Життя, віддане людям… Петро Козланюк (1904-1965)

Життя, віддане людям… Петро Козланюк (1904-1965)

Український письменник, публіцист, громадянський діяч Петро Степанович Козланюк народився 1904 року в багатодітній селянській родині, у с. Перерив (нині село Коломийського р-ну Івано-Франківської обл.). У Петра було троє братів та троє сестер. Його батько помер на початку 1915 року, тому хлопець наймитував у рідному селі. Вже у сім років він мав «солідний» стаж пастушення. «У моїх родичів був усього неповний гектар землі на «господарстві», тому мені довелось уже з раннього дитинства заробляти собі на хліб пастухом куркульської худоби на вигоні, поденщиком у поміщика» (з автобіографії).

У школі Петро відзначався допитливістю і кмітливістю. Під час навчання у другому класі одержав, як «нагороду пильності», збірку віршів Т. Шевченка і незабаром знав її напам’ять. У десять років читав оповідання і вірші І. Франка, твори В. Стефаника, М. Твена, М. Руданського, Е. Золя, Ф. Купера, М. Конопницької. Отже, читання було найулюбленішим заняттям Петра, а книга найбажанішим подарунком.

У 1918 році П. Козланюк йде шукати «кращої долі» до міста Коломиї. Він поступає до Коломийської української гімназії, де свого часу навчалися В. Стефаник, М. Черемшина, Л. Мартович. На жаль, через нестачу грошей на оплату навчання, гімназію довелося залишити. Настали дні безробіття, постійного пошуку роботи, напівголодного існування. Він працював на поденних роботах, чорноробом на залізниці, на фабриці сільськогосподарських машин Біскупського, робітником Коломийського пивоварного заводу, чорноробом Коломийського паровозного депо.

Втративши надію на стаціонарне навчання, Петро наполегливо і жадібно вчиться самотужки. Він вивчає українську, російську і західноєвропейську класичну літературу, знайомиться з марксистською літературою. Ці твори відіграли вирішальну роль у формуванні його літературно-естетичних поглядів, революційно-політичній діяльності. Він став трибуном коломийського робітництва, його ненавиділи підприємці, заводчики, підрядчики, цехові майстри. Коломийська поліція встановила за ним нагляд. П. Козланюка звільняли з роботи, арештовували, залякували, але він продовжував своє діло агітатора і письменника.

Літературна діяльність Петра Козланюка розпочалася 1925 року, коли він написав оповідання «Письма», яке було надруковане в календарі для селян «Громада» за 1926 рік. А вже 1927 року видавництво «Західна Україна» в Києві випустило в світ збірку новел «Хлопські гаразди», яку автор вперше побачив не на книжковій полиці, а на столі слідчого.

Переїхавши у 1926 році до Львова, письменник завдяки своїм літературним здібностям поступає на роботу до редакції газети «СельРоб». Свою журналістську роботу він починає з посади фейлетоніста і працює протягом 1927-1930 рр. В цей час він написав низку оповідань, нарисів, фейлетонів, з яких тільки незначна частина була надрукована в західноукраїнській пресі. Нікого не цікавила поява нового письменника, який вийшов з народу, метою життя якого було віддати свій талант, свої сили, всю любов свого серця народові. Він згадував, що «у Львові було до 1939 року десятки українських видавництв, а я, український письменник, який писав те, чого мене навчили великі вчителі Шевченко, Франко і Горький, не міг випустити жодної своєї книжки». Коли польська поліція забороняла друкувати його твори, намагалась відгородити від народу, переважну більшість з них автор пересилав за Збруч, де вони друкувались у газетах і журналах, видавалися окремими книжками. З восьми книжок, які вийшли до 1939 року, шість видано за межами Західної України, в пресі друкувались розгорнуті статті про творчість П. Козланюка як про видатне явище в сучасній українській літературі.

У січні 1928 року П. Козланюк дебютував у літературно-мистецькому і критичному журналі «Вікна», який був друкованим органом літературної організації «Горно», закликав до боротьби  проти польсько-шляхетських окупантів і їх наймитів. Новела «Щаслива думка» була сатиричним образком на тогочасну західноукраїнську сільську дійсність. Відтоді він систематично друкує в журналі свої твори – оповідання, новели, поезії, публіцистичні та критичні статті.

У травні 1928 року письменник стає членом редакційної колегії журналу «Вікна» і до 1930 року поєднує свою роботу в газеті «СельРоб» та в редакції журналу.

У 1930-1932 рр. П. Козланюк, не припиняючи роботи в журналі «Вікна», працював редактором газети «Сила», яка виходила у Львові. Він знов зазнає переслідування поліції і нових цькувань, але, незважаючи на це, продовжує активно виступати в літературній пресі – газетах «Сила», «СільРоб», «Наша земля», журналах «Вікна», «Віднокренгі» (польське «Горизонти»). Цензура виявила особливу пильність до його творів. Дуже часто замість оповідання чи статті стояло тільки прізвище автора і… білі сторінки з написом «конфісковано».

На початку червня 1932 року у Львові відбулась конференція українських і польських представників науки, літератури і мистецтва, на який було схвалено заклик – скликати Міжнародний антивоєнний конгрес у зв’язку з загрозою нової імперіалістичної війни. Учасники конференції прийняли відповідну резолюцію, яку підписали українські письменники Я. Галан, П. Козланюк, С. Тудор, Я. Кондра, підтримали профспілки малярів, цукерників, металістів, залізничників та ін. До всіх учасників конференції було вжито суворих репресивних заходів. Було заборонено діяльність прогресивних антифашистських організацій, розгромлено журнал «Вікна» і газету «Сила». Переважна більшість письменників, серед яких був і П. Козланюк, потрапила до тюрми.

Попри ліворадикальні й прорадянські симпатії, П. Козланюку, як і деяким із західноукраїнських письменників, 1935 року відмовили в отриманні громадянства СРСР, що, зрештою, врятувало літераторові життя.

У 1935-1936 рр. він брав активну участь в організації Антифашистського конгресу діячів культури Польщі, Західної України і Західної Білорусії, який відбувався у Львові (травень, 1936).

19 вересня 1938 року політбюро ЦК КП(б)У санкціонувало вилучення «ворожої та застарілої літератури». До проскрипційних списків потрапили і твори П. Козланюка. Головліт УРСР зауважував, що «зазначений автор – ворог. Твори його белетристичного характеру не мають ніякої цінності, не відповідають сучасності. Популяризація його творів, які, крім того, ще являються націоналістичними за змістом, завдала б великої шкоди нашому соціалістичному побуту. Вважаємо, що треба вилучити всі твори цього автора…». З фондів бібліотек вилучалися: «Хлопські гаразди» (1928), «В селі та інші оповідання» (1929), «Оселедчики» (1930), «Пасинки життя» (1930), «Вогонь» (1931) та ін.

Після об'єднання українських земель у складі УРСР (вересень 1939) П. Козланюк працював членом редакції у львівській газеті «Вільна Україна».

У 1939-1941 роках працює в оргкомітеті Спілки радянських письменників України у Західній Україні. Він написав оповідання «Остання ніч», «Картка», «Батько», «Іван Довбня», «Золото», багато нарисів та статей.

Коли почалася війна 1941-1945 рр., він добровільно пішов на фронт, був кореспондентом фронтових газет, коментатором пересувної радіостанції «Дніпро», виступав з фейлетонами, гуморесками та політичними памфлетами. Серед них – оповідання «Тіні Довбуша», «Вовкулак», «Весняний шум», гуморески і фейлетони – «Новий порядок», «Голобля», «Сниться». У 1943 році побачила світ збірка памфлетів та сатиричних оповідань «Парад мерців». П. Козланюк став членом ВКП(б) з 1943 року. У післявоєнний період письменник надзвичайно інтенсивно працює. З-під пера митця виходять оповідання «Золоті руки» (1946), «Лелеки прилетіли», «Оповідання Івана Клена», п’єса «Запроданці», збірка нарисів і оповідань «На переломі» (1947), ціла низка публіцистичних і критичних статей. Водночас він працює над романом «Юрко Крук», перша частина якого вийшла у Львові 1947 року.

У 1944, 1954-1965 рр. Петро Степанович очолював Львівську організацію Спілки письменників України, у 1945-1951 рр. він – головний редактор журналу «Радянський Львів» («Дзвін»). У період 1952-1954 рр. –  голова Львівського облвиконкому. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 3-5-го скликань. У травні 1953 року на пленумі Львівського обкому КПУ П. Козланюк назвав кількість репресованих сталінським режимом у західних областях України – півмільйона осіб, зауваживши, що ця цифра «лягла важким каменем і на мене, як комуніста, громадянина, який народився на цій землі».

Щоденникові нотатки Петра Степановича середини 1950-х рр. цілком спростовують твердження про його ортодоксальні комуністичні переконання й схвалення дій радянської влади. Зокрема в них ішлося: «За нашими сучасними російськими істориками і навіть за «Правдою», виходить, що всілякі насильні підкорення царською Росією країн і народів (Україна, Кавказ, Казахстан і т. д.) – одне благо і прогресивний акт для цих країн і народів. Як мерзко читати це все знов у зв'язку з «добровільним» приєднанням Кабардино-Балкарії до Росії […]. Рекорд безглуздої і дикої жорстокості у відношенні до людей та навіть сім'ї і дітей побив потворний людоїд Сталін зі сворою своїх великих і дрібних сатрапів. Моторошно, коли згадаєш, скільки людей він – цей «батько рідний» – вимордував і знищив, немов у мішку. Жах!» Розмірковуючи над засудженням членів Організації українських націоналістів та вояків Української повстанської армії, письменник принагідно запитував, чому ж «совєтська» Феміда «не судить і не карає тих, що в ім'я колективізації виморили голодом мільйони селян на Україні».

П. Козланюк – автор понад 50 книжок оповідань, нарисів, памфлетів, повістей. Перші твори автора – це переважно образки, в яких він вдавався до контрастного зображення природи і людських злиднів. Вже в них виявляється характерна для творчої манери письменника особливість – здебільшого розповідь ведуть самі герої тією скупою і водночас дотепною мовою, в якій відбивається і її побут і вся система світосприймання. Сюжетом своїх творів автор обирає звичайно «дрібні», повсякденні факти, а через них розкриває безрадісне животіння затурканого люду, здатного лише іноді на раптовий, відчайдушний протест («Оселедчики»), а здебільшого покірного своїй долі («У лікаря», «Не зрадив», «Інвалід», «Вільська поезія» тощо). Нариси і статті П. Козланюка містять багатий фактичний матеріал про суспільно-політичну, культурно-освітню атмосферу на західноукраїнських землях 1920-1930-х років під польською окупацією, написані з притаманним письменнику гумором. Доробок П. Козланюка нерівноцінний, проте кращі його твори художньо відображають правду про життя, думи й вболівання трудящих Західної України.

П. Козланюк – автор кількох книг художньої публіцистики, низки літературознавчих розвідок: «Братній народ – братня література», «Письменник і два світи», «Про себе та про літературу», «Що таке стиль?», статей-есеїв про творчість І. Франка, О. Гаврилюка, С. Тудора, Я. Галана, Я. Кондру, К. Пелехатого, спогадів про побратимів по перу, свою власну роботу в журналі «Вікна», кілька збірок памфлетів та фейлетонів: «Щури у бочці: сатира і гумор» (1956), «Фейлетони» (1968).

У доробку письменника роман-трилогія «Юрко Крук» (1946-1956). Писати роман, присвячений долям селян Галичини у роки панування Австро-Угорської монархії та потім буржуазної Польщі, Петро Степанович почав ще на початку 1930-х років після початку роботи над ним. Роман являє собою велику соціальну хроніку життя селянських західноукраїнських земель, починаючи з першого десятиріччя XX століття. У творі автор подав історію свого сучасника-однолітка, жителя багатостраждальної галицької землі. У художній матеріал роману письменник ввів й автобіографічні елементи, але водночас в ньому відчутно колосальний життєвий досвід вже дозрілого художника. Правдиво та барвисто автор розповів про те, як в міру внутрішнього зростання сільського хлопця в ньому міцніє свідомість класової несправедливості, що тяжіє над його родиною та всім трудовим народом Галичини, формуються риси борця з наміром віддати свої юні сили справедливому вирішенні української справи. Прикметно, що художньо відтворюючи тяжке життя західноукраїнського селянства у творі «Юрко Крук», автор свідомо відмовився продовжувати свій роман, аби не вводити його персонажів у радянські часи, коли б вони мали створювати колгоспи й будувати соціалізм.

Петро Степанович писав і для дітей оповідання та казки. Герої повісті-казки «Мандрівники» (1946; 1955) – лісові гриби. «Був темний, великий ліс. А в глухій лісовій дебрі посеред непролазної гущавини примістилась невеличка Затишна поляна. Росли тут кучеряві кущі ліщини, що прибирались восени золотими горішками, росла густо горобина з червоно-гарячими коралами на шиї, а попід ліщиною та навкруг порохнявих пеньків у зеленій траві жили громадою гриби і печериці». Вони не схотіли миритися із засиллям хробаків і вирушили у мандри, щоб знайти на них управу. Багато пригод пережили хоробрий гриб Капелюшник та його подружка печериця Рябенька, але здобули таки для мешканців Затишної поляни нове життя.

Петро Козланюк збирав пісенний фольклор. У серії «Українські народні пісні в записах письменників» вийшла книга «Народні пісні в записах П. Козланюка» (1964; 1978).

Письменник займався перекладами творів з російської, англійської, польської та чеської мов, зокрема, він перекладав казки Карела Чапека, повість Болеслава Пруса «Форпост», твори Дж. Лондона,  «Диспут» Г. Гейне, «Вітчизну» В. Василевської, «Легенду про Уленшпігеля» Шарля де-Костера, «Кордіан і Хам» Л. Кручковського та ін.  

Петро Степанович часто подорожував. Він побував у Чехословаччині, Польщі, Німеччині, В’єтнамі, Китаї. Враження від таких поїздок виливалися у чергові нариси, статті та дорожні нотатки: «В народній Польщі», «В країні вічної зелені», «Життя без бізнесменів і сетльментів» та ін.

Пішов з життя Петро Степанович Козланюк 19 березня 1965 року в Києві. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

У 1974-1975 рр. у київському видавництві «Дніпро» побачило світ чотирьохтомне видання творів П. Козланюка (Твори. В 4 томах), яке включає:

Том 1: Трилогія Юрко Крук (Книги перша та друга).

Том 2 :Трилогія Юрко Крук (Книга третя). Повість Весна. Повість-казка Мандрівники.

Том 3: Оповідання 1925-1936 рр. 1939-1948 рр. Фейлетони 1925-1934 рр. 1942-1961 рр.

Том 4: П'єса Запроданці. Публіцистика. Літературно-критичні статті. Спогади. Воєнний щоденник. Фотоілюстрації на окремих аркушах.

Твори П. Козланюка:

1. Козланюк П. Твори / П. Козланюк.  – Т. 1– 4. – Київ, 1974–1975.
2. Козланюк П. Юрко Крук: трилогія / П. Козланюк. – Київ, 1989. – 710 с.

***

1. Прус Б. Форпост : роман / Б. Прус ; пер. з пол. Петра Козланюка. – Київ, 2017. – 223 с.
2. П. Козланюк. Твори у 2-х т. – Т. 1. – Київ, 1954. URL:https://shron1.chtyvo.org.ua/Kozlaniuk_Petro/Tvory_v_dvokh_tomakh_Tom_1.pdf?  (дата звернення: 20.07.2024).       

Матеріали про життя та творчість П Козланюка:

1. Буряк Б. Петро Козланюк – художник і громадянин / Б. Буряк // Українська мова і література в школі. – 1974. – № 8.
2. Гуцуляк П. Співець і герой (До 60-річчя Петра Козланюка) / П. Гуцуляк // Вітчизна. – 1964. – № 8. – С. 177–183.
3. Захарченко М. Радіостанції Радянської України в роки війни / М. Захарченко // Український історичний журнал. – 1980. – № 6. – С. 61–65.
4. Іваничук Р. Козланюкова усмішка / Р. Іваничук // Іваничук Р. Чистий метал людського слова: статті / Р. Іваничук. – Київ, 1991. – С. 74–79.
5. Іваничук Р. Літературні вечори, зустрічі / Р. Іваничук // Жовтень. – 1984. – № 11. – С. 132.
6. Іваничук Р. Слово про наставника / Р. Іваничук // Вільна Україна. – 1979. –12 серп. – С. 3.
7. Іваничук Р. Слово про старшого друга : до 80-річчя від дня народження Петра   Козланюка / Р. Іваничук // Жовтень. – 1984. – № 8. – С. 106–107.
8. Іваничук Р. Усмішка Козланюка: до 75-річчя з дня народження письменника / Р. Іваничук // Літературна Україна. – 1979. – 14 серп. – С. 4.
9. Історія української літератури ХХ ст. : у 2-х кн. – Кн. 2, ч. 1: 1940-ві – 1950-ті рр. – Київ. – 1994.
10. Качкан В. Козланюк Петро Степанович / В. Качкан // Енциклопедія сучасної України. – Київ, 2013. – Т. 13 : Киї–Кок. – 711 с.
11. Козлов К. П. Невідомі фейлетони П. Козланюка // Українське літературознавство. – 1974. – Вип. 22.
12. Качкан В. Петро Козланюк: нарис життя і творчості / В. Качкан. – Київ, 1980. – 149 c.
13. Кобилецький Ю. Друг : спогади / Ю. Кобилецький // Жовтень. – 1974. – № 8.
14. Кобилецький Ю. Літературні портрети: крит. ст. / Ю. Кобилецький. – Київ, 1958. – 356 c.
15. Кусько Д. Життя, віддане людям / Д. Кусько // Жовтень. – 1979. – № 8.
16. Літературні портрети : критико-біогр. нариси. – Київ, 1960. – Т. 2: Нариси про О. Довженка, П. Усенка, Я. Качуру, С. Тудора, П. Козланюка, Я. Галана, О. Гаврилюка, Д. Бедзика, М. Трублаїні, І. Виргана, О. Десняка, Л. Дмитерка. – 621 c.
17. Михайлюк І. Син Покуття / І. Михайлюк // Жовтень. – 1973. – №  2.
18. Петро Козланюк: бiблiогр. покажч. л-ри: до 50-рiччя з дня народж. / Львів. б-ка АН УРСР. – Львів, 1954. – 29 с.
19. Про Петра Козланюка: стаття, нариси. – Київ, 1964. – 167 c.
20. Рубльов О. Козланюк Петро Степанович / О. Рубльов // Енциклопедія історії України : у 10 т. – Київ, 2007. – Т. 4 : Ка–Ком. – С. 436.
21. Спогади про Петра Козланюка / упоряд., прим. Й. Цьоха. – Львів, 1974. – 176 с.
22. Тарасів М. Редактор, письменник, людина / М. Тарасів // Жовтень. – 1965. – № 9.
23. Тарновський М. Горіння: докум. худож.-публiц. повiсть : [про П. Козланюка] / М. Тарновський. – Львів, 1983. – 109 с.
24. Хроніка : [перебування П. Козланюка та Р. Іваничука на Коломийщині]  // Жовтень. – 1965. – № 1. – С. 159.
25. Цьох Й. Університети його життя / Й. Цьох // Дніпро. – 1979. – № 8.

***

1. Козланюк Петро Степанович    URL:https://old-csam.archives.gov.ua/includes/uploads/opisy/Kozlanyuk_PS_opys_1.pdf  (дата звернення: 24.07.2024).  

Матеріал підготувала О. Михайленко