Мовчазні вартові півдня: історія легендарних маяків Херсонщини

Літо завжди приносить із собою солоний подих моря, легкий бриз та нестримну жагу до мандрівок. А там, де є море, завжди височіють маяки. Ще зі стародавніх часів ці світлоносні вежі будували, аби провести судна безпечним курсом до рідного берега крізь шторми та темряву. Деякі з них, як-от Родоський у Греції чи Александрійський у Єгипті, стали справжніми дивами тогочасної інженерної думки та назавжди вписали свої імена у світову історію.

Але наша Україна, і зокрема улюблена Херсонщина, також має власні архітектурні та історичні дива, якими варто пишатися. До початку повномасштабного вторгнення у 2022 році на узбережжі Херсонської області налічувалося 7 унікальних маяків.

Щоб відкрити для себе історію цих мовчазних вартових моря, які є не лише навігаційними спорудами, а й справжніми свідками епох і хранителями пам’яті нашого південного краю, ми зібралися на черговий «Вечір історії з Гончарівкою». Нашим провідником у цій захопливій віртуальній мандрівці став відомий краєзнавець Олег Лиховид.

Наша мандрівка розпочалася з найдавнішого маяка Херсонщини, розташованого на віддаленому острові Тендра. Його історія сягає корінням у 1826 рік. Проєкт споруди розробили голландські інженери, а саме будівництво лягло на плечі військових. Тендрівський маяк – це велична кругла кам’яна вежа заввишки 30 метрів, яку свого часу оснастили передовими лінзами Френеля у комплекті з масивною ліхтарною спорудою. Цікаво, що на Тендрівській косі також встановлено три додаткові навігаційні знаки, кожен заввишки близько 18 метрів. Маяк має вражаючу історію стійкості: під час Другої світової війни німецькі війська, відступаючи з Тендри, віддали наказ знищити споруду. Будівля вигоріла зсередини, але її кам’яний кістяк вистояв, демонструючи незламний характер.

Наступна зупинка – Генічеськ. Будівництво місцевого маяка було успішно завершено у 1879 році. На відміну від класичних високих веж, він має вигляд елегантного білого двоповерхового будинку, з середини фасаду якого виростає чотиригранна башта, немов вдивляючись у морську далечінь. Свого часу цією спорудою опікувався видатний український інженер В. І. Зарудний. Сьогодні цей маяк є не просто навігаційним об’єктом, а справжнім серцем місцевої громади – його силует гордо прикрашає офіційний герб міста Генічеська.

У мальовничому Дніпровському лимані, поблизу села Рибальче, розташований унікальний тандем – Великий та Малий Аджигольські маяки. Великий Аджигольський маяк (або Станіслав-Аджигольський задній) – це справжня гордість вітчизняної архітектури. Це найвищий маяк України та 18-й за висотою у всьому світі. Зведена у 1911 році за проєктом геніального інженера Володимира Шухова, ця 76-метрова вежа має унікальну гіперболоїдну сітчасту конструкцію, що вражає своєю легкістю та міцністю одночасно.

Його «молодший брат», Малий Аджигольський маяк (Станіславський), скромно розмістився на бетонному пірсі невеличкого острівця. На превеликий жаль, ці видатні пам’ятки не оминула війна: у липні 2022 року російські окупаційні війська завдали по унікальному Аджигольському маяку удару трьома ракетами, завдавши болючої рани нашій культурній спадщині.

Острів Джарилгач приховує свою перлину, будівництво якої розпочалося у 1897 році. Вже в 1902 році Джарилгацький маяк вперше пустив свій рятівний промінь у нічне море. Цікавий факт: попри те, що багато маяків працювали автоматично, першим офіційним «маячником» тут став губернський секретар Володимир Олександрович Дунін. Ця 25-метрова струнка вежа припинила свою навігаційну роботу в 1997 році, проте не втратила свого магнетизму. Навколо неї завжди вирували легенди. Романтики переказують міф про те, ніби берегами острова досі блукає привид доньки грецького царя Агамемнона – Іфігенії. А ще десятиліттями точилися суперечки, нібито маяк спроєктував сам творець Паризької вежі Гюстав Ейфель або хтось із його прямих учнів. Проте історичні документи розставляють крапки над «і»: справжнім автором проєкту був Іван Валерійович Самович.

Маяк пережив різні епохи, і кожна залишала на ньому свій слід – так, за часів радянської влади прямо на маяках примусово облаштовували так звані «ленінські куточки».

Світло маяків Херсонщини сьогодні тимчасово затьмарене війною, але історія цих споруд доводить: вони здатні пережити найтемніші часи, пожежі та шторми, щоб одного дня знову стати дороговказом для тих, хто повертається додому.

Висловлюємо щиру подяку пану Олегу Лиховиду за його кропітку дослідницьку роботу, за любов до рідного краю та за те, що допомагає нам берегти пам’ять про видатні імена та архітектурні перлини на карті нашої Херсонщини!