Леонід Полтава - майстер різноманітних жанрів

Леонід Полтава - майстер різноманітних жанрів

Ім’я талановитого поета, письменника, дитячого письменника, драматурга, перекладача, публіциста, учасника націоналістичного підпілля революційної ОУН на Сумщині, Леоніда Полтави більше відоме за межами України, ніж на Батьківщині.

 Його справжнє прізвище - Пархомович, а прізвище-оберег – Єнсен. Він народився на Сумщині 24 серпня 1921 року в освіченій сім’ї: батько Едуард Адамович – лікар-хірург, мати Любов Іванівна – учителька. Історія роду Єнсенів бере початок з часів відомої Полтавської битви 1709 року, коли його далекий предок у спілці з українськими вояками гетьмана Мазепи воював за волю України, а після поразки українців уже не повернувся до Швеції, а залишився на українській землі. У сім'ї Єнсенів надзвичайно любили поезію, і насамперед мама. Саме від неї Леонід багато довідався про Україну, її культуру, історію, літературу. Захоплювався поезією і батько. Але згодом, у тридцяті роки, батьки стали жертвами сталінських репресій.

Початкову й середню освіту юнак набув у Вовківецькій школі. Згодом вступив до Ніжинського учительського інституту, колись ліцею, в якому в різний час навчались Євген Гребінка, Олександр Атаназіїв-Чужбинський, Микола Гоголь, Леонід Глібів. Закінчив навчання в 1940 році. З юних літ вивчав творчість українських класиків та сучасників, захоплювався зарубіжною літературою. Під впливом прочитаного почав писати сам. Студентом їздив за порадами в Київ до Володимира Сосюри й Максима Рильського. Перший його вірш був надрукований у 1940 році. Він був сповнений задумів, мрій, однак війна зруйнувала всі плани...

У роки Другої світової Леонід був активним учасником  українського підпіля, активістом культурницького руху, кореспондентом українських видань. Він кількаразно опинявся в концтаборах. Як «остарбайтер» був вивезений окупантами до Німеччини. За національно-культурну працю серед українських робітників був заарештований, пробував утекти до Львова, але був схоплений і ув'язнений у Потсдамі.

Після звільнення з в’язниці він займається громадською діяльністю в Displaces Persons (ДіПі) – у місцях скупчення переміщених осіб. У 125-х невільницьких таборах було близько 200 тисяч українців-остарбайтерів. Леонід Полтава брав активну літературно-просвітню участь у підготовці матеріалів і виданні журналу «Довкілля».

Цей часопис був створений українською творчою інтелігенцією, що знаходилася на примусових роботах на території Німеччини й безкоштовно розповсюджувався в таборах для українців. У німецькому місті Новий Ульм Леонід Едуардович працював спочатку в газеті «Українські вісті», а потім у видавництві «Прометей». Згодом започаткував українську друкарню в місті Регенсбург. Став членом емігрантської організації українських письменників поза Україною «Мистецький український рух» (МУР), при якому разом із товаришем Леонідом Лиманом створили осередок українського письменства – справжню друкарню, в якій Леонід видавав часописи «Школяр» і «Школярик» для дітей українців. Переживання воєнних років згодом лягли в основу його першої поетичної збірки «За мурами Берліну».

Опинившись далеко від рідного краю, письменник взяв собі ім'я Полтава і гідно проніс його світом.

Він уже ніколи не повернеться в Україну, хоча усіма своїми думами, творчістю, життям прагнув до неї.

Л. Полтава кілька років живе у Франції, закрема в Парижі. Тут він працював в українському тижневику націоналістичного напряму – це орган об'єднання робітників з України – у часописі «Українець-Час», який виник після злиття окремих газет «Українець» і «Час».

В Іспанії письменник проживав двічі – в 1952-1953 рр і в 1973 році. Працював журналістом українського відділу іспанського радіо в Мадриді, потім очолив цей відділ. У вільний час займався творчістю, писав вірші, що ввійшли до збірки «Із іспанського зошита».

У 1958 році він переїждає до США, де працює в українській редакції радіо «Голос Америки», редагує щоденник «Свобода», був редактором декількох еміграційних видань та членом діаспорної спілки «Слово».

Маловідома в Україні творча спадщина Леоніда Полтави є досить великою та різноманітною – це і поезія, і прозові художні та публіцистичні твори, і книги для дітей.

У 1946 році виходить його перша збірка «За мурами Берліну», до якої ввійшли поезії часів війни, а в 1948 році – збірка «Жовті каруселі». У 1952 році у Мюнхені було видано невеличку збірку його новел під назвою «У вишневій країні».

Згодом за океаном виходять ще чотири поетичні збірки: «Біла трава», «Вальторна», «Із іспанського зошита», «Смак Сонця». У 1953 виходить збірка «Українські балади», а у 1958 – «Римські сонети». У різних журналах друкувалися п'єси письменника «Пам'ятник героєві», «Чужі вітри», «Заметіль» та інші.

Наша Батьківщина

Там, де море є глибоке,
Де заквітчані Карпати,
Де степи такі широкі,
Що очима не обняти, -
Там є наша Батьківщина -
Україна!

Там, де сонечко іскриться,
Де весняний вітер віє,
Де на горах є столиця -
Наш великий, славний Київ,
Там є наша Батьківщина -
Україна!

Україна в поета асоціюється то з панною («А наша Україна, як панна молода»), то з іконою («Україна - моя ікона, до якої молюся щодня»), то з рідною землею («О, земле, предківська! Ти знов переді мною» …), то з совістю («Україно, совість моя!»).

Леонід Полтава є автором слів гімну Спілки Української Молоді «Вгору прапори» - Сумівський гімн (нап. 1964р.).

Слова: Леонід Полтава Музика: П. Білецький

В гору прапори слухай наказ:
Де б не прийшлося нам жити,
Більшого щастя нема для нас
Як Україні служити!

Гартуйсь! Гартуйся! Зміно молода!
Гуде земля від нашої ходи!
Солод-солодка у Дніпрі вода
Ми нап'ємось Дніпрової води. (2)

В гору прапори, в гору серця!
Гордо несім нашу славу,
Нині сумівця, завтра бійця
За Українську державу!

Гартуйсь! Гартуйся! Зміно молода!
Гуде земля від нашої ходи!
Солод-солодка у Дніпрі вода 
Ми нап'ємось Дніпрової води. (2)

Особливої уваги заслуговують прозові твори автора. Цікавими є його монументальна праця, твір-хроніка – історичний роман «1709» про українсько-шведський союз та війну з Росією і видана в 1968 році репортажна повість «Над блакитним Чорним морем» з 1917-22 років: події відбуваються в Україні, Туреччині, Болгарії та ЧСР.
Усього рік не дожив письменник до проголошення незалежності України, але майже за півстоліття він передбачив події в незалежній Україні у «Чи зійде завтра сонце?» (1955). Семен Якерсон з України (5-7 березня 1966 р., Вашінгтон) - поема про сотника Армії УНР Семена Якерсона.

Добрий знавець історії Л. Полтава написав лібрето до опер «Анна Ярославна» й «Ольга Київська», які прославляють жінок періоду Київської Русі – прабатьківщини України. Брав активну участь у вшануванні пам’яті українських постатей: 1960 рік – 10-річчя, з дня смерти генерала Романа Шухевича, 1966 рік – рік Івана Франка, 1971 – рік Лесі Українки, 1977 – 100-річчя з дня народження Симона Петлюри та ін.

Певна річ, що його твори були заборонені в радянській Україні.

Леонід Полтава – чудовий дитячий поет. Він часто казав, що любить працювати для дітей і частина його творчого доробку – це твори для дітей: «Лебеді», «Котячий хор», вірші, казки, поеми, оповідання, лібретто оперет «Лис Микита», «Лісова царівна», «Мавп’ячий король», «Лисячий базар». Письменник створив дві абетки: одну – веселу («Абетка веселенька для дорослих і маленьких»), де діють їжачки, зайчики, півники; другу – про князів, запорожців, Ґонту, Довбуша і Шевченка. У далекій Баварії він видавав і редагував часопис «Школярик», на сторінках якого діти уперше познайомилися з веселим котом Мурасем.

На творах для дітей виростали покоління українців Західної  Європи та Америки. Наразі саме «дитячі» твори Полтави є більш відомими, позаяк використовуються в шкільному та позашкільному навчанні.

Дитяча поема про 1933 рік: Вірш

Скінчилася гра, і м’ячик упав,
Неначе в пісок його хто укопав!
Ми всі заніміли, бо там, на вуглі,
З’явилася жінка, чорніша землі!
Розводила руки, а ноги - колоди,
Ішла і спиралася на загороди.
- Ой, діточки, хлібця! - сказала і впала…
- Біжи, Валентино!
(Ми досить ще мали).
Побігла сестричка, прибігла сестричка,
А жінка лежить, із ніг кров та водичка…
Ми хліб, огірочки і сало поклали,
Та жінка селянська уже не приймала.
Пройшла вона довгу дорогу важку,
Осталося тільки лице на піску,
Осталось життя на піску…
Навколо весни тепленької слід,
А вона холодна, мов лід!
Розбіглися діти скоріше додому,
Про бідну селянку сказати удома.
Бабуся сказала: - Вона не воскресне,
Та буде навіки їй Царство Небесне!

Усі твори Леоніда Полтави об’єднує образ Рідного краю. Думками поет незмінно лине до нього. У тяжкі роки війни в Берліні під зливою бомб йому пригадувався мирний обід на затишному українському баштані. Поет сумував, що Тибр не може принести йому жодної краплини води з Дніпра. У Відні він пригадував щирість одеських рибалок. Серед поломників Риму він бачив Сковороду, а у храмі Святого Петра – Київ і пам’ятник Великому Кобзареві. Українську Оксану нагадувала поетові скульптура іспанської босої дівчини, а волинських мавок він бачив у хмарах Кастілії. Шукаючи слід українського поселення на Алясці, письменник знайшов ікону пензля українського маляра Володимира Боровиковського.

Леонід Едвардович любив мандрувати. Він побував в Іспанії, Італії, Марокко, Мексиці, на Алясці, у Канаді... Деякі твори Леоніда Полтави перекладено на англійську, французьку, португальську, польську, білоруську мови. Він і сам був знаним перекладачем.

Як публіцист, митець підготував книгу-нарис «Культура розстріляних поетів (Українська культура й література 1900-1934 рр)». Доповіді, концерти, зустрічі та інші форми роботи для українців були в основі його дільності за кордоном, особливо в Америці.

Багато часу й зусиль Леонід Полтава приділяв журналістиці. Він був кореспондентом українського відділення «Голосу Америки» та іспанського радіомовлення, редактором «Національної трибуни», працював за сумісництвом у багатьох дитячих українських журналах і формував світогляд української молоді. Високу оцінку журналістської діяльності Полтави дав інший український емігрант з Канади Роман Рахманний у книзі «Роздуми про Україну», який писав, що «Леонід Полтава – поет і редактор періодичних і неперіодичних видань – видовбав собі у скелі часу видне місце самостійницького журналіста, з близькими зв’язками до дитячого й молодняцького читача».

Неможливо недооцінити роботу Л. Полтави у створенні й діяльності українських організацій за кордоном. Він очолював Асоціацію діячів української культури (АДУК), був членом Світового ювілейного комітету щодо визначення 40-ї річниці проголошення української державності, членом Секретаріату на III Світовому конгресі вільних українців (СКВУ), членом Ради щодо справ культури при СКВУ. Також він упорядник Антології української поезії, присвяченої УПА «Слово і зброя», збірника «Також України», один із перших редакторів журналу СУМ «Авангард», редактор розділу «Юнацький світ» при журналі «Авангард», головний редактор журналу для української молоді середнього віку «Крилаті», співзасновник товариства українських працівників дитячої літератури, літературний редактор журналу «Визвольний шлях» та «Енциклопедії українознавства», працівник Наукового товариства імені Т. Шевченка.

Високу оцінку діяльності Леоніда Едвардович дала Лариса Йолкіна у статті «Послання до молоді». Вона писала: «Леонід Полтава – активний  громадський і культурний діяч діаспори, письменник-націоналіст і в художній творчості залишається носієм національної ідеї, ідеї української незалежності, ідеї звільнення від чужинецького панування, ідеї єдності нації». Навіть перебуваючи в складних життєвих обставинах, Леонід Едвардович ніколи не зневірювався, бо як письменник своїм найважливішим життєвим обов'язком вважав боротьбу за волю свого народу, а засобом боротьби своє перо».

Леонід Полтава пішов з життя 19 квітня 1990 року. Похований на українському православному кладовищі Св. Андрія в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

«Україно, на твої обжинки
Ще душа поета прилетить»

В Україні на його честь названо вулиці у Полтаві і Ромнах. Встановлені меморіальні дошки, а сторічний ювілей за Постановою Верховної Ради України відзначався на державному рівні.

Сьогодні ім'я Л. Полтави стоїть поряд з іменами майстрів слова української діаспори таких, як Іван Багряний, Леонід Мосендз, Дмитро Нитченко, Юрій Клен, Олекса Веретенченко, Леонід Лиман, Зоя Когут та інших. Усі вони тривалий час залишалися поза українським духовним простором і лише із набуттям незалежності України, почали повертатися у коло рідної культури.

Матеріали про творчість Леоніда Полтави:

1. Григоріїв Ю. Слово про автора  // Полтава Л. Чи зійде завтра сонце? Повість. - Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1955. -  С. 5-11.
2. Науменко Н. «Якби знайшлась неопалима книга…» (Новела Леоніда Полтави «У вишневій країні» як художній погляд на новітню історіографію України) // Дивослово. - 2001. - № 11.
3. Славутич Яр. Перед вибухом атома // Українська література в Канаді: Вибрані дослідження, статті й рецензії. - Едмонтон: Славута, 1992. - С. 147.

Твори Леоніда Полтави з фондів Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара:

1. Полтава Л.Образ Степана Бандери в літературі і мистецтві / Л. Полтава; обкл. П. Сидоренко - Нью-Йорк : накладом Голов. Управи ООЧСУ, 1979. - 44 с.
2. Полтава Л. Нескінчений бій: поема / Л. Полтава; Крайов. Управа СУМ в Канаді; худ. М. Левицький - [Канада] : Спілка Укр. Молоді, 1959. - 16 с.
3. Полтава Л. Історія української народної помочі в Америці і Канаді (з 1914 року) = History of the Ukrainian national aid ass'n of USA and Canada (from 1914) / Л. Полтава - Нью- Йорк (США) : Друк. Св. Софії, 1977. - 408 с.
4. Полтава Л. Чи зійде завтра сонце: повість з недалекого майбутнього / Л. Полтава; іл. А. Сологуб. - Мюнхен (Німеччина) : Дніпрова хвиля, 1955. - 157 с.
5. Полтава Л. З лісу зайчики ішли: казочка для малих дітей / Л. Полтава; іл. Т. Цимбал - Нью-Йорк : Книгоспілка, 1961. - 12 с.
6. Полтава Л. Енеїда модерна, альбо Дивні пригоди ченця Григорія Чудотворця, який що триста літ на Україні воскресає: поема-епопея / Л. Полтава; іл. А. Сологуб, вступ. ст. Д. Бучинський – Лондон : Накладом Укр. вид. спілки, 1955. - 131 с.
7. 7. Полтава Л. Довженко в «Історії кіномистецтва» Жоржа Садуля : George Sadoul «Histoire de l'art du cinema», 1949, 2-ге вид. 1955" / Л. Полтава // Кіно-театр. - 2012. - N 3. - С. 16-17.
8. 8. Полтава Л. У Великодню Ніч : новеля / Л. Полтава // Визвольний шлях. - 1961. - N 4. - С. 280-284.
9. 9. Мішко С.Нарис ранньої історії Руси-України / С. Мішко; Українське Історичне Товариство; зредагував О. Домбровський, доповнив О. Домбровський, мов. ред. Л. Полтава - Нью-Йорк : [УІТ], 1981. - Це вид. появляється з нагоди 15-ліття Укр. Іст. Т-ва (1965-1980) завдяки дотації дітей автора.
10. Слово і зброя: антол. укр. поезії, присвяч. УПА і революц.-визвольній боротьбі, 1942-1967 / Наук. тов-во ім. Т. Шевченка; упоряд. Л. Полтава, мистец. оформл. В. Ласовський - [США] : Вид. Т-ва к. вояків УПА ім. ген.-хор. Романа Шухевича - Т. Чупринки в США, 1968. - 415 с.
11. Незабудько П. Сатирикон: (сатиричні вірші нашого століття) / П. Незабудько; авт. рис. В. Цимбал, передм. Л. Полтава - Буенос-Айрес : Вид-во Юлiяна Середяка, 1987. - 212 с.
12. Безкоровайний В. Червона шапочка: казка-оперета для дітей на 3 дії / В. Безкоровайний; либр. Л. Полтава, комп. В.В. Безкоровайний - Донецьк : Схід. вид. дім, 2004. - 17 с.
13. Михайло Грушевський у 110-ті роковини народження, 1876-1976: ст., спогади, док. і комент. / Наукове товариство ім. Шевченка; зредагувал М. Стахів, ред. М.Фр. Чировський, ред. Л. Полтава - Нью-Йорк : [б. в.], 1978.
14. Хамула М. Глиняни: місто моїх килимів: [спогади] / М. Хамула; ред. Л. Полтава - Нью-Йорк : Накладом автора, 1969. - 139 с.
15. Київ: антологія : ст. і поезії про укр. Столицю / упоряд. Л. Полтава - Нью-Йорк : Вид. Асоц. діячів укр. культури, 1984. - 128 c.

Твори Леоніда Полтави також дивись в електронній бібліотеці https://diasporiana.org.ua     

   Матеріал підготувала О. Михайленко