Доля та творчість незламного Бориса Антоненко-Давидовича (1899-1984)
Український письменник Борис Дмитрович Антоненко-Давидович (літературні псевдоніми Богдан Вірний і Б. Антонович) народився 5 серпня 1899 року в передмісті міста Ромни – Засуллі (тепер Сумської обл.) в родині машиніста-залізничника Дмитра Олександровича Давидова. «Антоненко-Давидович» одночасно є псевдонімом і прізвищем його прадідів – реєстрових козаків Антоненків. «Kозак Антоненко визначався такою фізичною силою, що голіруч задавив циганського ведмедя, який вийшов з послуху свого господаря й, замість показувати свої штуки, став трощити тин у Антоненковому дворі. Вражені односельці прозвали силаня Давидовичем, що стало йому спочатку за вуличне прозвисько, а далі приросло до офіційного прізвища» (з автобіографії). Його прадід, щоб стати священником, прийняв «культурніше» прізвище Давидов. Дід Олександр був попом у Недригайлові. Письменник говорив: «У біографічних довідках про мене писалося, ніби Давидов – це моє справжнє прізвище, тоді як Антоненко-Давидович – лише літературний псевдонім. Насправді ж я просто повернув собі в громадянському житті й у літературі прізвище моїх далеких, але близьких мені духом предків». Рід матері, Юлії Максимівни Яновської, походив із Сорочинець, з роду Гоголя.
Дитячі роки пройшли у м. Брянську, куди отримав призначення батько. Коли хлопчику було 6 років, сім’я переїхала в м. Охтирку, де він закінчив ґімназію (1917). В гімназійні роки навчання Борис почав писати. Гімназист-другокласник віршував російською, надрукував кілька віршів у юнацькому журналі «Ученик», за що отримав прізвисько Поет. Крім поезій писав фейлетони, сатиричні нариси, а 1916 року в шкільному друкованому журналі «Шкільний промінь» з'явився його перший солідний нарис під назвою «Моя поїздка на Кавказ», що, як пізніше зізнається сам автор, був якоюсь мірою прообразом того цікавого мандрівного жанру, який приніс йому славу збірками «Землею українською», «Збруч» та ін. Читати далі.
