Поет, який за життя став класиком. Кандимов Юнус Уразович (1959-2005)
Поет, який за життя став класиком.
Кандимов Юнус Уразович (1959-2005)
Кримськотатарський письменник Юнус Кандим (Yunus Qandım; автонім: Юнус Кандимов) народився на чужині, далеко від Криму 4 вересня 1959 року в селі Аккурган (Аккурганський район, Ташкентська область) в Узбекистані, куди були депортовані кримські татари. Він нащадок розстріляного в 1938 році вчителя-філолога з с. Уркуста Таїра Умерова, син розкулаченого в 1920-х туркмена Ораза Кандима та Наджі Умерової. Юнус навчався і закінчив школу в узбецькому селі, і вже тоді почала виявлятися його любов до літературної творчості. Він пробував писати вірші. Його перший вірш «У читальному залі» («Окъув залында») був опублікований на шпальтах газети «Ленінський прапор» («Ленін байраг'и») 1979 року. У 1981 році Ю. Кандим вступив до Ташкентського педагогічного інституту імені Нізамі та закінчив відділення кримськотатарської мови та літератури. Проходив службу в армії в Україні біля Жовтих Вод (1981-1983), де зацікавився українською мовою та літературою, історією українсько-кримськотатарських суспільно-культурних взаємин.
У 1983 році він став кореспондентом, а згодом очолив відділ республіканської кримськотатарської газети «Ленінський прапор» («Ленин байрагъы»), у якій працював до 1989 року. Працюючи в одному з відділів редакції, старанно освоював клавіатуру друкарської машинки, готуючи в номер листи читачів і свою першу статтю, і не приховував радості від їх публікації. Потік листів у редакцію став ще більшим після опублікування в 1988 році у газеті, а в 1989-му – в журналі «Зірка» кримськотатарською мовою поеми «Ліси шумлять», яка згодом ввійшла до першої збірки поезій «Ти на море схожа». Читачі надсилали молодому автору свої відгуки і враження від прочитаного, а як онуку вчителя Таїра Умерова, головного героя твору (дідуся), – особисті спогади про роботу поруч із ним, зустрічі на педагогічних конференціях і семінарах.
Цей успішний літературний дебют з розмахом на поетичний твір великого формату, який торкнувся серцевих струн усіх кримських татар у депортації, поет продовжив розвивати, наповнюючи новим змістом, та експериментувати з віршованою формою у наступних поезіях.
За фотознімками свого азербайджанського друга Решада Меджида про їхнє перебування на Апшероні – півострові, де розташоване місто Баку, Ю. Кандим створює поему «На берегах Хозару» (так азербайджанці називають Каспій) у формі тринадцяти віршованих світлин. Він розмірковує про взаємосхожість поета і фотографа. Якщо фотограф увічнює зовнішню мить людського життя, якої більше не буде, то вірш – мить у серці поета, яка вбирає в себе шляхи, моря, смуток, радощі, сльози, добро і зло, гріх і справи всеблагі нашого Всесвіту. У листі-відповіді Ю. Кандим пише: «Від світлин, які ти надіслав мені, віє духом історії. А я адресую тобі свої світлини – зазнімковані моїм серцем миті, назавжди неповторні миті»:
«Міцні ми, непоборні,
нездоланні, –
І крила наших доль –
у розгортанні.
Ми – велетенські
корабельні сосни,
Що вкоренились
між згромаддя скель.
Ми – ніжні, а проте стійкі
у бурі, –
Прозоросерді й чисті,
мов кришталь...».
Цей творчий період Баку – Сімферополь тривав з грудня 1989 по травень 1990 року.
 |
| Ю. Кандим (сидить у центрі) з товаришами з творчого цеху Л. Османовим, Ш. Селімом, В. Басировим, А. Велієвим та Н. Умеровим, 2000 р. |
У 1989 році Юнус Кандим повернувся до Криму, відтоді до 1993 року працював кореспондентом газет «Дружба» («Достлукъ») і «Новий світ» («Янъы дюнья»). Як справжній талант, Ю. Кандим пройшов через усі відділи газети («Янъы дюнья»), щоб знати всі сторони життя суспільства і самому написати про кожну з них. Нузет Умеров, який був у той період її головним редактором, розповів, що Юнус глибоко вивчав архіви, вникав у кожну справу аж до дрібниць, що давало йому привід і матеріал для публіцистики і літератури. Писав не в народному стилі, а сучасному, і в цьому особливість його поезії. Є в ній одна властивість, що ніби втягує у неквапливий рух лунких і розлогих строф, їх образів і метафор, філософської значущості глибинного сенсу життя. Воістину розкішне багатство і барвистість лексики автора гармонійно вписується в структуру кожного вірша, його музику, щедрість ритмів з їх продуманою впорядкованістю і стрункістю, що і складає неповторність і новизну їхньої живої поетичної пульсації і плоті. У травні 1990 року в одному зі своїх віршів, коли поетові було трохи за тридцять, він «напророчив», що серце його зупиниться десь після опівночі, перед світанком, вдосвіта:
«Присмерки геть загусають
на смерк,
В зорях вихрують скорботи,
мов смерч,
Вдосвіта ввійде в життя
моє смерть, –
Чим я тобі надокучив?..
Гей світе!
Птахом заквилиш, згубивши мене,
Власну провину збагнеш,
проклянеш,
Стрілами сліз мій надгробок
протнеш –
Нащо і в смерті ще мучиш?..
Гей світе!»
У 1993-1996 роках Ю. Кандим був головою Кримськотатарського фонду культури. Очолюючи Фонд він реалізував один із масштабних національних проектів – Дні кримськотатарської культури в Ялті. Так здійснилася і його давня власна мрія: на березі Чорного моря, яке він так любив і якому присвятив багато поетичних рядків, його рідною мовою звучали поезії, пісні, ставилися спектаклі, експонувалися живописні полотна і вироби майстрів національного декоративно-прикладного мистецтва. І сам він в той момент у своєму довгому чорному пальті з відчуттям гордості за свій народ декламував на набережній:
«Благословен я,
Чорномор’я син,
Бо маю материзну і вітчизну».
У 1996-2001 роках Ю. Кандим завідував відділом газети «Новий світ».
З 2001 по 2005 рік – очолював редакційно-видавничий відділ Всеукраїнського інформаційно-культурного центру в Криму, працював викладачем кафедри кримськотатарської та турецької філології Кримського інженерно-педагогічного університету.
Він багато працював у бібліотеках та архівах, вивчаючи історію та літературу свого народу, ведучи активну науково-дослідну роботу в галузі мовознавства, лексикології, бібліографії. Зібрав майже весь втрачений за роки депортації кримськотатарський фольклор, був знавцем ханської поезії.
З книжковим фондом Кримськотатарської республіканської бібліотеки ім. І. Гаспринського поет працював щодня. Її працівники згадують, як на кожне запитання, яке б йому не поставили, він, знявши окуляри, завжди давав обґрунтовану вичерпну відповідь. Коли у закладі започаткували проведення конкурсів дитячої творчості, Ю. Кандим написав Положення про нього. А коли одного разу йому в Лізі кримськотатарських жінок висловили зауваження, що сучасні поети мало віршів присвячують жінкам, він заперечив, що це не так. А для підтвердження своїх слів наступного разу приніс великий список такої літератури.
Пишучи в жанрі візуальної і зорової поезії, Ю. Кандим відродив в кримськотатарській поезії прийом паліндрома, забутого з часів принца Шахін Герая, що творив на самому початку XVIII століття, і акровірш, що востаннє зустрічався в 1938 році в творчості кримськотатарського поета Ю. Теміркая.
Юнус Уразович автор десятків наукових праць, у тому числі «Великого українсько-кримськотатарського словника», укладач та редактор художніх, науково-популярних видань, підручників та посібників. Ним підготовлено та опубліковано статті про життя та діяльність видатних синів кримськотатарського народу, таких як Ісмаїл Гаспринський, Ешреф Шем'ї-заде та інших, написано монографію «Не заросте травою поле бою... Перша книга» («Куреш мейданыны от басмаз... Биринджи китап», 2002), присвячену життю та діяльності Голови Національного уряду Кримської Народної (Демократичної) Республіки (1917-1918), Таврійського муфтія, класика кримськотатарської літератури Номана Челебіджіхана, який віддав життя за свої переконання. У ній вперше на основі архівних матеріалів найбільш повно подана біографія Н. Челебіджіхана.
Про подію надзвичайної історичної ваги в долі кримських татар та в житті усього півострова Ю. Кадим написав у науково-публіцистичному нарисі «Курултай: як це було» («Къурултай: о насыл олгъан эди», 1991).
Після тривалого періоду занепаду, кримські татари розпочали активне громадське життя, бажаючи покращити своє становище. Під час виборів першого Курултаю у Криму до національних представників було обрано 76 осіб, серед яких були жінки: Шефіка Гаспринська, Ільхан Тохтар, Хатідже Авджи та Аніфе Баданінская. І ця обставина, зважаючи на те, що кримські татари сповідували іслам, стала чудовим та яскравим показником того, наскільки прогресивною була і залишається нація кримських татар, зокрема їхня демократія та рівноправ’я. Автор зазначає, що цей факт був, по суті, першим, коли в усьому тюркському та мусульманському світі до органів конституційної влади було обрано жінок, зокрема молодих. Переклад цієї праці сприяє глибшому розумінню сутності історичних процесів того часу, що особливо важливо зважаючи на анексію Криму Росією та репресії російський окупантів по відношенню до кримських татар. Для того, щоб якнайшвидше повернути Крим до складу України, необхідно ретельно вивчати історію півострова й робити відповідні висновки.
У співавторстві з поетом і перекладачем М. Мірошниченком Ю. Кандим підготував до друку для київського видавництва «Етнос» три солідних томи антології кримськотатарської літератури (кожен в середньому по 800 сторінок!): 1 том – «Окрушина сонця» (поезія), 2 і 3 томи – «Молитва ластівок» (проза), що вийшли вже після його смерті.
Перший том кримськотатарської поезії «Окрушина сонця» («Кунештен бир парча»), що охоплює кримськотатарську поезію періоду XIII-XX століть, побачив світ 2003 року. Це – перше видання, котре уперше так масштабно презентує витворену древнім народом велику літературу. Антологія охоплює майже вісім століть поетичної традиції Криму – від поезії кримських ханів до наймолодших авторів сучасності. Близько 50 ханів династії Гераїв упродовж трьох століть сходило на кримський престол: хто – раз, а хто – двічі, тричі і навіть чотири рази, як це вийшло у випадку Селіма Герая Першого… Показово, що тридцять представників цієї правлячої династії, тобто більшість ханів, відомі також як діячі культури – поети, прозаїки, історики. Певно, жодна з європейських монархій не може похвалитися подібним феноменом.
Два окремі вельми солідні томи, що мають назву «Молитва ластівок» («Къарылгъачлар дуасы»), складають прозові твори письменників, котрі жили й працювали у різні часи – від сивої давнини до наших днів.
Перший том антології кримськотатарської прози охоплює трактати історичного, релігійного і філософського характеру XIV-XIX ст., а також високохудожні твори кримськотатарських письменників кінця XIX- початку XX ст.
«З Номана Челебіджихана, – як зазаначає у передньому слові до книги один з упорядників і знавець тюркських мов М. Мірошниченко, – вочевидь розпочинається період Першого відродження кримськотатарської літератури, де панували реалізм та романтизм. З поверненням кримських татар на історичну батьківщину маємо цілковите право говорити про початок періоду Другого відродження в їхній літературі, стильові течії якого – реалізм, неоромантизм і модерн віддзеркалено в другій книзі антології кримськотатарської прози «Молитва ластівок» («Къарылгъачлар дуасы»).
Друга книга, антології вміщує малу прозу понад тридцяти кримськотатарських письменників ХХ століття, починаючи з Мамута Дібага (нар. 1905), що загинув під час оборони Севастополя в 1942 році, та Шаміля Алядіна (1912), що на початку тридцятих років служив у лавах Червоного козацтва в Україні, і закінчуючи сьогоднішніми молодими письменниками – Таїром Керімом і Сейраном Сулейманом.
Як і в книзі поетичній, так і в двотомній антології прози, перекладачами виступили відомі українські письменники, котрі живуть і в Криму, і на теренах України. З-поміж них – В. Гримич, П. Коробчук, С. Литвин, В. Мордань, Д. Кононенко, В. Басиров, В. Гуменюк та інші.
Окрім того, що Юнус Кандим писав свої вірші, багато творчих сил і здоров’я віддавав перекладацькій справі. Він перекладав кримськотатарською мовою твори азербайджанських, казахських, каракалпацьких, російських, білоруських, узбецьких поетів і прозаїків. Відомі твори Р. Гамзатова, О. Сулейменова, повернув ім’я відомого романіста тюркського світу Дженґіза Даґджи (Cenğız Dağcı), що мешкає в Лондоні й пише турецькою мовою.
 |
| Зустріч із Дженґізом Даґджи в Лондоні |
З 1992 по 2001 рік письменник переклав кримськотатарською мовою п’ять його романів.
Юнус Кандим добре володів українською мовою, якою захопився ще в юності, коли служив на Україні. Він почув і навіки полюбив українську мову, весь час намагався удосконалити свої знання і знав її так, що міг нею виступити на вечорі пам’яті Т. Шевченка перед українською громадою в Сімферополі і зірвати шквал оплесків вдячності за те, що вивчив мову Кобзаря, в той час, як деякі українці в Криму розгубили своє національне - і мову, і призабули хто вони і чиїх батьків вони діти. Серед українців Криму Ю. Кандим користувався особливою повагою, віддав багато сил справі будування мостів духовного єднання між нашими народами.
Він переклав кримськотатарською мовою з української поеми Т. Шевченка «І мертвим, і живим...», «Кавказ», вірш «Розрита могила». «Читаючи Т. Шевченка, близько стикаєшся з радощами і болями не тільки самого поета, а й кожного українця. Не тільки українця, а й кожного татарина. Усмішка на обличчі і біль у серці не можуть бути українськими чи кримськотатарськими. Почитайте Шевченка і ви переконаєтесь у цьому», - щиро зізнавався Ю. Кандим.
Крім поем Л. Українки «Іфігенія в Тавриді», «Давня казка», «Роберт Брюс, король шотландський», переклав цикл віршів «Кримські відгуки», драму-феєрію «Лісова пісня» («Orman Şarkısı»), яка була поставлена 2002 р.
на сцені кримськотатарського академічного музично-драматичного театру - «Орман тюркюси». Постановка цього спектаклю проходила і 2003 року в Сімферополі під керівництвом А. Сеітаблаєва.
Ю. Кандим переклав кримські оповідання М. Коцюбинського – «На камені», «В путах шайтана», «Під мінаретами». В своєму щоденнику він зробив запис: «Нарешті віддрукував на машинці оповідання М. Коцюбинського «Під мінаретами». Пречудове оповідання! Було б дуже добре, якби журнал «Їлдиз» його опублікував. Слід одредагувати й набрати на машинці оповідання «На камені». Він очікував листа від свого доброго товариша, київського поета і перекладача М. Мірошниченка, з адресою будинку-музею М. Коцюбинського в Чернігові, бо хотів туди з’їздити. «Потрібно кожен рядочок оповідань М. Коцюбинського, присвячених Криму і кримським татарам, перекласти кримськотатарською, і непогано було б – видати окремою книжкою. Це не кон’юнктура, це – необхідність. Народ духовно збіднений, потребує таких авторів… Слід написати ознайомчу статтю про М. Коцюбинського. Читач має знати, від чого й для чого шелестять листочки на тополі».
Також Ю. Кандим переклав окремі твори М. Вороного, А. Кримського, П. Тичини, В. Сосюри, багатьох інших українських письменників. За словами Д. Кононенка, Ю. Кандим «своїм непересічним талантом перекладача з української на кримськотатарську будував мости духовності між нашими літературами». У планах перекладача була ще праця над романами П. Загребельного «Я-Богдан» та Р. Іваничука «Мальви»… Він був у творчих пошуках творів українських авторів, де б проходила й кримськотатарська тема. Але не судилося…
Багатогранність творчої діяльності Ю. Кандима включала і заняття з молодими кримськотатарськими поетами в клубі «Натхнення» («Ільхам»), організованого за його творчим проектом при Республіканській кримськотатарській бібліотеці ім. І. Гаспринського. Серед тих, хто пробував свої сили в поезії, орієнтуючись на улюблені художні образи Ю. Кандима – птахи і море, в майбутньому будуть поети такого ж високого рівня, як він.
20 березня 2005 року здійснилось пророцтво поета, через серйозну хворобу серця Юнус Кандим пішов у засвіти у м. Сімферополі. Тієї ночі він як завжди працював, лягаючи у другій годині спати, просив розбудити о четвертій, бо не завершив роботи. Його дружина Сабріє-ханум вирішала зготувати каву і тільки потім розбудити чоловіка, бо він хронічно не досипав. «Та коли ввійшла до спальні, там була абсолютна тиша. Коротесенький нічний сон перейшов у сон вічний… А за вікном – світало» (М. Мирошниченко).
«Тебе, життя, хотіли загасити
Обліжними дощами безталання,
А ти полум’яніло й не благало
Поблажливості у навали туч.
Тебе, як ту гвоздику, викидали
В зажуру, у баюру, у болото,
А ти, блаженне, –
муч тебе не муч –
Не гнулось, хоч цинізм
був заважуч.
Ти, мов ріка Салгир –
ступілий ніж,
Кресалось у камінні на бридоту
Розбійницьку. Але ж і щастю інших
Раділо добродушно, як дитя.
Ти хусткою шовковую було
Для геть неутеранних
сліз скорботи …
Життя моє! Ти долі не цуралось –
Терпіло, не ждучи на співчуття» («Життя моє». Пер. М. Мирошниченка).
Він був у своєму близькому оточенні джерелом оптимізму і життєрадісності, а для свого народу – людиною-всесвітом, космосом. З іскринки, що горіла в ньому, сьогодні продовжують світити промені глибокої філософської думки мислителя, мистецтва досконалості художнього слова і звучати в піснях музикою серця.
Багато чого з того, про що мріяв Ю. Кандим із своєю, як відкритий нерв, любов`ю до рідної землі, Вітчизни, радістю і болем, йому вдалося зробити: провести Дні кримськотатарської культури в 1995 році в Ялті, здійснити науково-видавничу поїздку в Лондон, взяти участь у багатьох конференціях, симпозіумах, які проводилися в Туреччині, Румунії, країнах СНД, організувати виставкому діяльність Кримськотатарського музею і пісенний конкурс, збудувати дім, оздоблення якого вже без нього закінчували дружина і діти. А його поезія «Народу», музику до якої написав композитор Едіп Асанов, стала не тільки піснею, а й його власним життєвим принципом і долею. Особливої популярності набула пісня «Привіт, Чорне море» («Селям санъа, Къара денъиз»). Ці рядки близькі мабуть кожному кримському татарину:
«Селям санъа, Къара денъиз, айт сен манъа алынъны,
Опем сенинъ янъгъыз къалгъан, ташларынъны, ялынъны.
Тек бир шейни яхшы билем, сенсинъ меним такъатым,
Сеннен агълап, сеннен кулем, сенсинъ меним аятым».
Юнус Кандим член Спілки журналістів Узбекистану та Спілки журналістів СРСР (1986), Національної спілки письменників України. Входив до літературної групи поетів-паліндромістів «Герекліт: Голінні ентузіасти рака літерального». Заслужений діяч мистецтв України (2000).
Твори Юнуса Кандима включені до навчальних програм і широко вивчаються в кримськотатарських загальноосвітніх школах, на філологічних факультетах вищих навчальних закладів Криму, де викладається кримськотатарська література. Принаймні так було до російської окупації Криму. На вірші Юнуса Кандима написано понад тридцять пісень, які користуються популярністю в слухачів. Вірші Юнуса Кандима перекладені на понад десяток мов. Але на думку професора Ісмаїла Керімова, літературна спадщина поета мало вивчена і потребує дослідження.
Отже, перша збірки поезій «Ти на море схожа» («Сен ден'ізге бен'зейсін») вийшла кримськотатарською мовою в Ташкенті (1988). Поетичній манері Ю. Кандима притаманні вишукана метафоричність, ліризм, влучність та несподіваність образних асоціацій, що є наслідуванням традицій східної орнаментальності:
«Кохана, ти скидаєшся на море,
Яке зі мною, берегом, – не мире.
Бува, обіймуть хвилі, – за хвилину,
Сміття на мене скинувши, одхлинуть.
То плачу, то радію, – все терпляче
під хвиледари підставляю плечі…
Дарма, що хочу од тії печалі
Втекти степами й горами чимдалі,
А серце-берег не дає, – говоре,
Що не існує безбереге море». (Пер. М. Мірошниченко).
Цей вірш є вельми показовим для творчої манери Ю. Кандима, недаремно ж слова саме з нього були винесені в назву збірки.
І завжди в серці та віршах поета був Крим, він писав:
«Про серцю дорогий півострів,
Про наш Сиваш і наш Салгір,
Про моря лазуровий простір,
Про синь і зелень Кримських гір» («Ліси шумлять»).
1997 року українською та кримськотатарською мовами в Києві вийшла друга книга поезій «Жовта мить» («Сары ань»). У передмові до збірки М. Мірошниченко зазначив: «…Важко перекладати вірші Юнуса Кандима, та й усю кримськотатарську поезію, болючу, бентежно хвилюючу, – це наче торкаєшся до рани чиєїсь і відчуваєш, що отой хтось… здригається від твого дотику. І хоч вірш – явище глибоко національне, бо твориться цілком конкретною мовою й виражає ментальність конкретного народу, проте рани, як відомо, національності не мають. Вони – болять».
За життя поета в Сімферополі вийшла третя збірка віршів та поем «Нитка надії» («Умют йипи», 2001) кримськотатарською мовою.
Збірки «Серцем прикрита земля» (2008) і «Нема сну в очах» (2009) вийшли посмертно в упорядкуванні його дружини Сабріє Кандимової.
Юнус Кандим творив у жанрі зорової поезії, займався паліндромією. Наприклад, у вірші «Горе» половина рядків є паліндромними:
«А мама, мама –
без доні днями:
ім’я у двері
втиска перстами
– ... ім’яу ямі.
Зоря: – Агов!..
Вогонь ногов
у діл Сліду,
у тяму ум’яту
в гірку обиду».
У книзі Ю. Кандима під промовистою назвою «Серцем прикрита земля» (2008), левова частка перекладів, як і вступна стаття належить М. Мірошниченкові. Він та інші перекладачі, при перекладі віршів актуалізує інонаціональний нерв і біль так, що рядки звучать по-українському і для серця українського. Збірка у кращих видавничих традиціях двомовна - на одній сторінці оригінал, на іншій – переклад, тому спонука випробувати на звучання рядки оригіналу виникає сама собою.
У творах кримськотатарських письменників трагедія віроломної насильницької депортації 1944 року стає мотивом наскрізним і багатоманітним, невичерпним, раз по раз бринить то підтекстами, а то публіцистичними актуалізаціями, як у рядках однієї з кращих поем Ю. Кандима «Ліси шумлять» у перекладі С. Литвина:
«Імперці голови свої знов підняли,
На здобич хижо ждуть, немов вовки.
Ми стишили ходу – їм сили додали.
Болять Уралові зариті кістяки».
Пронизливо й заповітно звучать рядки віршу «Вітчизна» (пер. М. Мірошниченка):
«Об каміння твоє збив я ноги, Вітчизно,
В вітровінні відчув подих Бога, Вітчизно,
Бачив много – не бачив нікого, Вітчизно,
Через що й обіймає тривога, Вітчизно»
Тільки цих двох рядків – про біль Уралові чужого болю та «Бачив много – не бачив нікого, Вітчизно» було б достатньо, аби відчути масштаб поета визначного й талант перекладачів, об’єктом перекладу захоплено перейнятих. Але подібного рівня рядків та строф рясно знайдемо чи не на кожній сторінці. Втім, не можна не відзначити і власне художні, версифікаційні достоїнства текстів, справі збагачення творчих арсеналів україномовного віршування в цім разі корисні. Дзвінко звучать: багато відкритих складів, багато алітерацій та повторів. Того й гляди, дзвінкість та когось спонукатиме до опанування кримськотатарської.
Потужно звучить слова радості повернення до рідного Криму, надія на продовження роду на рідній землі, на успішну та плодотворну працю у вірші «Слава Богу»:
«Слава Богу!
Вже дійшли до дому!
Он блищить віконце, слава Богу.
Живріють кизилник
І скоруші гронця, слава Богу.
Раді нам ускелля! Раді зелень-нетрі!
Слава Богу!
Вшкварили «Хорана» Роман-Кош,
Ай-Петрі! Слава Богу!
Роде,
Дітлахами землю цю заселиш …
Слава Богу …
Ріки ж бо не всохли.
Руки ж бо веселі, слава Богу.
Даймо слову крила,
Хай злечу я птахом – слава Богу! –
Понад Аюдагом,
Понад Чатирдагом!.. Слава Богу!
Наш блакитний прапор
Розгорнеться зримо, слава Богу.
Буде Крим із нами.
Будем ми із Кримом! Слава Богу!».
Невичерпною є любов до матері. Теплі, зворушливі слова-каяття до самої рідної людини на світі:
«Безглуздо – зариватися в обман …
Твою забув я колискову, мамо.
Розлив, як воду, розгубив життям
По крапельці – за словом слово,
мамо …».
«Не побивайся, сину. Бачить Бог,
В людині пам'ять –
не скала спесива,
Лишень себе у мандрах не згуби,
Бо ти і є та колискова, сину …» (пер. М. Мірошниченка).
І вірш-застереження «Бійся»:
«Очей, які не плачуть,
Тупих, мов ніж, означень,
Бинтів, що не настачиш,
І нелюдів людяних
Бійся!
Сердець, що скам’яніли,
Шовків, що колють тіло,
Негавкних псів, при силі,
Й небес безхмарно-милих
Бійся!
Осла в званні конячім,
Гнучкого грабеляччя,
В Вітчизні бевзів сплячих,
Не зналих переляччя –
Бійся!».
У 2009 році видавництво «Тарпан», при фінансовій підтримці Республіканського комітету у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян АРК, накладом 500 примірників видало кримськотатарською мовою книгу Ю. Кандима «Немає сну в очах».
Збірка укладена дружиною поета Сабріє Кандимовою, провідним редактором редакційно-видавничого відділу Всеукраїнського інформаційно-культурного центру. До неї ввійшли літературні статті про відомих кримськотатарських поетів і письменників - всього сімнадцять персоналій, серед яких – Бекір Чабан-заде, Шаміль Аладін, Ешреф Шем`ї-заде, Мемет Нузет та інші, оповідання, вірші, пісні, спогади і фотографії з сімейного архіву.
Поет живий, поки читають його вірші, поки виходять його книги. Юнус Кандим залишив помітний слід у кримськотатарській літературі. В його архівах зберігається ще багато творчих розробок, літературно-дослідницьких матеріалів, художніх перекладів, над якими він працював. Тож будемо сподіватися на нові зустрічі з творчістю поета, завдяки роботі над архівними матеріалами його дружини Кандимовоі Сабріє-ханум і синів Тимура та Еміра.
Твори Ю. Кандима:
- Кандим Ю. Жовта мить: Вірші / Ю. Кандим; пер. з кримськотат. та передм. М. Мірошниченка. – Київ, 1997. – 157 с.
- Кандимов Ю. Кримськотатарська література // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. Дзюба, А. Жуковський, М. Железняк та ін. – Київ, 2014.
- Кандимов Ю. Немає сну в очах / Ю. Кандимов; упоряд. С. Кандимова. – Сімферополь, 2009.
- Кандимов Ю. Умют йипи = Нитка надії / Ю. Кандимов. – Сімферополь, 2001.
- Кандимов Ю. Серцем прикрита земля = Юрекнен къаплангъан ер: поезії / Ю. Кандимов; упоряд. С. Кандимова; вступ. ст. М. Мірошниченка. – Київ, – 2008. – 240 с .
- Кандимов Ю. Ти на море схожа / Ю. Кандимов. – Ташкент, 1988.
Видання перекладів:
- Українка Л. Квітка на долоні вічності = Бакъийлик авучындаки чечек: вибр. тв. : у 2 т. / Л. Українка. – Львів, 2012 . – Т. 1 / [пер.: Ю. Кандимов, А. Велієв ; упоряд. В. Басиров]. – 2012. – 239 с.
- Шевченко Т. Кавказ / Т. Шевченко ; пер. Ю. У. Кандим [та ін.] ; упоряд. і ред. рос. текстів В. Басиров ; худож. О. Іванченко. – Сімферополь, 2000. – 128 с.
Матеріали про життя та творчість Ю. Кандима:
- Гуменюк В. Кандим Юнус / В. Гуменюк // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. Смолій (голова) та ін. – Київ, 2007. – Т. 4 : Ка – Ком. – С. 79.
- Мірошниченко М. Кандим Юнус / М. Мірошниченко, С. Шукурджієв // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.]. – Київ, 2001–2024.
- Соболь В. Ця «Серцем прикрита земля» // Літературна Україна. – 2009. – № 28 (3 вересня).
***
- Кононенко Д. Він будував мости духовного єднання (С. 1, 8-9) . – Режим доступу: http://svitlytsia.crimea.ua/ks_36_13.pdf (дата звернення: 29.09.2024).
- Кононенко Д. Мости духовного єднання: Батьківщино, здрастуй! Вірші та народні пісні кримських татар. – Режим доступу: https://ukrshodoznavstvo.wordpress.com/2010/01/03/%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%BE-%D0%B7%D0%B4%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B9-%D0%B2%D1%96%D1%80%D1%88%D1%96-%D1%82%D0%B0-%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD/ (дата звернення: 29.09.2024)
- Настіна В. Миттєвості серця. – Режим доступу: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9356 (дата звернення: 26.09.2024)
- Поетична пульсація серця. – Режим доступу: https://vikcentr.narod.ru/lit.html (дата звернення: 01.10.2024)
Матеріал підготувала О. Михайленко
