«Херсон у валізі часу»: знайомі вулиці, незнайомі історії
Напередодні відзначення Дня міста Херсона завідувачка відділу наукової інформації та бібліографії Гончарівки Лілія Віжічаніна провела дві пізнавальні зустрічі – для херсонського учнівства та учасників проєкту «Вечір з Гончарівкою». Об’єднала їх тема «Херсон у валізі часу» – своєрідна подорож знайомими вулицями крізь незнайомі або призабуті людські історії.
Цього разу Херсон поставав не просто як місто вулиць, будинків і краєвидів, він постав як місто людей, які творили його історію. Бо за назвами на міській мапі приховані людські долі: часом драматичні, сповнені випробувань і втрат, але водночас – сили, творчості, відданості своїй справі й Україні.
Відкриваючи одну за одною сторінки уявної «валізи часу», учасники знайомилися з постатями, чиї імена сьогодні закарбовані на мапі Херсона.
Серед них – Дніпрова Чайка, письменниця й громадська діячка, творчість якої тісно пов’язана з Херсонщиною; Феофан Василевський – письменник, публіцист і земський статистик; Софія Русова – видатна педагогиня, етнографка, громадська діячка, одна з представниць українського жіночого руху; Олександр Русов – учений, етнограф, фольклорист, один із фундаторів української статистики; Андрій Грабенко (Конощенко), який значну частину життя провів у Херсоні, працював у земських установах і зробив вагомий внесок у розвиток освіти та культури південного краю. Понад тисяча записаних ним фольклорних творів стали справжнім надбанням української культури.
Долі цих людей дивовижним чином перетнулися з Херсоном. Для декого південне місто стало місцем вимушеного перебування через переслідування за громадянську позицію та проукраїнські погляди. Та навіть за таких обставин вони не залишалися осторонь: працювали, навчали, писали, збирали фольклор, розвивали освіту й культуру, провадили активне громадське життя. Сьогодні пам’ять про них повертається до нас, зокрема, у назвах херсонських вулиць.
Окрему сторінку подорожі присвятили уродженцю Херсона Володимиру Кедровському – військовому, статистику, дипломату й публіцисту. Його життєвий шлях проліг від рідного міста до активної громадської та державницької діяльності, а згодом – до еміграції у США. Учасники дізналися про його просвітницьку працю на Херсонщині та діяльність у Херсонському земстві.
Не менш захопливими героями зустрічей стали видатний хірург Юрій Вороний, який працював у Херсоні та увійшов в історію світової медицини завдяки новаторським операціям із трансплантації, та астрономка Олена Казимирчак-Полонська – дослідниця руху комет, а в останні роки життя – черниця й богословка. Частина її життєвого шляху також була пов’язана з Херсоном.
Так поступово карта сучасного Херсона накладалася на карту людських доль. Назви вулиць, багато з яких з’явилися на мапі міста зовсім недавно внаслідок перейменувань, переставали бути просто написами на табличках. За кожною з них відкривалася історія людини – її доля, праця, переконання, здобутки та зв’язок із Херсоном. За ними проступали живі люди – письменники й педагоги, науковці й лікарі, військові й громадські діячі. Люди різних професій, характерів і поколінь, яких поєднало одне: кожен із них залишив у Херсоні частинку себе, а Херсон назавжди залишився частиною їхньої історії.
Особливого настрою зустрічам додали вірші Михайла Олійника «Із чого починається Херсон», «Моя область пахне літом», «Не розказуй мені за Херсон» та «Я свій Херсон не проміняю на столицю». У цих поетичних рядках – той Херсон і та Херсонщина, які кожен із нас носить у собі: знайомі запахи й голоси, степ і Дніпро, тепло дому, спогади про близьких і щемке бажання повернення. Поезії нікого не залишили байдужими, адже сьогодні слова про рідне місто звучать зовсім інакше – особливо гостро й особливо близько.
Напередодні Дня Херсона ця мандрівка у часі набула ще глибшого змісту. Бо історія міста – це не лише дати, будівлі, архівні документи чи назви на мапі. Історія міста – це передусім люди. Ті, хто тут жив, навчав і навчався, писав, досліджував, лікував, боровся, кохав, мріяв і творив. І ті, хто любить Херсон сьогодні.
Для багатьох херсонців нині рідне місто – за сотні кілометрів. Але відстань не здатна стерти пам’ять про знайомі вулиці, Дніпро, ранкове небо над містом, голоси рідних людей і те особливе відчуття, яке називається домом.
Можливо, саме тому так важливо відкривати свою «валізу часу», берегти історії людей, які творили Херсон, і передавати їх далі. Бо доки ми пам’ятаємо своє місто, говоримо про нього, називаємо його вулиці й повертаємо із забуття імена його людей – Херсон залишається поруч. У нашій пам’яті. У наших словах. У нашому серці.
Херсон – це Люди. Херсон – це Пам’ять. Херсон – це Дім.
