Світло життя крізь морок руїни: читання та обговорення новели Михайла Коцюбинського «Хвала життю»

20 травня 2025 року відбулася сьома онлайн-зустріч читацького клубу «Новела», яка цього разу була присвячена глибокому художньо-філософському твору Михайла Коцюбинського «Хвала життю» (1912 р.).

Учасники клубу поринули у світ цієї зворушливої новели, написаної під враженням від поїздки автора до зруйнованої землетрусом Мессіни в Італії в 1909 році.

Крізь призму катастрофи письменник розкриває не тільки масштаб фізичної руйнації, а й силу людського духу, здатного вистояти й жити попри втрати. Головна ідея твору – утвердження життя як вищої цінності, що звучить особливо сильно у наші дні.

Після спільного читання новели учасники обговорили ключові питання, які зворушили кожного.

• Як змінюється настрій оповідача протягом новели?
• Чому, попри жахливу картину руїни, автор у фіналі виголошує хвалу життю?
• Які риси людської природи розкриваються в екстремальних обставинах?
• Чи можна знайти надію там, де панує смерть? Як це показано в новелі?
• Чи є життя після трагедії таким же цінним, як і до неї? Чому важливо не втратити віру в життя?
• Яке послання залишив Коцюбинський читачеві XXI століття?

Під час дискусії багато хто відзначив болісну актуальність твору: образи зруйнованого міста нагадують сьогоднішні українські, у тому числі херсонські, реалії: смерть, біль, руйнація, але й водночас – нескорене життя, що триває. Вулиці живуть, люди торгують, діти сміються. Це – торжество життя над смертю.

Окрему увагу учасники звернули на мовчазну присутність автора в тексті: детальний опис, емоції людей, але жодного оцінного коментаря. Це дає простір для роздумів і особистих висновків.

На завершення зустрічі кожен поділився, яким би був його власний твір під назвою «Хвала життю». Хтось уявив алегоричну новелу про оновлення природи, інші – нарис про звільнене поле, очищене від вибухівки дуже хоробрими людьми. Згадували й формат фотолистівок – щасливі миті, що проростають крізь біль. Особливим моментом стала презентація есе про звільнення Херсона однієї з учасниць зустрічі – живий і глибоко особистий голос серед загального хору пам’яті, надії та вдячності.

Зустріч перетворилася на простір внутрішнього оновлення, де література стала не лише способом осмислення реальності, а й точкою опори в часи змін.