Петро Дмитрович Лодій – філософ, правознавець, педагог, літератор

Петро Дмитрович Лодій – філософ, правознавець, педагог, літератор
(до 260-річчя від дня народження)

«Він піднявся із самих соціальних низів до чину «статського генерала»
дійсного статського радника), міняв держави проживання і прізвища,
належав до низки конспіративних масонських осередків, спілкувався
і товаришував на своєму життєвому шляху з багатьма непересічними особистостями…
Його цікава і повчальна біографія, багато в чому є відображенням
суперечливих реалій так званої імперської доби історії України.»
Б. Усенко, І. Музика

Лодій Петро Дмитрович – видатний представник закарпатської прогресивної інтелігенції, вчений філософ, правознавець, педагогічний діяч. Народився Петро Лодій (Лоді, Лодинков, Лодер, Лодій – ось далеко неповний перелік прізвищ) 15 (04) травня 1764 року в с. Збой Земплинського комітату (тепер територія Словаччини) у сім`ї священника.

Початкову освіту здобув дома та в місцевій школі. Згодом закінчив Великовародинську гімназію (тепер м. Орадея в Румунії). Там уперше почав захоплюватися філософією. Потім певний час навчався в Ужгородській богословській семінарії. Для подальшого поглиблення своїх знань Петро Лодій у 1785 році їде до Львова й вступає до Львівської генеральної семінарії (Львівська греко-католицька семінарія).

Формування світогляду Петра Лодія відбувалося в культурно-освітньому просторі навчальних закладів Західної України, зокрема, Львівського університету (кінець XVIII – початок XIX ст.), а згодом у Краківському та Петербурзькому. Відповідно до цього, було виокремлено три періоди філософсько-педагогічної діяльності мислителя: львівський (1787-1802), краківський (1802-1803) та петербурзький (1803-1829). Львівський період – провідний, саме в цей час П. Лодій найяскравіше виявив себе як український філософ і небайдужий до народних проблем педагог. Відзначено вагому роль мислителя в українській академічній філософії, його суттєвий внесок у вітчизняну освіту та філософську думку.

Петро Лодій став професором логіки, метафізики й моральної філософії Львівського університету. Він читав лекції, підготував рукописні підручники, переклав з латинської на тогочасну українську мову підручник німецького філософа Христіана Баумейстера «Настанови моральної філософії» («Христіана Баумайстера наставленія любомудрія нравоучительного»). Тим самим Лодій приєднався до розвитку української наукової термінології. Поряд з філософією він викладав також математику і навіть нумізматику.

У Львові Лодій написав староукраїнською книжною мовою панегіричні поеми, присвячені церковним діячам Львівської єпархії: «Ономастикон превелебнішому господину Миколаю Скородинському» та «Ономастикон превелебнішому господину Антонію Ангеловичу».

З квітня 1802 року П. Лодій – завідувач кафедри логіки, метафізики та моральної філософії Краківського університету. Лекції читав латинською мовою. Згодом завідував і кафедрою чистої й прикладної математики. У 1803 році завдяки клопотанням і рекомендації Івана Орлая Петро Лодій переїжджає до Петербурга, де очолює кафедру логіки, метафізики та моральної філософії в місцевій учительській гімназії, яка в 1804 році перетворена в інститут, а у 1819 році – в університет, і   П. Лодій стає одним із перших його професорів – викладає філософію та право. Лекції мали великий успіх у студентів, серед них були П. Галич, А. Куніцин, П. Плетньов, А. Нікітенко тощо. Праці науковця використовувалися як підручники у вузах Польщі, Німеччини, Швеції.

П. Лодій допомагав землякам створити Ужгородську єпархіальну бібліотеку.

Найвідоміші праці П. Лодія: «Логічні наставлення, що ведуть до пізнання й розпізнавання істинного й хибного» (1815) та «Теорія загальних прав, що містить у собі вчення про при­родне загальне державне право» (1828). Одним із найкращих на той час був підручник П. Лодія з логіки, що засвідчив, на­приклад, Г. Шпет у своїй праці «Очерк развития русской философии».

З цього часу настає період розквіту наукового та педагогічного таланту Петра Лодія. Він досконало знав класичні мови, класичну й нову літературу, вільно володів українською, російською, польською та словацькою мовами. Ґрунтовно знав філософію, логіку, історію природознавства, історію суспільства, політику, право, математику.

Заслуга Петра Лодія в галузі науки й освіти були належно оцінені владою: у 1805 році його затверджують у званні ординарного професора і дають чин надвірного радника (VII клас у Табелі про ранги). У 1812 році Лодій дістає чин колезького радника(VI клас), а в 1816 році – статського радника (Vклас). Після одиннадцяти років плідної праці в інституті та університеті йому присвоюють звання заслуженого професора, а у квітні 1820 року Лодій дістав у нагороду 2 тисячі десятин землі.

Крім педагогічного інституту (згодом – університету) Петро Лодій читав лекції з приватного, природного, та державного права у Вищому училищі правознавства. Був членом Комітету випробувань по складанню державних іспитів на Публічних курсах. У 1813-1819 роках Петро Дмитрович – інспектор класів шляхетних дівчат та училища ордену св. Катерини. Був прихильником жіночої освіти і навіть склав повний навчальний план – «План навчання П. Д. Лодія»).

Основою соціально-політичних поглядів Петра Лодія було філософське вчення про природне походження всезагального державного права, згідно з яким всі люди рівні. На його думку, природне право пропонує у своєму законодавстві ті природні закони, права і відповідні до них обов’язки, до виконання яких ми можемо примушувати один одного за велінням розуму. Тут необхідно зазначити, що філософ розрізнював право, політику і закон. Закон, вважав він, визначає, що є правовим, а що неправовим, а політика – що повинно бути корисним і що вбачається шкідливим державі. Норми позитивного права (законодавства) він називав загальним державним правом, котре врегульовує безпеку держав, щастя народів, права і обов’язки влади. Саме позитивне право є корисним для кожного громадянина, адже його знання і дотримання допомагає не забувати про свої права і обов’язки, при цьому оберігаючи порядок і спокій у суспільстві.

Природним правом обумовлює П. Д. Лодій виникнення у державі влади. Оскільки природа створила всіх людей рівними і вільними від підкорення, влада не може пояснюватись безумовними законами, але заради безпеки люди не лише вступають у державу, а й укладають договір, яким влада і спосіб правління визначається. А якщо кожна держава є суспільством ( так вважає філософ), а ніяке суспільство неможливе без законів, то людина як член держави і громадянського суспільства повинна підкорятися закону.

Якщо ж при виконанні такого закону виникне суперечність між благом загальним і благом особистим, закон державного права переходить у наступний: кожен громадянин повинен надавати перевагу загальному благу народу над особистим благом. П. Лодій звертає увагу на одну умову: «благо повинно бути істинним, інакше розумний розрахунок може схилити громадянина до не жертвування власною вигодою і користю».

 П. Д. Лодій вважав, що державу було утворено в результаті суспільного договору вільним «умовним суспільством», яке саме утворилося з розрощених сімей. Кріпосний стан не відповідає природним правам людини. Держава і громадянське суспільство для П. Д. Лодія – тотожні поняття. Мета держави – суспільна безпека і благоденство. Правління обраного народом правителя (або колегіального органу вищої влади) ефективніше, ніж спадкова монархія, пригнічення ж одним народом іншого протиправне. Доцільними є союзи братських народів за умови не пригнічення ними один одного. Учений також указував на необхідність гарантій соціального захисту населення.

Проте доводиться констатувати, що праці «Природне право народів», «Повний курс філософії», в яких концептуально викладені погляди П. Лодія з цього питання, не були опубліковані і загинули, у зв’язку з чим немає можливості об’єктивно і найповніше проаналізувати його спадщину з питань правознавства та філософії.

Основні наукові праці П. Лодія: «Логические наставления, руководящие к познанню и различению истинного от ложного» (СПБ, 1815), «Теория общих прав, содержащая в себе философское учение о естественном всеобщем государственном праве» (СПБ, 1828).

 Деякі висновки мислителя про право:

• «М’які закони правління сприяють розвиткові різноманітних здатностей людей; почуття свободи стимулює уми до досконалого оволодіння ним, до чого людину вабить сильне прагнення її духу.»
• «права не породжені, а лише визначені державою... Твердження ж про те, що держава засновує права, суперечить самій сутності права; про мету й утворення держав мислити не можна, якщо в людей як таких уже до появи держав не було прав».
• «Закон – це загальне правило, відповідно до якого людина повинна вчиняти дії»

Для України періоду XVIII ст. характерним є завершення становлення української національної правової системи і перші спроби кодифікації права. Але, наприкінці XVIII ст. унаслідок ліквідації української державності сфера застосування суто українського законодавства дуже звузилася, його поступово витісняло законодавство російської імперії.

Незаперечний науковий талант і плідна педагогічна праця у Петербурзі одержали заслужену оцінку в науковій освіті – він член Вільного економічного товариства, Альтенбурзького ботанічного та Йенського мінералогічного товариства у Німеччині. У 1825 році йому присвоюють чин дійсного статського радника (IVклас) та ордени : Володимира 4-го ступеня, Анни 2-го ступеня й Володимира 3-го ступеня (1824р.). Найважливіші тези його праць були сформульова­ні в лекціях, які він читав у Львівському університеті та Ставро­пігійському інституті.

Помер П. Лодій 10 червня 1829 року в Петербурзі і похований на Смоленському цвинтарі.

Після смерті не було забуто П. Д. Лодія і його сім`ю: вдова одержала 1000 крб щорічної пенсії, а діти (їх було п’ятеро: чотири сини і дочка) – 16000 крб. для оплати за навчання. Його син Андрій (1812-1871) став знаменитим оперним співаком (ліричний тенор). Відомим співаком (лірико-драматичний тенор) став син Андрія Петровича – Петро Лодій (1852-1920). Сценічну кар’єру зробила і донька Петра Андрійовича – Зоя Петрівна Лодій (1886-1957), камерна співачка (ліричне сопрано).

 У Львові на згадку про Петра Лодія 1992 року назвали вулицю на Кривчицях (бічна Глинянського тракту). 

Як зазначає дослідниця життя і діяльності науковця, Інна Кравчук, «Петро Дмитрович Лодій – український та російський філософ, юрист та освітній діяч, відомості про якого досить суперечливі, а творча спадщина недоопрацьована і маловідома... Діяльність професора була надзвичайно різноманітною. Цьому сприяли не лише добрі знання класичних мов, класичної та новітньої літератури, а й досконале володіння українською, словацькою, угорською, німецькою, французькою, старослов’янською, польською та російською мовами. П. Д. Лодій ґрунтовно знав філософію, логіку, історію філософії, метафізику, етику (моральну філософію), історію суспільства та історію природознавства, економіку, політику, математику, високо цінував пізнавальні можливості останньої та її методологічну могутність. У коло викладацьких і наукових інтересів закарпатця входив практично весь цикл юридичних дисциплін – від природного до кримінального права».

Попри те, що з 1803 р. і до кінця життя П. Лодій працював у Петербурзі, його прийнято зараховувати до плеяди україн­ських філософів, оскільки все своє життя він не поривав зв'язків з Україною.

Для більш детального ознайомлення з життям та творчістю П. Д. Лодія радимо звернутися до таких джерел:

1. Білецька В.В. Вольфіанська філософія П. Лодія у творчій спадщині І. Мірчука. Сучасні тенденції розвитку науки : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (26-27 трав. 2017 р.), м. Харків. Ч. 2. Харків. 2017. С. 151-154.
2. Горський В.С. Історія української філософії. Київ. 2001. 286 с.
3. Кирик Д. Життя та діяльність П. Д. Лодія. Філософська думка. 2000. № 2. С. 132.
4. Кравчук І.В. Філософія та її історія за Петром Лодієм. Філософські проблеми гуманітарних наук. 2006. № 11. С. 245-249.
5. Лодий П.Д. Логические наставления руководствующие к познанию и различению истинного от ложного. СПб. 1815.  480 с.
6. Лодий П.Д. Теория общих прав, содержащая в себе философское учение о естественном всеобщем государственном праве. Антологія української юридичної думки. Т.1. Загальна теорія держави і права. Київ. 2002. С. 93-101.
7. Мельник І. Петро Лодій, філософ. URL: https://zbruc.eu/node/22367
8. Новгородський О. М. Питання пріоритетності права в працях прогресивних вітчизняних вчених періоду XVIII – початку XIX століття.  Вісник Луганського державного університету внітрішніх справ. 2007. № 3, ч. 2. С. 16-23.
9. Олейников В. В. Співвідношення влади та права в ученнях українських і російських мислителів періоду станово-представницької монархії. Підприємництво, господарство і право. 2004. № 9. С. 26-31.
10. Олейников В. В. Формування вічизняної юридичної думки в галузі соціального захисту населення (XI – початок XIX ст.). Підприємництво, господарство і право. 2008. № 11. С. 126-129.
11. Попелич І.П. Петро Лодій та його філософська спадщина. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/18666/1/петро%20лодій%20та%20його%20філософська%20спадщина.pdf
12. Прокопов Д. Поняття "Природне загальне державне право" та його характеристика в теорії права П. Лодія. Юридична Україна.  2007. № 4. С. 8-14.
13. Усенко І. Б., Музика І.В. П. Д. Лодій: філософ, правознавець, просвітник. URL: https://chasprava.com.ua/index.php/journal/issue/view/59/2-2016-pdf
14. Усенко І.Б. Лодій Петро Дмитрович. Антологія української юридичної думки. Т.1. Загальна теорія держави і права. Київ. 2002. С. 102-104.
15. Ходанич Ю.М. Право величності у теорії держави Петра Лодія.  Карпатський правничий часопис. 2014. № 7. С. 113-117.

Підготувала Т. Федько