«Письменники, які писали серцем»: зустріч, що надихає любити українське слово

Гончарівка зібрала херсонських педагогів та учнів на зворушливий онлайн-захід «Письменники, які писали серцем», який підготувала й провела бібліотекарка Лілія Віжічаніна. Зустріч була присвячена митцям, які щиро любили Україну й боролися за її мову, культуру та душу.

Пані Лілія представила учасникам презентацію, що охопила долі найвідоміших українських письменників – від Тараса Шевченка до Володимира Вакуленка. Кожен із них – це символ любові до рідної землі, приклад незламності духу та глибокої віри у силу слова.

Учасники мали змогу згадати, як Шевченко писав українською попри заборони, Іван Франко закликав «сіяти слова потіхи», Леся Українка виховувала свої слова «мечами й блискавицями», Борис Грінченко присвятив життя збереженню й систематизації слів української мови, а Борис Антоненко-Давидович видав працю «Як ми говоримо». Не залишили байдужими й історії Олени Теліги, Олега Ольжича, Василя Симоненка, Василя Стуса – поетів, чия творчість народжувалася в умовах боротьби та страждань і які за долю України та її незалежності поплатилися своїм життям.

Особливо емоційно прозвучала розповідь про Володимира Вакуленка – письменника, який був вбитий російськими окупантами, але залишив нам безцінний «Щоденник окупації». Його слова про віру в перемогу України, які були останнім записом у щоденнику, стали кульмінацією зустрічі: «А сьогодні, в День Поезії, в небі привітав мене журавлиний ключ… Я вірю в перемогу!».

Захід «Письменники, які писали серцем» став не лише літературною подією, а й уроком любові до України, її слова та культури. Як зазначила Лілія Віжічаніна, кожен із цих письменників довів, що мова – це не просто засіб спілкування, а сама доля нашого народу, як казав Олесь Гончар.