День пам’яті Героїв Крут
День пам’яті Героїв Крут
(пам’ятка читачеві)
Любіть Україну, як вірні сини,
Віддати життя їй готові,
Як юні сини, що життя віддали
Під Крутами всі, як Герої…
Василь Криволап
Дорогі друзі!
29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.
Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних змагань 1917-1921 років.
На залізничній платформі в Крутах за 130 км від Києва українські студенти ціною власного життя зупинили на декілька днів наступ більшовицької армії на українську столицю.
Прихід до влади в Росії більшовиків у жовтні 1917 року становив загрозу для України. Вони прагнули встановити контроль над Україною. У грудні більшовицький уряд Росії (Рада народних комісарів) направив ультиматум Українській Центральній Раді. В ньому йшлося про виконання таких умов: дозволити переміщення більшовицьких військ із фронту на Дон і відмовитися від утворення Українського фронту. Українці відхилили вимоги і звинуватили росіян у розпалюванні ворожнечі. Раднарком, своєю чергою, оголосив Центральну Раду «в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і в Україні».
7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. У середині січня 1918 р. вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та просувалися на Київ. За таких умов 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада ІV Універсалом проголосила незалежність Української Народної Республіки.
Після захоплення Полтави, вздовж залізниці на захід наступала більшовицька так звана 1-а Революційна армія, а з Гомеля на Бахмач – 2-а. Саме там, де сходилися дві залізничні колії, вони планували об’єднатися.
Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. Спільно з іншими військовими підрозділами та добровольцями 25-27 січня вони героїчно обороняли вузлову залізничну станцію Бахмач. Однак під загрозою оточення оборонці змушені були відступити до станції Крути, де почали укріплюватися.
28 січня у Бахмачі обидві радянські армії з’єдналися. Командував ними Михайло Муравйов. Більшовики почали рухатися в бік Києва. На підступах до столиці Муравйов закликав: «Наше бойове завдання – взяти Київ... Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо».
Проте вже наступного дня на станції Крути їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців (18-20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету, Київської гімназії Кирила та Мефодія). Здебільшого вони були неготовими до військових дій і мали погане озброєння. До курсантів юнацької школи, студентів і гімназистів приєдналися близько 80 добровольців із підрозділів Вільного козацтва з Ніжина.
29 січня 1918 року на залiзничнiй платформi в Крутах перебувало до 520 українських воякiв, юнакiв і студентiв, озброєних 16 кулеметами та однією гарматою. Росіяни вдесятеро переважали, мали бронепотяг та артилерію. Отже, вранці 28 січня сотні студентського куреня прибули на станцію Крути та почали рити окопи, займаючи позиції. Озброєння катастрофічно бракувало – загін мав лише 16 кулеметів, невеликий бронепоїзд та обмаль патронів.
Бій під Крутами розпочався 29 січня о дев’ятій ранку з бойового зіткнення захисників з передовим загоном матросів, які намагалися взяти станцію одним ударом. Більшовики мали значну чисельну перевагу, їхній трьохтисячний загін намагався взяти захисників в кільце. З тилу крутян підтримував бронепоїзд з гарматою, який обстрілював нападників.
У запеклому п’ятигодинному бою захисники понесли значні втрати, але змогли відбити перші атаки ворога. Аж ось почали закінчуватись патрони, замовкла і гармата, відстрілявши весь боєзапас. Омельченко запросив підтримки, але штаб не відповів. Як з’ясувалося потім, штабісти кинули бійців напризволяще, втікаючи на потязі назад до Києва. Так поспішали, що навіть забули відчепити вагони з боєкомплектом…
У цій ситуації юнкери та студенти почали відступати. У бійців Омельченка позаду була відкрита місцевість, тож старшина прийняв рішення багнетною атакою деморалізувати ворога, щоб мати змогу відступити з меншими втратами. Зіткнувшись в рукопашному бою з професійними військовими, крутяни понесли великі втрати, загинув і старшина Омельченко. Тільки резерв, який вчасно прийшов на допомогу, зашкодив більшовикам взяти бійців у полон.
Приблизно о 17 годині розрізнені частини захисників зібралися разом. З’ясувалося, що немає одного взводу. Розвідувальний загін, приблизно 30 бійців, загубив орієнтир та потрапив у полон. За розповідями очевидців, «червоні» жорстоко знущалися над полоненими, потім всіх розстріляли. Ідучи на страту, Григорій Піпський, учень сьомого класу, почав співати «Ще не вмерла Україна», решта його підтримали.
Так закінчилася битва під Крутами. За різними джерелами, українська сторона втратила вбитими від 300 до 400 чоловік, але змогла затримати більшовицьку армію, вигравши для УНР трохи часу. Ця затримка дала змогу Центральній Раді заключити Берестейський мир 9 лютого 1918 року та зберегти молоду Українську Державу.
Військами УНР під Крутами командував Аверкій Гончаренко. Завдяки вигідній позиції і героїзму українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім, під тиском ворога, українські бійці організовано відступили до ешелонів і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але один студентський взвод – 27 хлопців, заблукавши у темряві, повернулися до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. Вони потрапили в полон. Хлопців катували, а потім стратили. Згодом майже всіх героїв поховали на Аскольдовій могилі у Києві. Пізніше цей трагічний момент описав український поет Павло Тичина у своєму вірші «Пам’яті тридцяти».
За рішенням Української Центральної Ради, 19 березня 1918 року тіла студентів перевезли до Києва та урочисто поховали на Аскольдовій могилі. Хоробрість та самопожертва героїв Крут стала прикладом для багатьох захисників України. Через самовідданість Батьківщині, крутянців у публіцистиці часто називають «першими кіборгами».
У січні 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про вшанування пам’яті героїв Крут». Відтоді цей день відзначають на державному рівні.
До 100-ї річниці історичних подій під Крутами, Петро Порошенко 29 січня 2018 року присвоїв Військовому інституту телекомунікацій та інформатизації почесне найменування імені Героїв Крут.
Херсонська обласна універсальна бібліотека ім. Олеся Гончара має честь розташовуватися на вулиці Героїв Крут.
Також на честь героїв Крут у 2018 році було знято фільм «Крути 1918».
Подвиг студентів став символом мужності та беззастережної любові до власної Батьківщини. За часів радянської влади, про бій під Крутами забули на довгих 70 років, до отримання Україною незалежності. Тільки в останні роки історики почали активно вивчати наявні матеріали. І хоча зараз виникає більше питань, ніж відповідей, незмінним залишається один факт: битва під Крутами – одна з визначних сторінок історії України, яку ми маємо пам’ятати. Вона є символом героїзму молодого покоління в боротьбі за незалежність України.
Пропонуємо більш детально ознайомитися з матеріалами про героїв Крут із таких джерел:
1. Бій відлунав. Упоряд. В. О. Рог. Чернігів, 2008. 96 с.
2. Бій під Крутами. Ю. В. Сорока. Харків, 2014. 121 с.
3. Бій під Крутами в національній пам’яті. Збірник документів і матеріалів. Упорядн.: О. М. Любовець (керівник), О. М. Березовський, С. В. Бутко, А. О. Тищенко, І. В. Цимбал. Київ, 2013. 288 с.
4. Божко О. Крути в документальних свідченнях. Київська старовина. 1996. № 2/3. С. 47–55.
5. Божко О. Крути в документальних свідченнях. Київська старовина. 1996. № 2/3. С. 47–55.
6. Бойко О. Бій під Крутами: історія вивчення. Український історичний журнал . 2008. № 2. С. 43–54.
7. Герої Крут: Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року. Упор. І. Ільєнко. Дрогобич, 1995. 348 с.
8. Героїка трагедії Крут. Київ, 2008. 488 с.
9. Збаразький С. Крути: У 40-річчя Великого Чину. Мюнхен-Нью-Йорк, 1958. 104 с.
10. Зятьєв С. «На Аскольдовій могилі поховали їх …». Військо України. 2016. № 1. С. 50–53.
11. Ілієнко І. Подзвін не замовкає: Розділ із вступної статті до зб. «Герої Крут. Лицарський подвиг юних українців 29 січня 1918 року». Дзвін. 1996. № 3–4. С. 79–85.
12. Крижанівський Т. Бій під Крутами. Вісник Книжкової палати. 2003. № 1. С. 46–47.
13. Крути: 29 січня 1918 р. Передм. І. Юхновського, упоряд. О. Бойко. Київ, 2007. 95 с.
14. Крути: Збірка у пам’ять героїв Крут. Упор. Зінкевич О., Київ, 2008. 422 с.
15. Крути: Січень 1918 року. Документи, матеріали, дослідження, кіносценарій. Упор.: Я. Гаврилюк. Київ, 2008. 840 с.
16. Крутянська подія. Упор. В. Зарицький. Чикаго, 1972. 58 с.
17. Українська революція 1917-1921: Подвиг героїв Крут. Матеріали наук. читань. Відп. ред. В. Ф. Верстюк. Київ, 2008. 176 с.
18. Лавріненко Ю. А. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: Поезія проза – драма – есей. Київ, 2001. 794 с.
19. Маланюк Є. Крути: народини нового українця. Упор., авт. передм. П. М. Мовчан. Київ, 2015. 36 с.
20. Могильницька Г. «Понад Крутами – вічність у сурмі стоїть»: до Дня пам’яті героїв Крут. Дивослово. 2008. № 1. С. 25–27.
21. Остафійчук В. Ф. Історія України: сучасне бачення. Київ, Прес, 2007. 424 с.
22. Соколенко Г. Балада про триста мечів: поема. Слово Просвіти. 2018. № 4. С. 8.
23. Солдатенко В. Ф. Українська революція: історичний нарис. Київ, 1999. 976 с.
24. Сулима Л. Пам’яті тридцяти. Слово Просвіти. 2018. № 4. С. 7–8.
25. Чорномор В. Крути 29 січня 1918 р. – символ героїзму українського юнацтва. Слово Просвіти. 2016. № 4. С. 2.
Підготувала: пров. бібліограф Тетяна Федько
