Перший директор Всенародної бібліотеки України

Перший директор Всенародної бібліотеки України

До 115-річчя від дня народження С.П. Постернака
(1885-1938)

Степан Пилипович Постернак – перший керівник Всенародної бібліотеки України (ВБУ); нині – Національна бібліотека ім. В.І. Вернадського НАН України. Він був обраний на що посаду у березні 1923 р.
Кілька десятиліть ім'я С.Постернака фактично знаходилось під забороною, відомостей про його діяльність не було навіть у спеціальних вузівських курсах з історії чи організації бібліотечної справи. У коротенькій біографічній довідці в "Енциклопедії українознавства" нез'ясованими лишаються навіть роки його життя. Рік народження поданий невірно, а рік смерті не вказаний. Натомість зазначено: "Репресований на початку 1930-х років, дальша доля невідома".
С.П. Постернак народився у с. Степанівка Ніжинської округи. У 1905 р. вступив на 1 курс Ніжинського історико-філологічного інституту. Провчившись три роки, він переводиться до Санкт-Петербурзького історико-філологічного інституту. В березні 1910 р. залишає навчання там й відвідує лекції в університеті. По закінченні університету працює у комерційних школах в Умані (1911), Тихорецьку(1912-1914), Таганрозі (1914-1917).
В Умані С. Постернак затримався недовго. У Тихорецьку уперше прилучився до бібліотечної справи. Проте незабаром виїхав і звідти. З осені 1914 р. Степан Пилипович, уже в Таганрозі, залучений до реорганізації роботи міської бібліотеки.
Втім, Таганрог мало чим відрізнявся від Тихорецька. Праця вчителем російської мови та історії, доповнювана читанням лекцій, не давала втіхи. Невдоволений, морально пригнічений, Постернак у листах скаржився на внутрішній стан, негаразди зі здоров'ям. Прагнучи більшого, але оточений переважно сірістю, він написав: "Мертвіє і засихає душа".
Лютнева революція принесла надію на зміни, проте викликала й суперечливі почуття: "І вітаю, і боюся. Боюся занадто великий крок ми зробили, а я ж знаю, що не може вчорашній раб стати враз дійсно вільною людиною. Боюся нової масової психології "вільної" людини".
З початку березня Постернак щодня виступає на мітингах, входить до загальноміського розпорядчого комітету... "А сьогодні ще вибрали проти моєї волі і бажання в Совет Рабочих Делутатов", – писав він у ті дні.
Ледве дочекавшись літніх канікул, Степан Пилипович поїхав до Києва. Тут, прослухавши короткий курс для лекторів, ціле літо читав лекції з історії України та про українське національне питання на вчительських курсах, організованих Товариством шкільної освіти по різних містах республіки. Повернувшись з початком навчального року до Таганрога, С.Постернак прожив там лише три місяці. У грудні 1917 р. він остаточно переїхав до Києва. Працював в установах, близьких до фаху: в складі комісаріату по справах Київ¬ської шкільної округи; трохи згодом – у київському Губерніальному комісаріаті з народної освіти та в Міністерстві народної освіти (головою відділу учительських шкіл та видавництва), У 1919 р. був головним консультантом шкільного відділу Наркомосу, згодом – київським губернським комісаром освіти, працював у Всевидаві, одночасно — у Книгоспілці та в учительській семінарії.
У І920 р. виходить книга С. Постернака "Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917-1919 рр". Ця праця мало відома нині. Тим часом матеріали, зібрані й узагальнені автором, дають уявлення про цей період, розкривають національний характер освітнього руху. Книга цінна тим, що написана услід подіям і навіть паралельно до них, тобто на основі власних спостережень, по матеріалах, які здебільшого вже втрачені. Закономірно, що Постернакові було доручено очолити секцію з історії освіти в Україні при Педагогічній комісії Всеукраїнської Академії наук. Того ж, 1921-го, року Степан Пилипович стає ученим секретарем Комісії енциклопедичного словника. Саме це місце роботи він називає останнім перед приходом до Всенародної бібліотеки.
24 березня 1922 р. прізвище Постернака вперше з'являється у протоколах Комітету для заснування Національної бібліотеки. 28 березня 1922 р. він одностайно був обраний на посаду члена Тимчасового комітету. А невдовзі очолив Всенародну бібліотеку. Ця робота стала для нього головною, тут він зміг реалізувати свої можливості,, які на попередніх посадах залишилися незапитаними. Про його фундаментальний підхід до справи свідчить книга "Всенародна бібліотека України при Всеукраїнській Академії наук у м. Києві" (К., 1923), яку він підготував одразу після приходу до Бібліотеки і де проаналізував усі напрями роботи: впорядкування та використання книжкового фонду, матеріальне становище, штати, управління бібліотекою тощо.
Намагаючись знайти оптимальний шлях книги у процесі обробки, зберігання та використання, С. Постернак виношував ідею функціональних відділів. Остаточно зона була схвалена у 1929 р. Після структурної реорганізації утворили відділ комплектування та відділ опрацювання літератури.
Під керівництвом С. Постернака було створено Катало графічну комісію, яка поставила за мету виробити українську каталографічну інструкцію, тобто єдині, уніфіковані, обов'язкові для дотримання всіма бібліотекарями правила опису. При Постернакові організаційно оформилася наукова робота ВБУ. Практика ставила безліч питань. Розвиток вітчизняного бібліотекознавства не встигав за її потребами. Провідні фахівці бібліотеки поєднували теоретичні розробки з вирішенням щоденних практичних завдань. 23 червня 1925 року на засіданні Ради ВБУ С. Постернак виступив із доповіддю про оформлення науково-дослідної праці та щодо проекту організації Науково-дослідного інституту бібліотекознавства ВБУ. 2 листопада 1926 року було ухвалено: надалі науково-дослідний інститут називати "Науково-дослідна комісія бібліоте¬кознавства й бібліографії". Очолив цю комісію С.Постернак.
З метою підготовки молодих науковців, пов'язаних з бібліотечною практикою, з 1926/1927 навчального року у ВБУ під керівництвом Постернака було утворено аспірантуру (на основі "Положення про аспірантів у галузі бібліотекознавства та книгознавства"). Важливим засобом поєднання навчання з практикою стало викладання всіх фахових дисциплін в аспірантурі провідними фахівцями бібліотеки. Так, історію, теорію та методологію бібліографії, європейську бібліографію викладав М. Сагарда, російську та українську бібліографію – М. Ясинський, загальне бібліотекознавство – В. Іваницький, бібліотечну техніку – В. Козловський, книгокористування – Д. Балика. Степан Пилипович дбав і про підготовку рядових бібліотекарів. Для цього при ВБУ було організовано річні курси підготовки бібліотекарів.
На розвиток теорії та практики бібліотекознавства та бібліографії позитивно вплинув І створений у ВБУ "Журнал бібліотекознавства та бібліографії", редакційну колегію якого очолював С. Постернак. На відміну від пізніших українських спеціальних видань він не збивався на часто несподівані у фаховому журналі побічні публікації, а проводив чітку лінію висвітлення й обговорення проблем бібліотекознавства та бібліографії. У ньому постійно відстежувалася й анотувалася фахова література різними мовами, подавалися рецензії на найпомітніші видання в галузі бібліотекознавства.
18 жовтня 1929 року С.П. Постернака було заарештовано й звинувачено у приналежності на початку 20-х років до контрреволюційної організації "Братство української державності", а також до "Спілки визволення України». З бібліотеки він був звільнений 19 жовтня 1929 року на другий день після арешту. Лише 26 травня 1930 року справу закрили, і він вийшов на волю.
Після звільнення Степан Пилипович очолює Бібліографічну комісію ВУАН, бере участь у засіданнях, нарадах. Намагається повернутися до наукової праці, про що свідчить ґрунтовна стаття "За принцип колективного авторства".
Закінчувався 1937-й рік. 29 грудня у надрах НКВД з'явилася постанова   про   звинувачення   С.П. Постернака у злочинах, які полягали в тому, що він – активний діяч української організації. І у переддень Нового року, 30 грудня 1937-го, був проведений обшук і арешт С. Постернака. Після чергових звинувачень у членстві в "УВО", "БУД", "СВУ", у зв'язках з німецькою націоналістичною організацією виписка з протоколу фіксує постанову: "Постернака Степана Пилиповича – розстріляти". Вирок було виконано 19 січня 1938 року, Він загинув, не доживши 53 років.
С.П. Постернаку належить чільне місце в досягненнях ВБУ у 20-ті роки в галузі теорії бібліотекознавства та бібліографознавства, формуванні фондів, каталогізації, організації роботи бібліотеки. В житті він був чесним, вразливим, схильним до самоаналізу, сумнівів. Дуже любив музику і, особливо, спів, про що дуже часто читаємо в його листах. С.П. Постернак був переконаним свідомим українцем, вірив у майбутнє своєї країни: "Ми молода нація, повна надій, перспектив блискучого розвитку...".
4 квітня 1989 року Степан Пилипович Постернак був реабілітований.

// Календар знаменних і пам'ятних дат. - К., 2010. - № 2. - С. 37-42.