Марк Твен. Книги пишутся просто

Книги пишутся просто: веселі історію про письменника Марка Твена

Одного разу Марк Твен отримав анонімного листа, в якому було лише одне слово: «Свиня». Наступного дня у своїй газеті він розмістив відповідь:
«Зазвичай я отримую листи без підпису. Учора я вперше отримав підпис без листа».

* * *

Цікавлячись долею свого рукопису, Марк Твен зайшов до видавця.
– Хочу вас попередити, – сказав видавець, переглядаючи рукопис, – що я плачу авторам гонорар залежно від якості їхніх творів.
– О, я ніколи не думав, що отримаю такий великий гонорар! – вигукнув письменник.

* * *

На одному з прийомів Марк Твен розмовляв із дамою. Він був у гарному настрої й сказав:
– Ви чарівні.
Непривітна пані відповіла:
– На жаль, я не можу відповісти вам тим самим компліментом.
Письменник засміявся:
– А ви зробіть, як я: збрешіть!

* * *

Коли Марк Твен повернувся з подорожі до Європи, хтось попросив його поділитися враженнями про Францію. Він сказав:
– Там немає зими, немає літа і немає моралі. За винятком цих недоліків – чудова країна.

* * *

Марк Твен зайшов у купе, де сидів єдиний пасажир, хоча вагон був переповнений. Пасажир сказав:
– Я повинен вас, сер, попередити, щоб ви не сідали сюди. У мене гострі форми скарлатини та дифтерії.
– Нічого, – відповів Марк Твен, зручно вмощуючись. – Я все одно вирішив покінчити життя самогубством в одному з найближчих тунелів.

* * *

Коли Марк Твен став відомим письменником, він почав отримувати багато листів із проханням про допомогу. Якось із одного містечка надійшов лист, у якому магістрат просив грошей на будівництво стіни для міського кладовища. Марк Твен відповів:
– Вважаю ваш проєкт непотрібним. Ті, хто на кладовищі, вже не можуть його залишити, а ті, хто за його межами, не мають жодного бажання туди потрапити.

* * *

У газеті, яку редагував Марк Твен, вийшла гостра стаття про одного шахрая. Закінчувалась вона словами:
«Містер Н. не заслуговує навіть того, щоб йому плюнули в обличчя».
Містер Н., природно, образився і подав до суду. Суд постановив, щоб газета надрукувала спростування. Виконуючи волю суду, Марк Твен надрукував:
«Щодо статті про містера Н., опублікованої в нашій газеті, ми змінили свою думку і заявляємо: неправда, що містер Н. не заслуговує того, щоб йому плюнули в обличчя. Навпаки, містер Н. заслуговує того, щоб йому плюнули в обличчя».

* * *

Якось Марка Твена запитали, у чому різниця між помилкою та оманою.
– Якщо ви візьмете чужу шовкову парасольку замість своєї бавовняної, це буде помилка. А якщо замість своєї шовкової прихопите чужу бавовняну – це вже омана.

* * *

Приїхавши в один із лондонських готелів, Марк Твен побачив у книзі записів прибулих: «Лорд Л. із камердинером». Письменник у свою чергу записав: «Марк Твен із валізою».

* * *

Під час перебування в Англії Марк Твен отримав лист:
«Я мав задоволення бачити вас на вулиці й знайшов разючу схожість між вами та мною. Щоб переконати вас у цьому, надсилаю свою фотографію».
Марк Твен відповів:
«Ви праві. Ви більше схожі на мене, ніж я сам, за що щиро вам вдячний. Вашу картку я поставив на туалетний столик і тепер під час гоління вже не дивлюся в дзеркало, а голюся перед нею».

* * *

Розсіяність часто ставила Марка Твена в незручне становище. Якось у поїзді в купе зайшов контролер. Марк Твен став шукати квиток по кишенях, але безуспішно. Нарешті контролер, який знав його в обличчя, сказав:
– Не хвилюйтеся. Покажете свій квиток, коли я буду йти назад. А якщо не знайдете – теж не біда.
– Ні, яка там дрібниця! – заперечив Марк Твен. – Я обов’язково мушу знайти цей клятий квиток, інакше як я дізнаюся, куди їду?!

* * *

Одного разу Марк Твен отримав стосик невдалих віршів під заголовком «Чому я живий?». Повертаючи рукопис невідомому поетові, він написав:
«Тому, що надіслали вірші поштою, а не принесли до редакції особисто».

* * *

Одному молодому автору Марк Твен повернув рукопис із припискою:
«Дорогий друже! Авторитетні лікарі рекомендують людям розумової праці їсти рибу, адже цей продукт насичує мозок фосфором. Я в цих справах профан, але, судячи з вашого рукопису, мені здається, що два кити середніх розмірів не будуть для вас надмірним раціоном».

* * *

На одній зустрічі з читачами Марка Твена запитали:
– Як пишуться популярні книги?
– О, це дуже просто! – відповів письменник. – Для цього достатньо мати перо і папір, а потім без жодних зусиль молоти все, що вам спаде на думку. Трохи гірше з тим, що саме приходить у голову.

* * *

Коли Марк Твен був редактором журналу, багато часу в нього забирало читання рукописів. Якось, поглянувши на переповнений кошик для сміття, він зітхнув:
– Як шкода, що я не був редактором у ті часи, коли люди писали на кам’яних плитах. Яку чудову віллу я міг би збудувати з надісланих рукописів!

Усі ці історії – чудовий приклад дотепності Марка Твена.