Я – син землі. І смерть як небуття не писана для мене (до 130-річчя Івана Дніпровського)

Я – син землі. І смерть як небуття не писана для мене (до 130-річчя Івана Дніпровського)

9 березня 1895 року в селі Каланчак Таврійської губернії (нині – селище в Херсонській області) народився майбутній письменник Іван Дніпровський. У рідному селі закінчив початкову школу, потім навчався в чоловічій гімназії в м. Олешки, де познайомився з М. Кулішем і надалі підтримував з ним дружні і творчі стосунки. Під його впливом захопився літературою, писав вірші, редагував рукописи. 1912-го екстерном склав іспити за курс середньої школи. Ще в гімназії був активним кореспондентом рукописних журналів. Свій перший вірш майбутній поет написав у тринадцятирічному віці.

Друкуватися почав із 1916 року. Він автор збірки віршів, поем «Донбас» (1922), «Плуг» (1924), п'єси «Любов і дим» (1925),  «Яблуневий полон», збірки оповідань і повістей «Заради неї» (1927),«Долина угрів» (1928), «Анатема», «Анабазис», «Андрій Хомут», «Березень», «Яхта "Софія"» (1930), «Балет у Главковерха», «Фаланга»(1931),  «Ацельдама», « Дніпро закутий» (1932), збірки творів у 3-х томах (1931-1933) тощо.

У 1919 році вступив на історико-філологічний факультет Кам'янець-Подільського державного українського університету. Після реорганізації навчального закладу закінчив 1923 року Кам'янець-Подільський інститут народної освіти, був призначений секретарем Кам'янської унії виконавчого комітету.

Деякі зі своїх перших віршів українською мовою він підписував псевдонімом Т. Кобзаренко. Наприкінці «кам’янецького» періоду вибрав символічний псевдонім – «Дніпровський».

Під час революції 1918-го підтримував Директорію, коли поляки окупували Правобережжя, потрапив у полон, був у Борщевському таборі.

Переїхавши з дружиною до Харкова, Іван Дніпровський влаштувався редактором у державному видавництві України, секретарем громадсько­політичного і літературно-наукового журналу «Червоний  шлях», разом із В. Блакитним, В. Сосюрою, очолив Спілку пролетарських письменників «Гарт».  

Іван Дніпровський був дуже популярним в 20-ті роки XX століття, відігравав помітну роль в процесі становлення й розвитку новітньої української літератури та театральної культури першого пореволюційного десятиріччя.

І. Дніпровському пощастило уникнути політичних репресій, але ім'я письменника на кілька десятиліть було викреслено з нашої літератури. Його твори, відразу після смерті автора, були вилучені з бібліотек і книгосховищ, а історики літератури писали про них з великою обережністю. Крім того, значна частина рукописної спадщини письменника потрапила до фондів спецохорони і основним «аргументом» при цьому послужила його приналежність до ВАПЛІТЕ (Вільної Академії Пролетарської літератури), лідером якої був Микола Хвильовий.

Іван Данилович Дніпровський був добросовісним, старанним трудівником літератури, дуже вимогливим до себе. Він трепетно відносився до літературної діяльності як до великої і священної справи. Про це говорить хоча б той факт, що своє справжнє прізвище – Шевченко – він так і не захотів поставити не під одним своїм твором, а підписувався тільки псевдонімами.

Значну роль Іван Данилович зіграв у процесі становлення та розвитку української літератури і театральної культури першого післявоєнного десятиліття. Проза, поезія, драматургія – це широкий діапазон його творчості.

П’єси Івана Дніпровського – «Любов і дим», «Яблуневий полон», «Шахта «Марія» – з великим успіхом ставилися на сценах українських театрів.

Опублікував набагато менше творів, ніж створив, тому що кожну річ  переписував від руки по кілька разів. Відхід від позицій старого і настання нового – головна тема всієї  його творчості. Ідея боротьби за нову людину, нову еру є визначальною в його творах.

Театральна слава судилася драмі І. Дніпровського «Яблуневий полон» (1926). Письменник скористався поширеною в літературній практиці 20-х років родинною колізією. За сюжетом твору двоє рідних братів (Артем і Зіновій) усю свою молоду енергію віддають боротьбі з тими, хто в роки громадянської війни протистояв ідеям жовтневого перевороту. Показовим тут є прізвисько старшого брата Артема – Сатана. Він придбав його собі для того, «щоб зректися людських почуттів». Молодший Зіновій теж хоробрий, але – мрійливої вдачі. Коли на його шляху з'явилася чарівна дівчина Іва (хай і з ворожого табору), він потрапляє в «яблуневий полон» кохання і відходить од боротьби за революційні ідеї. Авторський варіант фіналу драми зводився до божевілля Зіновія. Але постановники запропонували (проти чого І. Дніпровський не заперечував) інший фінал – Сатана вбиває Зіновія за зраду класових інтересів.

Драматург ставив питання: що вище – «любов чи обов'язок», – і підводив до висновку, що криваве вирішення тимчасових ідейних конфліктів веде до зубожіння людської душі. Літературні критики й театральні режисери кінця 20-х років головний успіх цього твору вбачали в «розвінчанні» письменником контрреволюційних сил, які буцімто намагалися звернути хід історії з магістрального шляху. Насправді ж у драмі психологічно вмотивовувалася думка про руйнування людських душ, коли вузькокласові інтереси ставляться вище загальнолюдських.

На початку 30-х років І. Дніпровський намагається прилучитися до проблематики сьогодення (пише нарис «Дніпро закутий», 1932; початок роману на цю ж тему «Електра кіммерійська»), але ситуація в країні й у літературі не сприяла художньому втіленню творчих задумів. До того ж підкошувала невиліковна хвороба, й письменник, часто прикутий до ліжка, знаходить у собі лиш сили занотувати щось у щоденнику або скласти вірш. Деякі з поетичних творів стали своєрідним життєвим підсумком, де іскриться надія, що фізична смерть людини все-таки не тотожна зі смертю духовною.

Не на майдан, не на редут
І не під любий плач інтимний, –
Я знаю: жертвою впаду
На шлях засніжений і димний,
І, може, то якраз тому
Люблю я тіні вечорові,
Коли пливуть річки у тьму
Такі задумано-багрові.
І мак, що ясно на поля,
На жито точить кров незриму,
Немов солдат, упав на шлях
І до землі припав грудима.
Не знаю сам – чому люблю
Вмирання, вечір, вітру клони.
Я знаю: жертвою впаду
На голубу чиюсь долоню.
І десь пролине чорногуз
На болота повз горб упалий,
А мій розтерзаний картуз
Замотиляється на палі...

1 грудня 1934 року Івана Дніпровського не стало. Він помер, перебуваючи в Ялті. Похований у Харкові.

Твори І. Дніпровського:

1. Столиця республіки : роман / І. Д. Дніпровський // Київ. – 2014. – № 1. – С. 63–107.
2. Яблуневий полон : вибрані твори / І. Дніпровський ; упоряд., підгот. тексту та передм. М. К. Наєнка, худож. О. Довженко – Київ : Дніпро, 1985. – 359 с.

Література про нього:

1. Бондар І. Провидець українських хліборобів (Володимир Шемет у незакінченому романі І. Дніпровського «Народе мій») / І. Бондар // Березіль. – 1993. –  №1. – С. 160.
2. Голобородько Ю. Дружба, закріплена творчістю : [Іван Дніпровський та Микола Куліш] / Ю. Голобородько // Степ : літературно-художній альманах творчих спілок Херсонщини / [голов. ред. Л. Марченко]. – Херсон, 2002. – Вип. 11. – С. 37–46.
3. Голобородько Ю. Письменник із Каланчака / Ю. Голобородько // У років своя пам’ять. Розповіді про письменників : оповідання, нариси, спогади / Ю. Голобородько. – Херсон, 2006. – С. 144–156.
4. Горбатюк В. Невідомий роман Івана Дніпровського : [«Столиця республіки»] / В. Горбатюк // Київ. – 2014. – № 1. – С. 48–62.
5. Дніпровський Іван // Енциклопедія Сучасної України / НАН України, Наук. т-во ім. Т. Шевченка ; голов. редкол. 8 т. : І. М. Дзюба (співгол.) [та ін]. – Київ, 2008. – Т. 8. – С. 42.
6. Дніпровський Іван // Енциклопедія українознавства. – Львів, 1993. – Т. 2. – С. 539.
7. Дніпровський Іван Данилович (справжнє прізвище – Шевченко : відомий український письменник, перекладач, драматург : [коротка біографічна довідка] // Літературна лоція Херсонщини (XVII – початок XXI ст.) : сучасний літературно-краєзнавчий регіональний довідник :  у  2 т. / М. Каляка ; заг. ред. Вік-Кошовий ; рец. В. С. Загороднюк. – Київ, 2009. – Т. 1. – С. 122–123.
8. Дніпровський Іван Данилович // Українська літературна енциклопедія : в 5 т. / Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР ; ред. кол. : І. О. Дзеверін (відп. ред.) [та ін.]. – Київ, 1988. – Т. 1. – С. 75.
9. Дніпровський Іван Данилович // Українські письменники : біобібліографічний словник. – Київ, 1965. – Т. 4. – С. 409–411.
10. Дніпровський Іван Данилович [1895-1934], письменник, перекладач : (До 120-річчя від дня народження) // Знаменні і пам'ятні дати Херсонщини на 2015 рік : бібліографічний покажчик / Херсон. обл. бібл. т-во, Обл. універс. наук. б-ка ім. О. Гончара ; [уклад. Г. П. Мокрицька ; відп. ред. Л. І. Зелена]. – Херсон, 2014. – Вип. 42. – С. 16–21.
11. Єрмакова Н. Березільська культура. Історія, досвід : [монографія] / Н. Єрмакова ; Нац. акад. мистец. України, Ін-т пробл. сучас. мистец. – Київ : Фенікс, 2012. – С. 338 –344.
12. Іван Данилович Дніпровський : (1895-­1934) : до 100-річчя від дня народження : бібліографічний покажчик / Херсон. обл. універс. наук. б-ка ім. О. М. Горького (О. Гончара) ; [склад. Н. М. Лях ; ред. Л. І. Зелена]. – Херсон, 1995. – 55 с.
13. Іван Дніпровський [Електронний документ] // Портал Експеримент: культура, освіта та наука : md-eksperiment : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://md-eksperiment.org/category/ivan-dniprovskij.  – Назва з екрана. – Дата публікації : 20.10.2016. – Дата звернення : 04.03.2025.
14. Іван Дніпровський – наш земляк : [біографія] // Каланчак літературний : альманах / [редкол. : упоряд, ред. Н. Федкевич [та ін.]]. – Каланчак, 2014. – Вип. № 1. – С. 3–4.
15. Кисельов Й. М. Іван Дніпровський // Й. М. Кисельов // Драматурги України: Літературні портрети. –  К.: Дніпро, 1967. –  С. 297.
16. Марченко Т. А. Перекладна діяльність Івана Дніпровського [Електронний документ] / Т. А. Марченко // repo.snau.edu.ua : Сумський національний аграрний університет : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://repo.snau.edu.ua/bitstream/123456789/6113/1/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C.pdf.   – Назва з екрана. – Дата звернення : 04.03.2025.
17. Мовчан Р. Невідомий Іван Дніпровський / Р. Мовчан // Слово і час. – 1995. – №3. – С. 17.
18. Немченко Г. Гуманістичний пафос драматургії Івана Дніпровського : до 120-річчя від дня народження Івана Дніпровського / Г. Немченко // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори) : [літ.-наук. зб.] / М-во освіти і науки України, ХДУ [та ін.]. ; [редкол. : І. Немченко (голов. ред.) [та ін.]]. – Київ : Херсон, 2015. – Вип. 11. – С.134–144.
19. Параскевич П. Іван Дніпровський і Микола Хвильовий / П. Параскевич // Сторінки літературної Херсонщини / П. Параскевич ; [упоряд. М. Василенко]. – Київ ; Херсон, 2008. – С. 88–91.
20. Свербілова Т. Іван Дніпровський (Іван Данилович Шевченко), (1895-1934) / Т. Свербілова, Л. Скорина // Українська драма 30-х рр. ХХ ст. як модель масової культури та історія драматургії у постатях / Т. Свербілова, Л. Скорина. – Черкаси, 2007. – С. 249–288.
21. Творча індивідуальність Івана Дніпровського : тези наукової конференції / Херсон. держ. пед. ін.-т, Обл. універс. наук. б-ка ім. О. М. Горького (О. Гончара) ; [редкол. : Н. Д. Чухонцева [та ін.]]. – Херсон : ОУНБГ, 1995. – 34 с.
22. Художній світ Івана Дніпровського : збірник статей / Херсон. держ. пед. ін.-т, Обл. універс. наук. б-ка ім. О. М. Горького (О. Гончара) ; [редкол. : В. Усатюк [та ін.]]. – Херсон : [Б. в.], 1995. – 59 с.

Підготувала Т. Федько