями покинуті селища Чорнобильської зони, збирає документи, речі, фотографії покинутих там людей, а також написала сценарій до фільму «Чорнобиль. Тризна». Вона мовчки та непублічно створює неофіційний музей історії – не Чорнобильської катастрофи, а болю, горя та пам'яті людей Чорнобиля.
Але, перш за все, вона – велика українська поетка, а її творчість – глибинна, народна, національна пам'ять – та, у якій сила, слава та майбутнє її Батьківщини. Їй було 16, коли були опубліковані перші вірші. Її поезія проста, висока та прекрасна, як саме кохання. Її вірші вивчають у школі, але її книги завжди публікували рідко та мало.
Це вона у дитинстві 10 років носила клеймо доньки ворога народу. А в радянські часи її українська гордість не могла подолати цензуру півтора десятка років. Коли вона повернулася в офіційну поезію, її творчість одразу ж отримала визнання. Сьогодні у неї є успіх, публікації, міжнародні нагороди та звання, інтерес преси та увага політиків високих рангів, запрошення на найпрестижніші наукові та світські заходи. Вона – Ліна Костенко!
Учасники клубу «Дивослово» з великою пошаною ставляться до геніальної української поетки і з задоволенням відгукнулися на проведення поетичного вечора, підготувавши для читання улюблені вірші Ліни Костенко.
Під час зустрічі було приділено увагу цікавим сторінкам життя Ліни Василівни. Було зроблено акцент на її історичному романі у віршах «Маруся Чурай», звучали фрагменти твору, а також пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».
Особливе захоплення у присутніх викликали пісні у виконанні Ольги Богомолець на слова Ліни Костенко «Вечірнє сонце, дякую за день…» та «Гіацинтове сонце». А Дарина Лелеко, акторка Миколаївського академічного українського театру драми та музичної комедії, передала учасникам клубу онлайн-привітання у вигляді виконання пісні під бандуру на слова Ліни Костенко «В пустелі сизих вечорів».
Працівники відділу абонемента нашої книгозбірні підготували перегляд книжок Ліни Костенко, який викликав величезний інтерес та бажання їх прочитати, а також закладки з афоризмами поетки на згадку про чудовий вечір.
Поетичне слово Ліни Костенко пророче, наповнене філософською глибиною, високою духовністю, збагачене всіма барвами веселки. Вірші Ліни Василівни звеличують душу і серце благородними, шляхетними почуттями, виховують національні почуття, заворожують несказанною красою слова.
Ми щасливі з того, що талановита поетка живе в наш час. То ж побажаймо Ліні Василівні міцного здоров'я, творчого натхнення і нових мистецьких звершень, а нам, читачам, – не розлучатися з неповторною, мудрою і пристрасною її поезією.
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось...
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики.
Ліля Віжічаніна,
кураторка клубу «Дивослово»
