Сяйво героїчної поезії. Микола Упеник (1914-1994)

Сяйво героїчної поезії. Микола Упеник (1914-1994)

Український поет, перекладач і публіцист Микола Олександрович Упеник народився 14 червня 1914 року у слободі Платове-Іванівка, Ростовської області в родині робітника. У середині 20-х рр. переїжджає до Луганська, де у Фабрично-заводській семирічці при заводі здобуває освіту й починає свій робочий шлях. Він працював на  верстатобудівному заводі складальником і слюсарем.

Коли майбутньому поетові виповнилося лише 18 років (1932), він став членом КП(б) України.

М.О. Упеник (по центру) з братами Олександром і Володимиром. 1930 р.

Але простому заводському робітнику не дає спокою любов до літератури, він відчуває в собі сили сказати одноліткам та сучасникам щось таке потрібне і важливе про сьогоднішній день. Літературні проби приводять Миколу у літературний гурток при «Луганській правді», де починається його творчий шлях. Тут він зустрічає Михайла Матусовського. Юнаки сильно здружилися і свою дружбу не поривали навіть після того, як обидва поїхали з рідного Луганська. В одному з номерів журналу «Забій» можна знайти україномовну епіграму М. Матусовського, який не дуже добре знав українську мову:

«В одному цесі, де гамір машин,
Гвинти та різні шпеники,
Народилась велика дитина
І назвали її Упеником».

З 1933 року Микола Упеник стає співробітником «Луганської правди». Газетна робота дозволяла йому здійснювати журналістські поїздки Донбасом, бачити народження стаханівського руху, літературно та творчо вдосконалюватися, бачити життя з усіх боків у всіх його проявах. Робота журналістом занурювала М. Упеніка в життя одного з найіндустріальніших регіонів країни. Звідси – та поліфонічність індустріальної теми у творах поета, що зберігалася у його творчості багато років.

Перша книга Миколи Упеника під назвою «Ліріка» вийшла 1935 року.  Вона була перейнята щирою вірою у соціальне перетворення країни. У збірці оспівувалась праця простих людей, революційне минуле, перемога у громадянської війни,  мирна героїка всенародних будівництв. Хоча у  віршах  ще відчутно не повне засвоєння українського слова, але воно міцніло і утверджувалось.

М.О. Упеник з дружиною Р.О. Упеник 1940 р.

У 1936-1938 рр. М. Упенік навчався в Літературному інституті імені О. Горького, у 1940 році закінчив вечірнє відділення Ворошиловградського педагогічного інститут (нині – Луганський національний університет імені Т. Шевченка). Цього ж року став членом Спілки письменників СРСР та поїхав із рідного Луганська до столиці України м. Київ. Але всі подальші плани молодого письменника перекреслив початок страшної війни.

На початку війни 1941-1945 рр., до середини липня 1941 року М. Упеник був на фронті як солдат 253-го Таращанського стрілецького полку (45-а стрілецька дивізія). З липня 1941 року поет стає відповідальним секретарем газети 45-ї дивізії «Наступ». 41-й рік був роком важких поразок і відступу радянських військ, відповідальному секретарю газети дуже важко було підбирати матеріали, що підбадьорювали б бійців. У жовтні 1941 року 45-а дивізія опиняється в оточенні та зазнає колосальних втрат в особовому складі. Невелика жменька бійців, серед яких Микола Упеник, виносить з оточення прапор дивізії.

З кінця 41-го року М. Упеник стає спеціальним кореспондентом газет «За перемогу» та «Червона Армія» Південно-Західного фронту. А 42-го – кореспондент газети «На захист Батьківщини» 62-ї армії Сталінградського фронту. Отже, оборону Сталінграда він пізнав особисто. у своїх спогадах Маршал В. Чуйков писав про М. Упеніка: «Плечем до поля із захисниками легендарного міста постійно перебував відомий український поет, нині підполковник у відставці Микола Упеник. Співробітник редакції газети 62-ї армії «На захист Батьківщини», він часто виступав на її сторінках з полум'яними віршами і нарисами про героїв боїв. У частинах і з'єднаннях, які захищали Сталінград, звучали патріотичні пісні, написані ним у співдружності з композиторами-фронтовиками».

Після перемоги під Сталінградом Микола Упеник брав участь у звільненні рідного Донбасу, Наддніпрянщини, Одеси, Молдови. Війну закінчив у званні майора. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Києва», «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

По закінченні війни М. Упеник жив та працював у Києві заступником головного редактора газети «Радянське мистецтво» та журналу «Всесвіт». У «Всесвіті» вів відділ поезії до 1961 року, бо з 1961 до початку 1963 року поезією в журналі займався М. Лукаш, а з початку 1963 року організовувати і вести поетичні публікації, знов було покладено на М. Упеника, аж до 1971 року. Також він працював  редактором газети - «Радянська культура» («Культура і життя»). Займався перекладами з іноземних мов - монгольської,  азербайджанської, польської та ін.

Живучи в Києві, М. Упеник не поривав із малою батьківщиною. У його творах часто постає рідний Донбас, близький серцю Луганськ, а також побратими з літературного «Забою». М. Упеник перекладає українською мовою вірші П. Безпощадного та М. Матусовського, підтримує листування з луганськими друзями та читачами.

Результатом плідної роботи поета стали книги: «Поезії» (1946), «Краснодонський зошит» (1947), «Слово про вічну дружбу» (1949), «Українська поема» (1950), «Вітчизна світу» (1951), «Ясний видноколо» (1955), «Вірші та поеми» (1957 та 1960), «Найдорожче» (1963), «Час і люди: Нариси» (1963) «Пісні з дороги» (1964), «Поезії» (1967), «Земні орбіти» (1968), «Цим живу» (1971), «Багряне листя» (1974), «Сталь і ніжність» (1975) та багато інших (всього близько 30 книг).

Поезія М. Упеника тематично різноманітна. Його вірші – ліричні, серед яких є присвячені коханій дружині «Р.У.» Раїсі Упеник:

«Кохай мене, я твій завжди,
незмінна подруго далека.
Моя зажурена лелеко,
прилинь сюди!»
             (Вірші,1958).

Громадянська лірика присвячена людям рідного Донбасу: «Труд нам став за рідну справу – за геройство, честь і славу» (Вірші, 1957).

«Я зміряв босими ногами
її дороги степові
і двічі з нашими полками
пройшов за роки бойові.
Та поспішаючи на гомін
Де битва сходила в імлі,
Я і тоді не брав на спомин
Шматочка рідної землі.
Мені хотілося бувало,
Узяти край любимий свій,
А місця так було замало
В похідній сумці
Польовій…».

Особливе місце у творчості поета займає військова тема. Фронтовик, учасник Сталінградської битви, у своїх творах він оспівує мужність, солдатську дружбу та героїзм  людей  у роки Другої світової війни.

«На узліссі, під горою,
в шумі верховіть
невмирущому герою
пам’ятник стоїть.
Вже давно боїв немає.
Тільки наш солдат
у руках своїх тримає
вірний автомат.

Рідний край – єдиний в світі –
він зберіг живим
і лишився на граніті
миру вартовим.

Проти хижої навали
встав назавжди він,
щоб війни повік не знали
діти всіх країн»
       (Пам’ятник).

Серед творів поета зустрічаються як романтичні вірші, так і вірші, присвячені шахтарській праці. Свій вірш «Шахтарському побратиму» поет присвятив українському поетові П. Безпощадному.

«Я вже не той, що був колись:
Літа, розкидані війною,
По скронях тихо розійшлись,
Як дим, легкою сивиною.

Не та вже, серденько, і ти:
За роки суму і розлуки
Обличчя встигло одцвісти
І погрубіли ніжні руки.

І я не той, і ти не та,
Але чуття вогнем палають,
Бо для закоханих літа
Ніколи значення не мають»
            («Сталь і ніжність», 1975)

Він писав і поезії для дітей, наприклад, «Про Донбас: Билиця для дітей» (1989) – про героїчну історію донецького краю, його чудових людей.

«Я переконаний тепер,
Що Прометей колись
не вмер.
Щодня ми бачимо його,
добувача огню того.
Приносить він безцінний дар
І називається – Шахтар».

На слова М. Упеника написано пісні: «Забутий образ твій», «Каштани», «Хуртовина» (музика М. Жербіна);  «Я вже не той», «Донецькі ночі» (музика Є. Жарковського), вальс «Коли зацвітають каштани» (музика А. Ляпіна); «Донбас», «Песня об Украине», «Ода Отчизне», «Прометей» кантата для хора и симфонического оркестра, «Славься, звездная держава» (музика К. Мяскова) та ін.

Митець також є автором сценаріїв документальних фільмів «Серця молодих» (1957) й «Україна 1960» (1960).

Все своє життя, всі творчі сили Микола Олександрович Упеник віддав українській літературі. Він помер 11 вересня 1994 року у м. Києві, похований на Байковому кладовищі.

В архіві ЦДАМЛМ України зберігаються документи, передані на постійне зберігання дружиною поета Р. О. Упеник у 1996 році. Вони охоплюють період з 1929 до 1994 року. Фонд налічує 265 од. зб. Основний масив документів складають творчі матеріали (машинописи і рукописи поезій, клавіри пісень на слова М. Упеника, переклади віршів з іноземних мов на українську, статті, нариси, стенограми інтерв’ю); образотворчі матеріали (портретні, групові фотографії, фото у колі родини); матеріали про фондоутворювача (статті, повідомлення, відгуки на його твори); епістолярна спадщина (листи, телеграми, вітальні листівки до М. Упеника від колег, установ і організацій). Також представлені матеріали до біографії (автобіографія, членські квитки і посвідчення особи, записні книжки, дипломи, грамоти, подяки тощо).

Твори М. Упеника:

1. Упеник М. Вибране / М. Упеник. – Київ, 1984. – 413 с.
2. Упеник М. Вірші та поеми / М. Упеник. – Київ, 1957. – 237 c.
3. Упеник М. Дорога кличе / М. Упеник // Літературна Україна. – 1970. – 29 трав.
4. Упеник М. Молоді поетичні голоси / М. Упеник // Радянська Україна. – 1965. – 20 черв.
5. Упеник М. Солдатская баллада: стихи и поэмы / М. Упеник. – М., 1975. – 186 c.
6. Упеник М. Солнце над городом: стихи: пер. с укр. / М. Упеник. – М., 1971. – 80 c.
7. Упеник М. Стихотворения и поэмы: пер. с укр. / М. Упеник. – М., 1985. – 238 с.
8. Упеник М. Сторінки з блокнота: фронт. записи, спогади / М. Упеник. – Київ, 1984. – 175 с.
9. Упеник М. Украинская дума: стихи : пер. с укр. / М. Упеник. – М., 1986. – 31 с.
10. Упеник М. Цим живу: поезії / М. Упеник. – Київ, 1971. – 79 с.

Матеріали про життя та творчість М. Упеника:

1. Микола Олександрович Упеник // Краткая литературная энциклопедия : [в 9 т.] / А.А. Сурков-М. : Сов. энцикл., 1962. – Т. 7: "Советская Украина" – Флиаки – С. 822.
2. Микола Олександрович Упеник. Проект «АРХІВажлива СПРАВА»  у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. https://csamm.archives.gov.ua/2019/06/14/%D0%BC%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0-%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87-%D1%83%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BA/
3. Упеник Микола Олександрович // Письменники Радянської України: біобібліографічний довідник / Упоряд. О. Климник, О. Петровський. – Київ, 1970. – С. 444.
4. Упеник Микола Олександрович (1914-1994) // За мир, за демократію: збірник  / О. Фадєєв та ін. – Київ, 1950. – 257 с.

Матеріал підготувала О. Михайленко