Українська державність та прояви колабораціонізму

Українська державність та прояви колабораціонізму

«…влада не повинна балансувати
між національними і антинаціональними силами
в Україні, а чітко має стати на бік патріотичної громадськості.
Держава зобов’язана жорстко і невідворотно
переслідувати зраду і колаборантство,
підтримувати патріотичні вчинки громадян
і карати антидержавні. Все дуже просто.
Нічого нового й геніального в цьому немає.
Але абсолютно необхідною є політична воля тих,
хто наближений до важелів державного управління».
Ігор Лосєв

Сучасне суспільство XXI сторіччя звичне до проявів тривалих збройних агресій однієї держави проти іншої, які, у більшості випадків, виникають задля отримання контролю над енергоресурсами окупованої країни, вигідних шляхів їх транспортування тощо.

Не виключенням стали події в Україні, а у вересні 2020 року – загострення збройного конфлікту в горах Південного Кавказу. Саме тому, в ході міжнародних збройних конфліктів набуло поширення явище колабораціонізму.

Агресія Російської Федерації проти України, яка триває з лютого 2014 року, призвела до численних людських жертв, окупації значної частини території України, великих економічних втрат. Крім того, в ході міжнародного збройного конфлікту набуло поширення явище колабораціонізму. Колаборанти часто відігравали визначальну роль у сприянні захопленню українських територій та допомозі агресору.

Унікальні для XXI сторіччя події, які відбулися на території України (зокрема, анексія Криму), та способи здійснення ворожих дій вимагають розробки нових підходів до протистояння агресору. Крім того, пост-конфліктне врегулювання неможливе без відновлення справедливості та обмеження ряду прав осіб, причетних до колабораціонізму.

Термін «колабораціонізм» (від франц. collaboration – співпраця) досить часто вживається в історичній літературі для означення добровільної співпраці (на противагу вимушеній праці) окремих груп чи прошарків населення окупованих територій із окупантами. Таке використання цього терміна пов’язано з тим, що саме так було названо (офіційно) принцип взаємовідносин Німеччини і «вішістської Франції» – від назви м. Віші, де перебував французький уряд маршала А. Петена, що був створений в окупованій гітлерівцями Франції і уклав з А. Гітлером 1940 р. у м. Монтруа угоду про співпрацю. У суто агітаційних матеріалах країн антигітлерівської коаліції уряд А. Петена був охарактеризований як колабораціоністський.

Відтоді історики, на противагу вимушеній праці місцевого населення на окупаційну владу, добровільну співпрацю з окупантами розпочали називати колабораціонізм.

У радянській історичній науці термін колабораціонізму вживався переважно для пояснення питання співпраці з гітлерівцями у військово-політичній сфері в країнах Західної Європи. Лише на початку, точніше в середині 1990-х років, ця тематика почала активно розвиватися в Україні.

На сьогодні колабораціонізм, зокрема в Україні, набуває більш сучасних проявів. Наразі особи, причетні до колабораціонізму, продовжують займати або претендувати на високі посади в державі, що є неприпустимим. Крім того, в ході врегулювання конфлікту багатьом таким особам надається амністія, застосовується законодавство щодо недопущення переслідування та покарання осіб – учасників подій на тимчасово окупованій території України.

З початком збройної агресії Російської Федерації в Україні гостро постало питання кримінальної відповідальності за співпрацю українців з Російською Федерацією, її адміністраціями й так званими «ДНР» та «ЛНР» на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської областей, а також у Криму.

Забезпечення справедливості та покарання винних у співучасті в збройній агресії важливе не лише зараз для протидії російській агресії під час війни. Це потрібно також у довгостроковій перспективі, адже  встановлення правди та покарання винних у сприянні зовнішній агресії необхідне для примирення в суспільстві після завершення війни.

Останнім часом у Верховній Раді було зареєстровано три законопроєкти, в яких народні депутати пропонують встановити кримінальну відповідальність за так званий колабораціонізм.

Це поняття розуміється доволі широко – від «ведення господарської діяльності спільно з окупаційною владою» (№5135) до «дій громадян України, спрямованих на впровадження освітніх стандартів держави-агресора у навчальних закладах» (№5144).

Однак чи не створить така ініціатива додаткових юридичних проблем із притягненням до відповідальності за співпрацю з Російською Федерацією? Чи не спровокує встановлення кримінальної відповідальності за «колабораціонізм» політичне відкочування України від вектора реінтеграції нині окупованих територій?

«Колабораціонізм» ніколи не був юридичним поняттям. Після Другої світової війни, часу, коли «колабораціонізм» набув знайомого нам сенсу, за співпрацю з державою-ворогом карали за двома категоріями злочинів.

Перша категорія злочинів – це державна зрада та злочини проти порядку несення військової служби. Ці склади злочину застосовувалися в усіх країнах Європи та СРСР.

Друга категорія – це воєнні злочини та злочини проти людяності. Союзні держави переслідували за ці злочини лише етнічних німців чи громадян Німеччини, які мешкали на їхніх територіях. В СРСР та країнах, які перебували під його політичним впливом (Угорщина, Фінляндія тощо), покарання за ці злочини застосовувалося для переслідування своїх громадян на рівні з державною зрадою.

У деяких країнах для переслідування за менш тяжкі форми співпраці з німецькою окупаційною адміністрацією були запроваджені склади злочинів «непатріотичної поведінки» (наприклад, «indignité nationale» у Франції, «incivisme» у Бельгії). За них покаранням було позбавлення громадянських прав та обмеження доступу до певних посад і професій.

Однак покарання у вигляді позбавлення громадянських прав застаріло вже навіть на кінець 1940-х років і вийшло з ужитку в 1950-х роках.

В Україні вже зараз досить правових механізмів для переслідування за співпрацю з державою-ворогом без створення нового складу злочину «колабораціонізму». Кримінальний кодекс України передбачає основні категорії злочинів, за якими карали за допомогу ворогу після Другої світової війни.

Наразі склад злочину державної зради охоплює основні аспекти співпраці з державою-ворогом, але важливим напрямом державної політики зараз має бути критична оцінка, наскільки він відповідає потребам практики під час війни, та внесення відповідних змін за потреби.

Окрім того, Верховна Рада проголосувала за доповнення Кримінального кодексу України складами воєнних злочинів та злочинів проти людяності, які гармонізовано з міжнародним гуманітарним та міжнародним кримінальним правом. 

Відповідно для встановлення справедливості та покарання винних у співпраці з державою-ворогом – Російською Федерацією і так званими  «ЛНР» та «ДНР» не потрібно вводити поняття «колабораціонізм» до законодавства. Новий злочин «колабораціонізму» не створить ефективніших механізмів встановлення справедливості та покарання за співпрацю з Російською Федерацією, але узгоджуватиметься з російською пропагандою, яка теж активно ототожнює свою нинішню війну з Україною з Другою світовою і залякує жахалками населення окупованих територій.

«Натомість для України важливо застосовувати та вдосконалювати ті засоби притягнення до кримінальної відповідальності за співпрацю з ворогом, які вже існують у законодавстві. Адже головна мета державної політики в цій сфері – це забезпечити встановлення справедливості та покарання винних у сприянні агресії Російської Федерації в Україні». (Надія Добрянська).

Не можна забувати, що сотні тисяч людей, які мешкають в Криму та в окремих районах Донецької та Луганської областей фактично були залишені без захисту, багато з них не мають можливості покинути ці території, та вони і не зобов’язані це робити, оскільки живуть на своїй рідній землі. Цим людям треба десь працювати, навчатися, відпочивати тощо.  

Тому слід пам’ятати, що невійськова колаборація часто має вимушений характер, виступає способом самозбереження населення та результатом жорстких контролюючих заходів з боку окупаційного режиму.

«Ну, і якщо вже ми торкнулись теми колабораціонізму, то суд над колаборантами ще попереду. Бо після повернення під українську юрисдикцію Криму та окупованих частин Донецької і Луганської областей нас чекають масштабні судові процеси. І не за сепаратизм, як чомусь називають дії людей, які воюють і виступають проти законної влади. Бо сепаратизм – це прагнення відділитись. Україна та інші республіки СРСР зразка 1991-го саме і були проявом сепаратизму. Вони прагнули відділитись і створити власні держави. А те, що відбувається в Криму та на Донбасі – чистий колабораціонізм: проросійські сили цих регіонів виступали і виступають не за відділення від України, а за входження до Росії. І Росія це розуміє і грає на випередження, підміняючи поняття. Але історія все розставить на свої місця. Рано чи пізно» (Микола Сатпаєв).

Пропонуємо вам більш детальніше ознайомитися з питаннями правового регулювання колабораційної діяльності, скориставшись фондами нашої книгозбірні та інтернет-ресурсами:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. К., Ірпінь : Перун, 2005. С. 553.
2. Гісем О. Колабораціонізм. Його природа, типологія і прояви в роки Другої світової війни. Історія в сучасній школі. 2012. № 1. С. 34–35.
3. Гончарова Є. «Приватні тюрми» та інші фантоми // Український тиждень. 2019. № 50. С. 14–15.
4. 4.Добрянська Н. Покарання за колабораціонізм: які уроки світової історії варто врахувати Україні? URL: https://zmina.info/columns/pokarannya-za-kolaboraczionizm-yaki-uroky-svitovoyi-istoriyi-varto-vrahuvaty-ukrayini/ (дата звернення 06.12.2021).
5. 5.Ілларіонов О. Суспільний запит на заборону колабораціонізму // URL: https://www.researchgate.net/publication/326326727_Suspilnij_zapit_na_zaboronu_kolaboracionizmu (дата звернення 04.12.2021).
6. 6.Крижний С. Повсякдення перших місяців (осінь 1941 – весна 1942 років) окупації Харкова в усних свідченнях та біографічних документах (у контексті соціологічного вивчення явища громадянського колабораціонізму). Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2008. № С. 118–140.
7. Кудрявцев О. Чи потрібен нам закон про колабораціонізм? URL: https://biz.censor.net/columns/3255003/chi_potrben_nam_zakon_pro_kolaboratsonzm (дата звернення 04.12.2021).
8. Лосєв І. Війна України з Росією і колаборантство. Держава повинна реагувати URL: https://www.radiosvoboda.org/a/30196442.html (дата звернення 07.12.2021).
9. Лоюк І. Покарати колаборантів. Український тиждень. 2017. № 19. С. 15–17.
10. Письменський Є. Колабораціонізм у сучасній Україні як кримінально-правова проблема. Право України. 2020. № 12. С. 116–128.
11. Полтавець С. Колабораціонізм – явище є, а покарання буде? URL: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=5234:kolaboratsionizm-yavishche-e-a-pokarannya-bude&catid=8&Itemid=350 (Дата звернення 02.12.2021).
12. Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України: проект Закону України / Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511 (дата звернення 06.12.2021).
13. Сатпаєв М. Крим, колаборанти, Радянський Союз та Росія. URL: https://uain.press/blogs/krym-kolaboranty-radyanskyj-soyuz-ta-rosiya-1005991 (дата звернення 02.12.2021).
14. Цибуленко Є. Міжнародно-правова кваліфікація окупації Донбасу. Псевдодержави і колабораціонізм на цій території. Право України. 2020. № 11. С. 65–79.
15. Шайкан В. Українська інтелігенція напередодні Другої світової та Великої Вітчизняної воєн: витоки колаборації. Історичний журнал. 2006. № 3. С. 83–91.
16. Шайкан В. Колабораціонізм в Україні в роки другої світової війни: характерні риси та особливості. Історія в школі. 2006. № 5. С. 40–41.
17. Юридичний аналіз законопроектів про колабораціонізм на відповідність міжнародно-правовим стандартам. URL: https://helsinki.org.ua/articles/yurydychnyj-analiz-zakonoproektiv-pro-kolaboratsionizm-na-vidpovidnist-mizhnarodno-pravovym-standartam/ (дата звернення 04.12.2021).