Головна Новини Микола Чернявський: «Я – степу син»

Микола Чернявський: «Я – степу син»

06.06.2024 15:41

На черговому, але, як завжди, неповторному «Літературному вечорі з Гончарівкою» відвідувачі вітали гостю з Музею видатних діячів української культури Інну Галак – кандидатку філологічних наук, доцентку, заступницю директора музею з наукової роботи.

Пані Інна розповіла присутнім про знакову в історії Херсонщини постать Миколи Чернявського (1868-1938) – поета раннього українського модерну, талановитого співця степових просторів України.

Гостя висвітлила багато незнаних фактів про Миколу Федоровича, якого  зараз, під час війни, ми відкриваємо для себе по-новому.

Народився поет в родині священника на Донеччині, поблизу Бахмуту, а потім родина переїхала на Луганщину. Річка Дінець, донецькі гори та степ – усе це Чернявський описав у збірці «Донецькі сонети»,  яку вважають першою художньою книжкою, виданою на Донеччині українською мовою. Це документальне підтвердження того, що на сході України жили українці, які знали свою мову, розмовляли нею та писали.

Майже 35 років свого життя Чернявський прожив у Херсоні. Тут він написав більшу частину своїх творів, був відомий як видавець, засновник просвітницької організації, викладач Херсонського інституту народної освіти. У своєму скромному будиночку приймав гостей – друзів та колег по творчості, зокрема Михайла Коцюбинського та Миколу Зерова. Тут він зазнав звичайного людського щастя і, на жаль, горя та особистих втрат, разом з родиною пережив війну і розруху, голод 21-го і Голодомор 33-го, три арешти, останній з яких для поета став фатальним: він вже ніколи не повернувся до родини у свій будиночок на вулицю Перекопську поблизу Дніпра. Ми навіть не знаємо, де його могила.

Під час зустрічі говорили про важливі і цікаві сторінки біографії Миколи Чернявського, його побут, умови життя, улюблені заняття і, звичайно ж, про творчість та невід’ємний її образ – степ, на якому і нині, як і понад сто років тому, «цвітуть червоні маки». 

За часів Першої світової війни у листі до брата Микола Чернявський бідкався, що бомблять місто, а родина переховувалась від артобстрілів у підвалі та ходила за водою до Дніпра. І ось через 100 років все повторилося.

Щиро дякуємо пані Інні за змістовну та щемливу розповідь! Ми повинні знати та пишатися людиною, яка створила сама себе та стільки всього пережила разом зі своїм народом. Вражає, що у Чернявського не було середовища та людини, яка б його скеровувала. Він сам свідомо сформував себе українським поетом.

Ви думали, що наша доля
До нас прилине у квітках
Немов весна з ясного поля,
Що нам ввижається у снах, –
Даремно! Прийде наша воля
Немов поранений борець,
І на її змарнілім чолі
Побачать мученства вінець.
Уся в крові та воля буде,
По трупах прийде… І її
Ще будуть довго шарпать люде
Чужі, а гірш того – свої.
                              
М. Чернявський

Календар подій

  1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 111213
14 15 16 17 181920
21 22 23 24 25 26 27
28293031