«Муза по-українськи»: музично-поетичний вечір у Гончарівці

3 листопада в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара відбулася зустріч із поеткою Альоною Мовчан та учасником херсонського рок-гурту «Скіфи» Віктором Ревенком.

Свою програму гості назвали «Муза по-українськи». У ході зустрічі Альона не раз згадувала, де її «настигає» муза, і які вірші в результаті цього народжуються. Поетка має збірку виданих поезій «Економіка любові» (2015). Сьогодні готується до виходу в світ нова поетична збірка Альони Мовчан, з якої вона читала вірші під час зустрічі. Вони – про кохання, родину, осінь, зелені очі... Такі ніжні і чутливі, щири і теплі, що не зачаровуватися ними не можна!

Віктор Ревенко почав писати вірші нещодавно. На зустрічі він продекламував декілька з них, а також виконував пісні під гітару – народні та сучасні. Цим створив атмосферу свята та піднесеного настрою.

Перлинкою зустрічі стало знайомство присутніх із поеткою Тетяною Федчик, яка завітала на захід і прочитала свої останні з написаних поезії. Пані Тетяна вразила всіх присутніх своїм талантом та щирістю. Не дивно, що після офіційного завершення заходу вона зібрала навколо себе велику кількість людей і годину читала свої вірші, відповідала на численні запитання присутніх. Цей вечір став своєрідним освідченням у коханні Україні, її пісням, її мові.
Важливість таких зустрічей неможливо переоцінити. Вони залишають глибокий слід у душі та свідомості їх відвідувачів, роблять нас добрішими, душевно багатшими.

Ось як відгукуються про зустріч присутні на ній слухачі курсів української мови, учасники мовно-літературного клубу «Дивослово»:

Світлана Сірик: «Надзвичайно цікава зустріч була і дуже гарна атмосфера! Щиро дякую за сьогоднішній день!».

Марія Лесковець: «Дуже приємно відвідувати такі заходи. Щира і тепла атмосфера, цікаві люди! Було і корисно, і цікаво».

Валерія Кисиленко: «Я взагалі не дуже люблю вірші. Тільки сюжетні. З вашими, точніше з нашими цікавими зустрічами я відчуваю, що зміню літературні смаки. Дякую всім –  організаторам та учасникам!».

Світлана Кисельгоф: «Трошки шкодую за втрачені можливості, що долучилася до курсів вивчення української мови лише цього року. Цікаві зустрічі, дивовижні учасники, надзвичайно приємна атмосфера».

Альона Мовчан: «Дякуємо дуже за такий теплий прийом! Емоції досі зашкалюють!».

Ми дуже дякуємо Українському культурному фонду за підтримку проекту «Говоримо українською. Читаємо українське», завдяки чому ми можемо проводити зустрічі на найвищому рівні. А всіх херсонців чекаємо на черговий музично-поетичний вечір під назвою «Цієї осені все можливо» за участі гостя з Києва – поета, барда Юрія Строканя. Захід відбудеться у суботу, 10 листопада, о 13:00. Чекаємо шанувальників українського слова!

***

Вірші Альони Мовчан

У полоні зелених очей
Я у полоні зелених очей
І вже на волю не хочу.
Грати мої – твоє мужнє плече,
Пута – то сльози пророчі.

Ти закував мою волю – пече
Слід від заліззя на шиї.
Я у полоні зелених очей,
Їх лиш торкну і зітлію…

Дідова калина
Дідова калина розпустила коси,
Одягнула стрічки на гнучкі гілки
І червоні серги – їх лиш вона носить,
Щоб залюбувались всі чоловіки.

Калинові грони видно у сусіда
Та і за городом бачать їх красу.
Розцвіла калина, а немає діда.
Я йому ті грони у руках несу…

Сорок з гаком
Коли я очі підійму до неба,
Погляну, як літають купи хмар,
То думаю, що хочу так до тебе…
І в кого із нас більше, любий, чар?

Лягають на рядки мої задумки,
І, може, ми згадаємо колись
Шалені, безкінечні поцілунки
І дні, які секундами здались.

Можливо, через сорок з гаком разом
Ми будем рахувати ті хмарки,
Вигадувати внукам на ніч казки,
Писати поетичні з них рядки.

Можливо, це як вирішить вже небо,
Бо любе доля змінювати світ.
А зараз я живу лишень для тебе,
З тобою мрію сорок з гаком літ…

Хвилі
Колишуть хвилі човен на Дніпрі
І вітерець співає колискову.
Прийти б на берег рано на зорі
І розпочати з хвилями розмову.

Розкажуть хвилі сотні своїх дум,
Бо їм завжди про що є розсказати.
Колишуть хвилі, а на серці сум –
Зорі тієї ще роки чекати.

Сині маки
На вишиванці я гаптую сині маки,
Та не червоні. Барва та - любов,
Тепер вона із присмаком атаки
Пекучих сліз, щоденних молитов…

Дівчата… не плетуть красиві коси, 
Закинули червоні геть стрічки,
І дітлахи одного в Бога просять 
Додому щоб вернулися батьки…

Та не діждуться – в’януть сині квіти
Вже на могилах, де бійці лягли спочить
І вишиванки одягли сирітки-діти
В прощальну цю сумну і синю мить…