Микола Данилович Сом – український поет-шістдесятник, публіцист: до 90-річчя від дня народження

Микола Данилович Сом – український поет-шістдесятник, публіцист: до 90-річчя від дня народження

Треба добре знати і єство людини, і природу сміху. Лиш сміливі, чисті й чесні люди
можуть голосно сміятися. Бо сміх – це свобода, повне розкріпачення душі.
Тільки так я сприймаю творчу манеру поетичного письма Миколи Сома
Олесь Жолдак

Микола Данилович Сом – український поет-шістдесятник, публіцист, член Спілки письменників України з 1958 року. Лауреат премій ім. Володимира Сосюри та Остапа Вишні за літературні твори, премій фонду Тараса Шевченка, ім. Дмитра Нитченка за журналістську й громадську діяльність та премії Олекси Гірника. Єдиний із київських поетів, за вчительську працю удостоєний звання «Відмінник освіти України», відзначений державною нагородою «Заслужений діяч мистецтв України».

Народився 5 січня 1935 року в селі Требухів Броварського району Київської області в родині сільського коваля. Батько Миколи був селянином, мама – козачкою. Дівчатам-козачкам батьки забороняли виходити заміж за селян, бо ті були бідними й вважалися плебеями, тому коваль Данило вкрав юну Мотрю вночі в нічній сорочці. Любов у них була неймовірна, народили дванадцятеро дітей, Микола – сьомий. Як усі постголодоморні малята, мав босоноге, напівголодне дитинство. Війна, відступ захисників, життя під гітлерівцями, довелося бачити, як гинули на шибениці односельці. У їхній хаті 1943 року стояв штаб Першого Українського фронту. «Я бачив Жукова, Ватутіна й Хрущова. Жуков матюкався дуже. А от Ватутін був добрий. Малий, опецькуватий, але дуже швидко ходив. Ми його за це називали «колобок»», – згадував Микола Данилович.

У 1952 році закінчив Требухівську середню школу. Любив навчатися, багато читав, дописував до шкільної стінної газети, постійно ходив пішки чи їздив на велосипеді до районної Броварської бібліотеки за книжками, мріяв про море.

У шкільні роки перші вірші поета не раз друкувалися в районній газеті. Після закінчення школи в 1952 році постало питання про майбутню професію Миколи. Його шкільна вчителька хімії, завуч Варвара Федотівна Бібік, що завжди опікувалася хлопчиком-сиротою, зауваживши інтерес Миколи до віршування та захоплення літературою, буквально взяла за руку сімнадцятирічного хлопця та повела до Київського державного університету, де допомогла подати заяву на філологічний факультет, відділення журналістики (пізніше – факультет). Відтоді й розпочалася журналістська стежина Миколи Сома.

У березні 1953 року Сом почув від декана й проректора: «Геть! Ти більше не студент університету!». За що? Стояв у почесній варті коло портрета Сталіна в гуртожитку, довго не було зміни, а лава прямо кликала – ліг, заснув. І раптом почув: «Падлец! Как ты мог? Народ рыдает, а ты спишь!». Махнув Микола на все рукою і без копієчки подався до Москви на похорон Сталіна. Побачив: лежить оте миршаве рудувате та ще й покльоване віспою, схоже на діда Копку з їхнього села. Чотири дні повертався до Києва, там впізнали про його героїчний вчинок і видали нові черевики замість стоптаних у Москві калош. Він розповів: «Я був на похороні Сталіна. Через те, що заснув коло його портрета, мене виключили з університету».

У 1957 році, ще навчаючись в університеті, видав свою першу книжку «Іду на побачення». Микола Сом був серед поетів-шістдесятників разом із Василем Симоненком, Борисом Олійником, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським тощо.

У різні роки Микола Сом працював здебільшого у пресі: завідував відділом поезії в молодіжному журналі «Зміна» (пізніше – «Ранок»), відділом художньої літератури і мистецтва в газеті «Друг читача», літературною частиною «Укрконцерту». Багато років працював редактором видавництва «Музична Україна» (редагував найкращі здобутки українських поетів і композиторів), господарем літературної вітальні газети «Вечірній Київ», літературним консультантом Кабінету молодого автора Спілки письменників України, очолював відділ пропаганди Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка.

З початку 1980-х років Микола Сом перебрався до кабінету молодого автора у Спілці письменників. Дев’ять років роботи на цьому місці виявилися дуже плідними. Він написав і видав тоді кілька поетичних книг. Першою була «Присвяти і послання», яку назвали найкращою збіркою 1983 року. Саме за неї Сом одним з найперших київських поетів був удостоєний Літературної премії ім. Володимира Сосюри.

У 1990 році виходить книга про Василя Симоненка «З матір’ю на самоті», в якій автор веде діалог з матір’ю Симоненка – Ганною Федорівною. Сом записав розмову та додав інші архівні документи для увічнення пам’яті свого незабутнього друга. Пізніше з’являється збірка «Сто епітафій» для увіковічнення пам’яті ще живих людей. Перш за все, він написав епітафію самому собі, чим дав зрозуміти: епітафії на живих – це вже гумор.

У піднесеному настрої він продовжує писати. Виходять його книги «Як я Сталіна хоронив», «Передай кодолу», «Придибенції».

2007 року видавництво «Український письменник» дає життя новій збірці творів українського поета «Передай кодолу», до якої увійшли ліричні, гумористичні та сатиричні вірші і прозові придибенції з попередніх видань, а також нові твори, написані протягом різних років.

Микола Данилович – автор відомих ліричних пісень: «Мрія» («Без вітру не родить жито»), «Вишиванка», «Пливе Дніпро до моря синього», «В парі линуть голуби», «Квіти говорять», «Польова царівна», «Подаруй мені зорю». Широко популярна патетична «Дума про землю», сповнена ніжності «Вірна дружина моя», схвильовано-піднесена «Ода матерям» (написана разом з О. Білашем).

Вчителював у рідному селі, у київських школах. Часто виступав перед публікою з чіпкими, мов реп’ях, словами. І саме тоді, у 1975 р., у період літератури зціплених зубів, вибухнув етюдом «Сміх»:

Чого сміюся? А того сміюся,
Що я нікого в світі не боюся!
Сміюсь над горем, регочу над лихом
І навіть плачу неповторним сміхом.
Це я злякав турецького султана,
Це я вночі залоскотав тирана.
Я вибухав – і падали, мов тріски,
Живих мерців пихаті обеліски.
Є люди злі. В них зуби, наче ґрати.
Бажання їх – мене замурувати.
Згинь, пропади, зійди з очей, нудота!
Я – вічний сміх. Така моя робота. 
                                        Микола Сом, 1975 р.

Відома всім з дитинства колискова «Рученьки-ніженьки» на слова Миколи Сома протягом 24 років лунала в ефірі телепрограми «На добраніч, діти» та увійшла до Книги рекордів Гіннеса. Пісні, написані на вірші поета, звучали в кінофільмах «Коли починається юність», «Хлопчики», «Артист із Коханівки», «Чорноморочка», «Місяць травень», «Їхали ми, їхали» та інших.

З 2002 до 2013 року Микола Данилович працював у Публічній бібліотеці ім. Лесі Українки на посаді завідувача сектора та очолював міський Клуб бібліотекарів з вивчення та популяризації українського літературного процесу.

Питають знов, чого се я мовчу,
Чом не кричу, коли кричить каміння?
Що я скажу своєму читачу?
Мій дорогий! Та я ж дітей учу
Складать слова – найвищого уміння.
                              Микола Сом «Мої уроки»

Все творче життя поет активно займався громадською діяльністю, був членом правління Київської письменницької організації, очолював київську літературну студію «Сурма», керував броварським районним літоб’єднанням.

«Микола Сом – помітна поетична гілка свого народу – увібрав у себе ці обидві вельми прикметні етнічні риси. Він – ніжний лірик і пісняр з когорти шістдесятників. Його молодою поезією зачитувалися ровесники. Його пісенькою «Рученьки, ніженьки…» майже два десятки років поспіль завершувалася популярна телепередача «На добраніч, діти». Його невгамовний гумор, який у часи репресій і застою проривався позацензурно у вигляді самвидаву та усних (хай і пошепки) переказів, нині, у часи Незалежності, отримав друге дихання», – згадував Віталій Карпенко

Микола Данилович помер вранці 27 березня 2013 р. на 79-му році життя після невдалої операції у лікарні швидкої допомоги. Похований в своєму рідному селі Требухів Броварського району Київської області.

Микола Сом залишається в пам’яті дуже багатьох людей, адже він любив і вмів спілкуватися, охоче дарував свої книжки. Часто підписував листи і книги так: «Б’ю чолом! Микола Сом». Він залишається у своїх поезіях і піснях – неймовірно красивий і неповторно ліричний.

Твори М. Д. Сома

1. Куликівський В. П.. Відтворення: вiршi, поеми, казки / В. П. Куликівський ; упоряд.: В. О. Авер'янова, П. Г. Щегельський ; ред. М. Д. Сом. – Київ : Укр. письменник, 1992. – 127 с.
2. Майборода П. І. Пісні: [мініатюр. вид.] / комп. Платон Майборода, сл. Андрій Малишко; авт. передм. М. Сом ; худож.: О. Д. Стеценко. – К. : Муз. Україна, 1977. – 84 с.
3. Сандлер О. А. Чотири пісні / О. А. Сандлер; сл. М. Сома. – К. : Музфонд СРСР, Укр. респ. філія, 1961. – 15 с.
4. Сом М. «Вмирати вмирай, а жито сій»: до 100-річчя від дня народження Михайла Стельмаха / М. Сом // Літературна Україна. – 2012. – № 21(24 трав.). – С. 5.
5. Сом М. «Поезія – це діло совісне» / М. Сом // Літературна Україна. – 2012. – № 43(8 листоп.). – С. 1, 6.
6. Сом М. Д. З матір'ю на самоті: [діалог поета Миколи Сома з матір'ю В. Симоненка ] / Микола Сом ; упоряд. М. Д. Сом. – К. : Смолоскип, 2005. – 133 с.
7. Сом М. Д. Хроніка воєнного дитинства: поезії / передм. П. А. Загребельного; худож. В. М. Євтушенко. – К.: Веселка, 1985. – С. 23.
8. Сом М. Дорогою до Тараса Шевченка / М. Сом // Літературна Україна. –  2011. – № 39(13 жовт.). – С. 14.
9. Сом М. Мої уроки : поезії / М. Сом // Київ. – 2005. – № 3. – С. 103–106.
10. Сом М. Фарбована трава / М. Сом // Літературна Україна. – 2011. – № 17(28 квіт.). – С. 5.

Література про нього

1. Б’ю чолом! Микола Сом: біобібліографічний список [Електронний ресурс] / [упор. Н. М. Вахненко]; Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); Публічна бібліотека ім. Лесі Українки для дорослих. – Київ, 2020. – 24 с. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://lukl.kyiv.ua/wp-content/uploads/info/images/mat/Som.pdf. – Назва з екрана. – Дата звернення: 20.12.2024.
2. Веледницька Т. Був людиною-зорею... / Т. Веледницька // Літературна Україна. – 2013. – № 24(13 черв.). –  С. 2.
3. Жежера В. Розсекречений Микола Сом [Електронний ресурс]  / В. Жежера. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/63215. – Назва з екрана. – Дата публікації: 19.12.2012. – Дата звернення: 21.12.2024.
4. Каленченко О. Учитель і поет / О. Каленченко // Дивослово. – 2005. – № 1. – С. 57.
5. Капустянська Н. Микола Сом [Електронний ресурс] / Н. Капустянська // Публічні бібліотеки Солом'янського району : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://soloma.libraries.kyiv.ua/mikola-som. – Назва з екрана. – Дата звернення: 20.12.2024.
6. Малинка В. «...І навіть плачу неповторним сміхом» / В. Малинка // Літературна Україна. – 2013. – № 25(20 черв.). – С. 1, 5.
7. Микола Сом – гордість Броварщини й України [Електронний ресурс] // Рідна країна. Світоглядний портал : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://ridna.ua/2020/12/mykola-som-hordist-brovarshchyny-y-ukrainy. – Назва з екрана. – Дата публікації: 19.12.2020. – Дата звернення: 18.12.2024.
8. Микола Сом // Літературна Україна. – 2013. – № 14(4 квіт.). – С. 2.
9. Микола Сом [Електронний ресурс] // Українські пісні : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.pisni.org.ua/persons/1775.html. – Назва з екрана. – Дата публікації: 10.02.2017. – Дата звернення: 23.12.2024.
10. Сом М. Д. Вишиванка: поезії. – Київ : Молодь, 1964. – 87 с.
11. Сом М. Передай кодолу!: вірші, пісні, жарти, епітафії та придибенції / Микола Сом. – Київ : Український письменник, 2007. – 286 с.
12. Сом Микола Данилович [Електронний ресурс] // Віртуальний музей Інституту журналістики : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://labs.journ.univ.kiev.ua/spring2017/%D1%81%D0%BE%D0%BC-%D0%BC%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0-%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87/. – Назва з екрана. – Дата публікації: 15.01.2021. – Дата звернення: 18.12.2024.
13. Черкаська Г. Микола Сом [Електронний ресурс] / Г. Черкаська // UA History : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uahistory.com/topics/famous_people/3550. – Назва з екрана. – Дата звернення: 19.12.2024.

Підготувала Т. Федько