Емський указ: 150 років розпорядження про заборону українського письменства

Мова – це душа народу,
а народ без мови – не народ
Володимир Сосюра

У першій половині XIX століття (епоха  романтизму) почалися процеси зростання національної самосвідомості народів Східної Європи, зокрема у формі підвищеного інтересу місцевої інтелігенції до народної мови та фольклору. З часом до ідей просвітництва додалася ідея національної самосвідомості та незалежності.

У Києві, Петербурзі, Південно-Західній Україні з’явились численні гуртки і групи, які видавали власну періодику, підтримуючи українську національну ідею. Це протирічило офіційній державотворчій концепції Російської імперії про триєдиний російський народ як єдиної спільноти великоросів, малоросів і білорусів.

30 травня 1876 року царський уряд видав Емський указ, спрямований на заборону української мови та обмеження української культури. Перебуваючи в німецькому місті Бад-Емс, російський імператор Олександр II підписав указ, що увійшов в історію під назвою Емський – за місцем його проголошення. Документ, який передбачав обмеження використання та викладання «малоросійського наріччя» в Російській імперії, став черговим кроком царської влади у політиці утисків української мови, літератури та національної культури.

Однією з формальних причин видання указу був меморандум, надісланий цареві помічником куратора Київського навчального округу Михайлом Юзефовичем – відомим прихильником русифікації та противником українського національного руху.

Чим пояснити панічний страх царської Росії перед усім українським?

У всі часи українська література була пов’язана з життям, соціальними та національно-визвольними прагненнями народу. Народ, який має власну мову та літературу, волітиме здобути незалежність, намагатиметься створити свою державу.

«Ишь, чего хохлы захотели! Республику им подавай!..», – обурювався цар, саме в ті дні відпочиваючи у німецькому курорті Бад-Емсі. Того ж таки дня царське рішення було спроваджено до Петербурга, а 5 червня, доповнене детальними інструкціями, дійшло до Києва. Емський указ доповнював основні положення Валуєвського циркуляра 1863 року, яким було заборонене видання значної частини книг українською мовою.

Однією з причин заборони в Російській імперії української мови став вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла України ні слава, ні воля».

Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд за тим, щоб у початкових школах не викладали українською, вилучити зі шкільних бібліотек книжки українською мовою. За шкідливий вплив та залучення до редакції неблагонадійних осіб було припинено видання часопису «Киевский телеграф». Було також закрите Київське відділення Російського географічного товариства, а члени Київської громади Михайло Драгоманов і Павло Чубинський як невиправні та небезпечні агітатори були вислані з України.

На середину 1870-х років більшість представників багатотисячного українського народництва була прихильниками еволюційного розвитку: поширення освіти, гігієни, ремесел та розбудови земського самоврядування.

Ситуація кардинально змінилася після видання Емського указу (1876), який фактично заборонив українську мову та унеможливив легальну просвітницьку діяльність інтелігенції серед селян і міщан. Це призвело до розколу в середовищі «Громад» та інших осередків:

• Поміркована частина народників відійшла від активної громадської роботи.
• Інша частина обрала шлях напівлегальної науково-видавничої діяльності.
• Радикальна молодь переважно приєдналася до загальноросійського революційного руху, сформувавши його найбільш безкомпромісне крило – організацію «Народна воля».

Емський указ забороняв на території Російської імперії:

• видання українською мовою оригінальних творів і перекладів;
• історичні пам’ятки та художню літературу дозволялося видавати тільки зі збереженням російської орфографії;
• заборонялося ввезення українських книг з-за кордону;
• заборонялися театральні вистави, публічні виступи;
• викладання у школах українською мовою;
• українські книги мали бути вилучені з бібліотек.

Під заборону потрапили написані українською мовою тексти до нот.

Указ зобов’язував попечителів Київського, Харківського та Одеського навчальних округів подати списки викладачів з відомостями, чи мають вони «українофільські тенденції», а «викладачами в ці округи мали призначатися етнічні росіяни». Викладачів-українців відправляли до Санкт-Петербурзького, Казанського, Оренбурзьких навчальних округів.

Радянська влада теж не вирізнялася шанобливим ставленням до всього українського. Наприклад, уже в 1926 році Сталін звернувся з листом до найближчих соратників з пропозицією розгорнути «рішучу боротьбу проти «національного ухилу», розпочавши переслідування діячів «українізації». На початку 30-х років він розпорядився припинити «українізацію», після чого розпочалося фізичне винищення українських письменників. Тоді ж з'явилася спеціальна директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік й областей».

Загалом за часів існування російської і радянської імперій було видано понад 200 указів, директив, розпоряджень, спрямованих на приниження, а то й викорінення української мови та культури.

Після вбивства народовольцями імператора Олександра ІІ його наступник пішов на деякі поступки щодо книгодрукування, але одночасно категорично заборонив український професійний театр.

У 1881 року дію Емського указу було дещо пом’якшено, проте у 84-му, 92-му та 95-му роках його доповнено новими заборонами, зокрема, на видання дитячих книжок.

Фактично Емський указ утратив чинність 1905 року, хоча формально він ніколи не був скасований. Емський указ різко змінив перебіг розвитку українства.

Отже, Емський указ став однією з найдраматичніших сторінок у багатовіковій історії лінгвоциду українського народу. Намагаючись зупинити формування модерної української нації, російський царизм вдарив по головних чинниках ідентичності – мові, освіті та культурі. Проте ефект виявився протилежним: замість остаточного розчинення українців у «загальноросійському морі», репресії лише радикалізували національний рух, змусили інтелігенцію шукати нові форми боротьби та перенесли центр національного відродження на західноукраїнські землі. Тяглість цієї репресивної політики, яку пізніше підхопив радянський режим, засвідчує, що українське слово завжди сприймалося імперіями як екзистенційна загроза, а боротьба за мову неминуче перетворювалася на боротьбу за державну незалежність.

Більше цікавої інформації про Емський указ 1876 року можна отримати з джерел:

1. Бойко Ю. До століття Емського указу / Ю. Бойко // Український історик. – 1976. – Вип. 1–4 (49–52). – С. 5–13.
2. Васькович Г. Емський указ і боротьба за українську школу [Електронний документ] / Г. Васькович // DIASPORIANA.ORG.UA: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/138/file.pdf. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 08.05.2026.
3. Емський указ. Повний текст [Електронний документ] // Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови: [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://movahistory.org.ua/index.php/Емський_указ._Повний_текст. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 08.05.2026.
4. Енциклопедія українознавства. Словникова частина / Наукове товариство ім. Шевченка ; голов. ред. В. М. Кубійович ; заст. голов. ред. М. М. Глобенко. – Київ : Глобус, 1994. – Т. 2 : Г–З. – С. 405.
5. Лавріненко Ю. Рух Вільної Спілки / Ю. Лавріненко // Український історик. – 1976. – Вип. 1–4 (49–52). – С. 14–47.
6. Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. – Харків-Київ, 1930. – С. 381– 383.
7. Сарбей В. Емський акт 1876 / В. Сарбей // Енциклопедія історії України: / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; НАН України ; Інститут історії України. – Київ: Наукова думка, 2005. – Т. 3: Е–Й. – 672 с.
8. Україна: хронологія розвитку. Імперська доба : 1800–1917 рр. / О. М. Донік ; кер. проекту А. В. Толстоухов. – Київ : Кріон, 2011. – С. 346.
9. Lex Jusephovicia 1876: з приводу 100-ліття заборони українства / монтаж Р. Сольчаника // Сучасність. – 1976. – Ч. 5. – C. 36–68.

Підготувала Т. Федько