Фемінітиви – це красиво!

ФЕМІНІТИВИ – ЦЕ КРАСИВО!
(пам’ятка читачеві)

ФЕМІНІТИВИ – ДАНИНА МОДІ ЧИ ПИТОМА РИСА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ?

Останнім часом усе більшу увагу дослідники української мови звертають на фемінітиви – слова жіночого роду для найменування жінок, які є парними або альтернативними відповідним назвам чоловічого роду: учень – учениця, речник – речниця, координатор – координаторка, шеф – шефиня, філолог – філологиня, митець – мисткиня, член – членкиня тощо.

Попри неоднозначне ставлення суспільства до таких слів, вони все частіше з'являються в усному мовленні та ЗМІ, тому проблеми утворення, унормування та вживання фемінітивів є на сьогодні актуальними.

Слід зауважити, що використання фемінітивів в українській мові має досить давну традицію. Так, уже в першому українському друкованому словнику – «Лексисі» Лаврентія Зизанія (1596 р.) було 7 жіночих найменувань: горбата, дочка, медведиця, молодиця, невістка, скорчена, сляка «скривлена».

Загалом у XVI-XVII століттях кількість жіночих номінацій в українській мові зростає, однак продуктивнішими вони стають у ХІХ столітті. У цей час фемінітиви активно вживалися передусім в усному мовленні, а в писемні джерела і словники вони проникали повільніше.

Ситуація змінилася на початку ХХ століття. Було помічено, що коли жінки вперше опановували нові професії і фахи, кількість неофемінітивів зростала, але зі збільшенням жінок у відповідних професіях вжиток повертався до форм чоловічого граматичного роду. На хвилі фемінізації й українізації жіночі назви потрапили до словників.

У «Словнику української мови» професора Дмитра Яворницького зустрічаємо: величниця (шанувальниця), домовласниця, злочинниця, колежанка тощо.

Назви жіночих професій зустрічаються і в «Російсько-українському словнику» Агатангела Кримського (1924-1933): делегатка, інструкторка, інспекторка, друкарка, медичка, лікарка, історичка (студентка), надихачка, викладачка, законодавиця, заступниця.

Не оминає фемінітивів і «Російсько-український словник ділової мови» Миколи Дорошенка: виховниця, володілиця, доглядниця, друкарниця, видавниця, висловниця, свідчиця, статистиця, державиця, владниця тощо.

Політична дискусія про фемінітиви та жіночі прізвища велася під час правописної конференції 1927-1928 рр. Учасники висловилися за відмінювання та варіативність, але активісти жіночих партійних організацій («жінвідділів») виступили категорично за те, що жіночі прізвища «не повинні одмінятися од чоловічих».

Близько 3500 фемінітивів міститься у Словнику української мови (1970-1980). Чимало з них мають стилістичні позначки розм. чи зневажл., що обмежують сферу вживання фемінітивів розмовним стилем та не рекомендують уживання в науковій та офіційно-діловій практиці.

З початку 2000-х років в Україні поступово переосмислюють тенденції розвитку української мови за радянських часів, у тому числі розглядають питання вживання жіночих назв. Так, професор Анатолій Нелюба 2012 року видав словник «Словотворчість незалежної України 1991-2011», у якому відображено фемінітиви-новотвори, що з'явилися на сторінках преси незалежної України.
Олександр Пономарів визнає, що жіночі відповідники до деяких назв професій вже досить поширені, а до деяких відповідників ще немає.

Олександр Авраменко у своєму посібнику «100 експрес-уроків української», зазначив, що такі фемінітиви як історикиня, етнографиня, педагогиня потрібно використовувати вибірково, мовляв, вони «неоковирно звучать».

ФЕМІНІТИВИ У СВІТІ

У 1990 році Рада Європи прийняла рекомендацію про усунення сексизму з мовного вжитку, закликавши медіа користуватися вільною від сексизму мовою. У 2010 році вона прийняла чергову резолюцію про боротьбу із сексистськими стереотипами в медіа.

Упровадження гендерно паритетної мови може відбуватися кількома шляхами: завдяки стратегії фемінізації (як німецька), нейтралізації (англійська), або за змішаною стратегією, яка поєднує ці дві (французька).

Так, в англійській мові слова з коренем man (чоловік) замінюють словом person (людина), замість policeman чи fireman радять вживати officer і fire fighter. Німецька ж, навпаки, зазнала фемінізації і назви людей за професією чи родом зайнятості подають у чоловічому та жіночому родах.

Лінґвістка Олена Синчак зазначає, що слов’янським мовам властиве вживання фемінітивів, адже у цієї групи мов розвинулася розгалужена система суфіксів для творення назв жінок. «Ще 50-60 років тому в Чехії точилися гарячі мовознавчі дискусії про те, як правильно казати Pani doktor чи Pani doktorka mi poradila. Але вже в сучасній Чехії прийнято вживати фемінітиви, і тільки старші люди ніяк не позбудуться звички говорити pani doktor», – пише Олена Синчак.

ФЕМІНІТИВИ ЗА НОВИМ ПРАВОПИСОМ

У новому правописі визначено способи  творення фемінітивів.
Згідно з пунктом 4 параграфу 32 правопису, за допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та ін. від іменників чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі.

Найуживанішим є суфікс -к-, бо він поєднуваний з різними типами основ: а́вторка, диза́йнерка, дире́кторка, реда́кторка, співа́чка, студе́нтка, фігури́стка та ін.

Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верста́льниця, набі́рниця, пора́дниця та -ень: учени́ця.

Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на -ець: кравчи́ня, плавчи́ня, продавчи́ня, на приголосний: майстри́ня, філологи́ня; бойки́ня, лемки́ня.

Суфікс -ес- рідковживаний: дияконе́са, патроне́са, поете́са.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Авраменко О. 100 експрес-уроків української. – К., 2016. – 192 с.
2. Архангельська А. М. До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність // Мовознавство. – 2013. – № 6. – С. 27-40.
3. Біловус Г. Г. Фемінітиви як об’єкт монографічних досліджень сучасної лінгвоукраїністики // Вчені записки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського. Філологія. Соціальні комунікації. – 2018. – № т. 292. – С. 152-156.
4. Брус М. Словотвірна термінологічна база фемінітивної підсистеми української мови // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць. – Донецьк, 2011. – № 23. – С. 17-21.
5. Вакуленко М. О. Декілька зауваг щодо фемінітивів в українській мові // Вісник Національної Академії Наук України. – 2018. – № 1. – С. 86-89.
6. Пономарів О. Д. Культура слова: мовностилістичні поради. – К.:  Либідь, 1999. – 240 с.
7. Семенюк С. Формування словотвірної підсистеми назв самиць у новій українській мові // Українська мова. – 2012. – № 1. –  С. 81-95.
8. Фекета І. Особливості творення назв осіб жіночої статі // Українська мова і література в школі. – 1974. – № 4. – С. 77-79.
9. Чак Є. Д. Чи правильно ми говоримо? – К.: Освіта, 1997. – 239 с.

Укладач:  Л. М. Віжічаніна