Ніколи знову: 27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

Ніколи знову: 27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту
(пам’ятка читачеві)

«Це Голокост – всього одне лиш слово, та його сенс – пекучий болі жар,
Вбивали всіх!.. старого і малого, і мало хто життя порятував».
Sandra _m

27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Саме в цей день радянські війська звільнили один із найстрашніших нацистських таборів смерті Аушвіц-Біркенау, відомий також за польською назвою Освенцім. Це один із багатьох таборів, у яких гітлерівці планомірно виконували прийняте на державному рівні «Остаточне рішення єврейського питання».

Нацистська Німеччина та її прихильники в 1930-х роках поставили собі за мету знищити єврейське населення Європи. Цей процес почався в 1933 р., після того, як нацисти прийшли до влади. Протягом Другої світової війни німці організовано, систематично, здійснювали свій жахливий план. У результаті на території Європи було знищено 6 мільйонів євреїв. Спочатку їх зганяли в гетто і масово розстрілювали, а в період з 1941 по 1945 рік вивозили до більше ніж  двадцяти концтаборів, таких як Освенцім, Бухенвальд тощо. Цей етап німці назвали «Остаточним рішенням єврейського питання». Саме слово «голокост» походить від грецького ὁλοκαύστος, що означає «всеспалення».

В окупованих містах Східної і Центральної Європи та СРСР німці зганяли єврейське населення в спеціально відведені для цього райони. Багато з них були огороджені стінами, і люди жили там в повній ізоляції від решти світу. Мешканці інших гетто мали можливість виходити в місто на роботу. Варшавське гетто, де страждали від мук 400 000 євреїв, відоме не тільки тому, що воно було найбільшим, але й тому, що навесні 1943 р. його в'язні підняли повстання, яке було жорстоко придушене.

Чому німці переслідували і вбивали євреїв? Гітлер і нацисти були затятими антисемітами: вони безпідставно звинувачували німецьких євреїв у зраді під час Першої світової війни. На них покладали провину і за економічну депресію в Німеччині в 20-х – на початку 30-х років. Антисемітизм був частиною загальної расистської ідеології, яка ставила за мету знищення не тільки євреїв, а й інших «небажаних» груп населення, зокрема циган і гомосексуалістів.

Юдофобія в Європі має довгу історію. Погроми і видворення євреїв – такі ганебні сторінки є в історії чи не кожної країни. Головна причина ненависті до євреїв – сприйняття їх як «христопродавців» у християнстві.

Історик Рауль Гільберг зауважив, що ненависть до євреїв протягом століть набувала різних форм, але суть, методи і цілі не змінювалися: «Християнські місіонери по суті заявляли: ви не маєте права жити серед нас як євреї. Світські правителі говорили: ви не маєте права жити серед нас. А нацисти в Німеччині проголосили: ви не маєте права жити».

Символом Голокосту  в Україні став Бабин Яр. Убивство київських євреїв, так само як і усіх євреїв України та окупованої нацистами Європи, було обумовлено нацистською політикою «остаточного розв’язання єврейського питання».

Напередодні війни населення Києва становило 930 тисяч осіб. Чверть із них – євреї. Значну їх частину мобілізували чи евакуювали до тилових районів СРСР. Із вересня 1941 р. до кінця вересня 1943 р.

Бабин Яр був місцем регулярних розстрілів і захоронень. Він був обраний через наявність там ровів і ярів. Це полегшувало завдання катам: їм не довелося рити глибокі могили для тисяч трупів. Крім того, місце було досить віддалене від центру міста: там легко було сховатися від допитливих, та й пострілів не було чутно. Це був не просто розстріл. Це був конвеєр. Людей, які кричали від жаху, вбивали пострілами в потилицю протягом декількох годин поспіль.

29 вересня 1941 р. у Бабиному Яру німецькі каральні підрозділи розпочали масові вбивства євреїв. Перший розстріл відбувся 27 вересня 1941 р., коли було вбито 752 пацієнти психіатричної лікарні ім. Івана Павлова. Це було поблизу Яру. Точне місце розстрілу невідомо. 

27-28 вересня на стінах будинків, огорожах і стовпах з'явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами. В тексті оголошення йшлося, що всі євреї Києва і його околиць повинні з'явитися 29 вересня до восьмої години ранку на ріг Мельникова і Дегтярівської вулиць. Люди повинні були взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. «Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний», – було сказано в оголошенні.

Масові розстріли тривали п’ять днів, із 29 вересня до 3 жовтня 1941 р. Протягом двох років окупації в Бабиному Яру розстрілювали та ховали інших жертв гітлерівського терору, серед яких були українські націоналісти, військовополонені та роми.

Точна кількість жертв залишається невідомою. У 1946 р. на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка – близько 100 тисяч загиблих. Такі дані знаходимо у звіті радянської комісії розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва. За німецькими документами (звіти каральних підрозділів), у перші два дні масових розстрілів було вбито 33 тисячі євреїв. Розстріли продовжувалися і після жовтня 1941 р.

Загалом у Бабиному Яру загинув 621 український націоналіст. Тут обірвалося життя української поетеси Олени Теліги та її чоловіка Михайла.

Перші повідомлення про масові вбивства євреїв почали надходити невдовзі після розправ на окупованій території СРСР у червні 1941 р. Із плином часу інформації ставало все більше, а її джерелами були як німецькі документи, перехоплені британською розвідкою, так і свідчення очевидців і тих жертв нацистів, яким вдалося врятуватися.

У грудні 1942 р. союзницька коаліція виступила з заявою, в якій зобов'язалася покарати винних у ліквідації євреїв.  Це завдання виконав Нюрнберзький процес, у ході якого десятки нацистських злочинців були засуджені до різних мір покарання.

Генеральна Асамблея ООН відкинула будь-яке заперечення Голокосту як історичної події, прийнявши резолюцію 60/7, та ухвалила 27 січня – дату звільнення табору смерті Освенцім – щорічним Міжнародним днем ​​пам'яті жертв Голокосту.

У Бабиному Яру та поблизу нього зараз встановлено два десятки різних пам'ятників. Серед них – радянський пам'ятник жертвам війни, пам'ятник у вигляді менори, дерев'яний хрест у пам'ять про 621 розстріляного члена ОУН, пам'ятники розстріляним у Бабиному яру дітям, жертвам нацизму (із символічним  зображенням концтабору), Олені Телізі, жертвам Куренівської трагедії, підпільниці Тані Маркус, монумент «Ромська Кибитка» тощо.

Рекомендуємо прочитати:

1. Бабин Яр: масове убивство і пам’ять про нього: матеріали міжнар. наук. конф., 24-25 жовт. 2011 р., м. Київ / К. Беркгоф [та ін.]. – 2-ге вид., допов. – К. : Москаленко О. М., 2017. – 287 с.
2. Бабин Яр: пам’ять на тлі історії: альбом-каталог мультимед. виставки до 75-річчя трагедії / Музей історії м. Києва; упоряд. В. Нахманович; [худож. оформ. К. Корчагіна]. – Київ : Laurus, 2017. – 236 c.
3. Воробйов В. Голокост на території України: погляд із сьогодення / В. Воробйов // Вісник державної служби України. – 2010. – № 2. – С. 73-78.
4. Голокост і сучасність: студії в Україні і світі: наук. часопис / Укр. центр вивч. історії Голокосту; міжнар. редрада: І. Альтман [та ін.]. – К. : Зовнішторгвидав України, 2017. № 1. – 185 с.
5. Грімайло Т. Ю. Голокост на території Херсонщини в роки другої світової війни (за матеріалами Державного архіву Херсонської області) / Т. Ю. Грімайло // Південний архів. Історичні науки: зб. наук. пр. / Херсон. держ. ун-т; редкол.: В. М. Дарієнко (голов. ред.) та ін. –Херсон : Вид-во ХДУ, 2004. – Вип. 17. – С. 14-26.
6. Зятьєв С. Трагедія націй / С. Зятьєв // Військо України. – 2016. – № 9. – С. 50-53.
7. Круглов А. И. Катастрофа украинского еврейства 1941-1944 гг.: энцикл. справ. / А. И. Круглов. – Х. : Каравелла, 2001. – 375 с.  
8. Пастушенко Т. Презентація концепції комплексної меморіалізації Бабиного Яру / Т. Пастушенко // Український історичний журнал. – 2019. – № 1. – С. 208-217.
9. Хігер К. Дівчинка у зеленому светрі: життя у мороці Голокосту / Кристина Хігер, Данієль Пейснер; [пер. з англ. Віри Назаренко]. – Київ : КМ, 2015. – 255 с.

Укладач:  Т.С. Федько