Сяйво героїчної поезії: життєвий і творчий шлях Миколи Упеника (1914–1994)

Сяйво героїчної поезії: життєвий і творчий шлях Миколи Упеника (1914–1994)

Історія української літератури твориться не лише іменами великих класиків, а й долями тих, чиє життя стало відображенням цілої епохи. Серед них особливе місце посідає Микола Олександрович Упеник – поет, публіцист, перекладач і фронтовик, чиє слово народилося серед гуркоту заводських цехів, загартувалося у вогні війни та зберегло тепло любові до рідної землі й людини праці. Його поезія поєднує мужність і ніжність, громадянський обов’язок і щиру лірику, пам’ять про героїчне минуле та віру в майбутнє. Життєвий і творчий шлях митця є яскравим свідченням того, як сила людського духу й талант здатні залишити незгасний слід у культурній спадщині України.

Український поет, перекладач і публіцист Микола Олександрович Упеник народився 14 червня 1914 року у слободі Платове-Іванівка, Ростовської області в родині робітника. У середині 20-х рр. переїжджає до Луганська, де у Фабрично-заводській семирічці при заводі здобуває освіту й починає свій робочий шлях. Він працював на  верстатобудівному заводі складальником і слюсарем.

Коли майбутньому поетові виповнилося лише 18 років (1932), він став членом КП(б) України.

М.О. Упеник (по центру) з братами Олександром і Володимиром. 1930 р.

Але простому заводському робітнику не дає спокою любов до літератури, він відчуває в собі сили сказати одноліткам та сучасникам щось таке потрібне і важливе про сьогоднішній день. Літературні проби приводять Миколу у літературний гурток при «Луганській правді», де починається його творчий шлях. Тут він зустрічає Михайла Матусовського. Юнаки сильно здружилися і свою дружбу не поривали навіть після того, як обидва поїхали з рідного Луганська. В одному з номерів журналу «Забій» можна знайти україномовну епіграму М. Матусовського, який не дуже добре знав українську мову:

«В одному цесі, де гамір машин,
Гвинти та різні шпеники,
Народилась велика дитина
І назвали її Упеником».

З 1933 року Микола Упеник стає співробітником «Луганської правди». Газетна робота дозволяла йому здійснювати журналістські поїздки Донбасом, бачити народження стаханівського руху, літературно та творчо вдосконалюватися, бачити життя з усіх боків у всіх його проявах. Робота журналістом занурювала М. Упеніка в життя одного з найіндустріальніших регіонів країни. Звідси – та поліфонічність індустріальної теми у творах поета, що зберігалася у його творчості багато років.

Перша книга Миколи Упеника під назвою «Ліріка» вийшла 1935 року.  Вона була перейнята щирою вірою у соціальне перетворення країни. У збірці оспівувалась праця простих людей, революційне минуле, перемога у громадянської війни,  мирна героїка всенародних будівництв. Хоча у  віршах  ще відчутно не повне засвоєння українського слова, але воно міцніло і утверджувалось.

М.О. Упеник з дружиною Р.О. Упеник 1940 р.

У 1936-1938 рр. М. Упенік навчався в Літературному інституті імені О. Горького, у 1940 році закінчив вечірнє відділення Ворошиловградського педагогічного інститут (нині – Луганський національний університет імені Т. Шевченка). Цього ж року став членом Спілки письменників СРСР та поїхав із рідного Луганська до столиці України м. Київ. Але всі подальші плани молодого письменника перекреслив початок страшної війни.

На початку війни 1941-1945 рр., до середини липня 1941 року М. Упеник був на фронті як солдат 253-го Таращанського стрілецького полку (45-а стрілецька дивізія). З липня 1941 року поет стає відповідальним секретарем газети 45-ї дивізії «Наступ». 41-й рік був роком важких поразок і відступу радянських військ, відповідальному секретарю газети дуже важко було підбирати матеріали, що підбадьорювали б бійців. У жовтні 1941 року 45-а дивізія опиняється в оточенні та зазнає колосальних втрат в особовому складі. Невелика жменька бійців, серед яких Микола Упеник, виносить з оточення прапор дивізії.

З кінця 41-го року М. Упеник стає спеціальним кореспондентом газет «За перемогу» та «Червона Армія» Південно-Західного фронту. А 42-го – кореспондент газети «На захист Батьківщини» 62-ї армії Сталінградського фронту. Отже, оборону Сталінграда він пізнав особисто. у своїх спогадах Маршал В. Чуйков писав про М. Упеніка: «Плечем до поля із захисниками легендарного міста постійно перебував відомий український поет, нині підполковник у відставці Микола Упеник. Співробітник редакції газети 62-ї армії «На захист Батьківщини», він часто виступав на її сторінках з полум'яними віршами і нарисами про героїв боїв. У частинах і з'єднаннях, які захищали Сталінград, звучали патріотичні пісні, написані ним у співдружності з композиторами-фронтовиками».

Після перемоги під Сталінградом Микола Упеник брав участь у звільненні рідного Донбасу, Наддніпрянщини, Одеси, Молдови. Війну закінчив у званні майора. Нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Києва», «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».

По закінченні війни М. Упеник жив та працював у Києві заступником головного редактора газети «Радянське мистецтво» та журналу «Всесвіт». У «Всесвіті» вів відділ поезії до 1961 року, бо з 1961 до початку 1963 року поезією в журналі займався М. Лукаш, а з початку 1963 року організовувати і вести поетичні публікації, знов було покладено на М. Упеника, аж до 1971 року. Також він працював  редактором газети - «Радянська культура» («Культура і життя»). Займався перекладами з іноземних мов - монгольської,  азербайджанської, польської та ін.

Живучи в Києві, М. Упеник не поривав із малою батьківщиною. У його творах часто постає рідний Донбас, близький серцю Луганськ, а також побратими з літературного «Забою». М. Упеник перекладає українською мовою вірші П. Безпощадного та М. Матусовського, підтримує листування з луганськими друзями та читачами.

Результатом плідної роботи поета стали книги: «Поезії» (1946), «Краснодонський зошит» (1947), «Слово про вічну дружбу» (1949), «Українська поема» (1950), «Вітчизна світу» (1951), «Ясний видноколо» (1955), «Вірші та поеми» (1957 та 1960), «Найдорожче» (1963), «Час і люди: Нариси» (1963) «Пісні з дороги» (1964), «Поезії» (1967), «Земні орбіти» (1968), «Цим живу» (1971), «Багряне листя» (1974), «Сталь і ніжність» (1975) та багато інших (всього близько 30 книг).

Поезія М. Упеника тематично різноманітна. Його вірші – ліричні, серед яких є присвячені коханій дружині «Р.У.» Раїсі Упеник:

«Кохай мене, я твій завжди,
незмінна подруго далека.
Моя зажурена лелеко,
прилинь сюди!»
             (Вірші,1958).

Громадянська лірика присвячена людям рідного Донбасу: «Труд нам став за рідну справу – за геройство, честь і славу» (Вірші, 1957).

«Я зміряв босими ногами
її дороги степові
і двічі з нашими полками
пройшов за роки бойові.
Та поспішаючи на гомін
Де битва сходила в імлі,
Я і тоді не брав на спомин
Шматочка рідної землі.
Мені хотілося бувало,
Узяти край любимий свій,
А місця так було замало
В похідній сумці
Польовій…».

Особливе місце у творчості поета займає військова тема. Фронтовик, учасник Сталінградської битви, у своїх творах він оспівує мужність, солдатську дружбу та героїзм  людей  у роки Другої світової війни.

«На узліссі, під горою,
в шумі верховіть
невмирущому герою
пам’ятник стоїть.
Вже давно боїв немає.
Тільки наш солдат
у руках своїх тримає
вірний автомат.

Рідний край – єдиний в світі –
він зберіг живим
і лишився на граніті
миру вартовим.

Проти хижої навали
встав назавжди він,
щоб війни повік не знали
діти всіх країн»
       (Пам’ятник).

Серед творів поета зустрічаються як романтичні вірші, так і вірші, присвячені шахтарській праці. Свій вірш «Шахтарському побратиму» поет присвятив українському поетові П. Безпощадному.

«Я вже не той, що був колись:
Літа, розкидані війною,
По скронях тихо розійшлись,
Як дим, легкою сивиною.

Не та вже, серденько, і ти:
За роки суму і розлуки
Обличчя встигло одцвісти
І погрубіли ніжні руки.

І я не той, і ти не та,
Але чуття вогнем палають,
Бо для закоханих літа
Ніколи значення не мають»
            («Сталь і ніжність», 1975)

Він писав і поезії для дітей, наприклад, «Про Донбас: Билиця для дітей» (1989) – про героїчну історію донецького краю, його чудових людей.

«Я переконаний тепер,
Що Прометей колись
не вмер.
Щодня ми бачимо його,
добувача огню того.
Приносить він безцінний дар
І називається – Шахтар».

На слова М. Упеника написано пісні: «Забутий образ твій», «Каштани», «Хуртовина» (музика М. Жербіна);  «Я вже не той», «Донецькі ночі» (музика Є. Жарковського), вальс «Коли зацвітають каштани» (музика А. Ляпіна); «Донбас», «Песня об Украине», «Ода Отчизне», «Прометей» кантата для хора и симфонического оркестра, «Славься, звездная держава» (музика К. Мяскова) та ін.

Митець також є автором сценаріїв документальних фільмів «Серця молодих» (1957) й «Україна 1960» (1960).

Все своє життя, всі творчі сили Микола Олександрович Упеник віддав українській літературі. Він помер 11 вересня 1994 року у м. Києві, похований на Байковому кладовищі.

В архіві ЦДАМЛМ України зберігаються документи, передані на постійне зберігання дружиною поета Р. О. Упеник у 1996 році. Вони охоплюють період з 1929 до 1994 року. Фонд налічує 265 од. зб. Основний масив документів складають творчі матеріали (машинописи і рукописи поезій, клавіри пісень на слова М. Упеника, переклади віршів з іноземних мов на українську, статті, нариси, стенограми інтерв’ю); образотворчі матеріали (портретні, групові фотографії, фото у колі родини); матеріали про фондоутворювача (статті, повідомлення, відгуки на його твори); епістолярна спадщина (листи, телеграми, вітальні листівки до М. Упеника від колег, установ і організацій). Також представлені матеріали до біографії (автобіографія, членські квитки і посвідчення особи, записні книжки, дипломи, грамоти, подяки тощо).

Життя Миколи Упеника стало прикладом відданого служіння слову, Батьківщині та своєму народові. Його творчість увібрала в себе шум шахтарського краю, грім воєнних доріг, щем родинної любові та незламну віру в людину. У його поезіях і сьогодні живе пам’ять про подвиги минулого, велич праці та духовна краса рідної землі. Минуть роки, зміняться покоління, але щире поетичне слово, народжене серцем, не втрачає своєї сили. Саме тому літературна спадщина Миколи Упеника залишається важливою частиною української культури, нагадуючи сучасникам про цінність історичної пам’яті, людської гідності та безмежної любові до України.

Твори М. Упеника:

1. Упеник М. Вибране / М. Упеник. – Київ, 1984. – 413 с.
2. Упеник М. Вірші та поеми / М. Упеник. – Київ, 1957. – 237 c.
3. Упеник М. Дорога кличе / М. Упеник // Літературна Україна. – 1970. – 29 трав.
4. Упеник М. Молоді поетичні голоси / М. Упеник // Радянська Україна. – 1965. – 20 черв.
5. Упеник М. Солдатская баллада: стихи и поэмы / М. Упеник. – М., 1975. – 186 c.
6. Упеник М. Солнце над городом: стихи: пер. с укр. / М. Упеник. – М., 1971. – 80 c.
7. Упеник М. Стихотворения и поэмы: пер. с укр. / М. Упеник. – М., 1985. – 238 с.
8. Упеник М. Сторінки з блокнота: фронт. записи, спогади / М. Упеник. – Київ, 1984. – 175 с.
9. Упеник М. Украинская дума: стихи : пер. с укр. / М. Упеник. – М., 1986. – 31 с.
10. Упеник М. Цим живу: поезії / М. Упеник. – Київ, 1971. – 79 с.

Матеріали про життя та творчість М. Упеника:

1. Резнік І. Микола Олександрович Упеник // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України) : офіційний вебсайт. Київ, 14 червня 2019 р. URL: https://surl.li/royodk (дата звернення: 30.07.2026).
2. Упеник Микола Олександрович // Письменники Радянської України: біобібліографічний довідник / упоряд. О. Климник, О. Петровський. – Київ, 1970. – С. 444.
3. Упеник Микола Олександрович (1914-1994) // За мир, за демократію: збірник / О. Фадєєв та ін. – Київ, 1950. – 257 с.

Матеріал підготувала О. Михайленко