Ірина Калинець

Ірина Калинець

Народилася у Львові, у робітничій сім'ї. Спогади про дитинство в неї сумні, тому що родина жила під страхом депортації. НКВС наводило на людей жах; вивозили до Сибіру за будь-що, нерідко лише за те, що українець.

Дівчинці запам'яталася школа, де все було поставлено в нестерпні умови «атеїстичного виховання»: дитину, яка йшла до церкви, ганьбили. Уже з дитячих років маленька людина вчилася маневрувати між двома світоглядами удома і в школі. А ще пам'ятає зруйновані стрілецькі могили, на які ходила з дитинства. Все це поступово відкладалося в пам'яті і формувало у чистій душі нетерпимість до фальші, до тої дволикості, в якій змушували жити комуністи.

Ірина писала вірші. Поезія стала засобом виявлення тих почуттів, того розуміння, що є свобода.

Відпрацювавши після закінчення школи два роки, дівчина вступила до університету на філологічний факультет. Закінчивши університет у 1964 році, Ірина Калинець працювала викладачкою української мови та літератури у Львівському політехнічному інституті. У 1970 році її звільнили з роботи. Згодом улаштувалася ткалею і викладала мову та літературу в школі – на замінах. У липні того самого року Ірина Калинець підписала протест дев'яти громадян Львова проти арешту Василя Мороза. Восени 1970 року разом із чоловіком, поетом Ігорем Калинцем, надіслала петицію до прокуратури УРСР з проханням дозволити бути присутніми на судовому розгляді справи В. Мороза. Написала листа Голові Ради Міністрів СРСР О. Косигіну від імені родичів і друзів В. Мороза, листа до Верховної Ради УРСР з протестом проти порушень під час судового розгляду. У грудні 1971 року вона підписала декларацію про створення Громадського комітету захисту Н. Строкатої, до якого також увійшли В. Чорновіл, В. Стус, Л. Тимчук, П. Якір.

На початку 1972-го І. Калинець заарештували у Львові. Під час слідства на допити викликали її учнів. Зі ста школярів, які пройшли свідками в її справі, лише двоє чи троє дали свідчення проти неї: читала вірші, присвячені В. Чорноволу, давала читати твори В. Мороза, говорила про незалежну Україну. Слідчі не змогли довести причетність Ірини Калинець до групи В. Чорновола і участь у виданні нелегального журналу «Український вісник». У липні 1972 року суд розглянув справу про звинувачення І. Калинець за ст. 62 ч. 1 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») і засудив до шести років ув'язнення в таборах суворого режиму та трьох років заслання. Через шість місяців такий самий вирок отримав її чоловік, тож маленька донька Калинців була розлучена з батьками на довгих дев'ять років.

Ув'язнення Ірина Калинець відбувала у мордовському таборі (селище Барашево), брала участь в усіх акціях жіночої політзони. Заслання відбувала разом із чоловіком у Читинськійобласті.

Із поверненням у 1981 році до Львова почалася виснажлива боротьба за прописку. Влаштуватися на роботу можна було тільки за вказівкою КДБ: довелося працювати секретарем-касиром в Обласному будинку вчителя.

Починаючи з 1987 року, Ірина Калинець бере найактивнішу участь у пробудженні вільного культурного та громадського життя Львова, читає публічні лекції про Василя Стуса, бере участь у створенні Клубу молодих учених, згодом Товариства Лева, у створенні й роботі групи «Євшан-зілля», яка почала видавати незалежний культурологічний альманах. Також допомагає у створенні Товариства української мови (ТУМ), «Меморіалу», Народного руху України, руху за відродження УГКЦ. Багато друкується у пресі.

Восени 1989 року Ірина Калинець брала діяльним учасником перепоховання В. Стуса, Ю. Литвина і О. Тихого.

У 1990 році її обрали народним депутатом Верховної Ради України, а з травня вона почала працювати начальником Львівського обласного управління освіти. Активно проводить реформу школи в напряму українізації: знімає вивчення російської мови у початковій школі, скорочує кількість російських шкіл і класів, вносить відповідні зміни до навчальних про­грам тощо. Водночас Ірина Калинець брала участь у створенні низки но­вих навчальних закладів (ліцеїв, гімназій), профільної газети «Основа», Міжнародного центру освіти, науки й культури.

З 1992 по 1994 рік – працювала у Верховній Раді головою підкомітету у Комітеті ВР з питань освіти.

Ірина Стасів-Калинець брала участь у створенні низки нових навчальних закладів (ліцеїв, гімназій, зокрема ліцею «Героїв Крут»), профільної газети «Основа», Міжнародного центру освіти, науки й культури. З 1992 по 1994 працювала у Верховній Раді головою підкомісії в Комісії ВР з питань освіти.

Член консультативної ради Львівського облвиконкому з питань гуманітарної політики, голова Круглого Столу керівників громадських організацій з питань освіти й культури, науковий співробітник Львівського НДІ літератури ЛНУ, працювала над історією слов'ян, професор ЛНУ імені Івана Франка.

Померла внаслідок тяжкої і тривалої недуги на 72-му році життя.

// Календар знаменних і пам'ятник дат. - 2010. - № 4. - С. 113-125.