Прикметник – найкоштовніша оздоба українського мовлення

Одного разу на зимовій галявині зібралися Небо, Дорога, Казка і Пісня. Стали вони висловлювати своє невдоволення школярами, які у своїх творах використовують для їх опису одні й ті ж слова:
- Я у всіх творах «голубе» і «безхмарне», - зітхнуло Небо.
- А до мене пристало слово «рівна», - ледве не плаче дорога.
- Ой, подруженько, тобі ще нічого. Тебе хоч іноді «сільською» називають, а я завжди «цікава», - говорить Казка.
- А я лише «дзвінка», - говорить Пісня.
- А що тут подієш, - зітхнули всі разом… Може, хтось колись нам допоможе?

Учасники клубу «Дивослово» (Безкоштовні курси української мови) уявили собі, що така історія трапилась у житті насправді і вирішили допомогти героям казки. Яким чином?
На занятті, яке відбулося 6 грудня 2014 року, його учасники мали змогу нагадати про дуже важливу роль прикметників, адже саме вони надають нашій мові своєрідності, експресії, різнобарвності…
Ми розглянули історію та самобутність українського прикметника. Наприклад, самобутніми в українській мові є словосполуки з присвійним чи відносним прикметником та іменником, які обстоював Іван Огієнко. Саме такі форми притаманні поезії Тараса Шевченка: пророче слово, Максимова хата, Петрова мова, Катрин брат, батькова дитини, Мазепин собор та ін. Такі конструкції Святослав Караванський вважає належністю українського національно-культурного простору; ці форми є більш інформативними, ніж родова належність. Порівняймо: народна творчість каже: «батькова й материна молитва зодна моря вернуть» (не молитва батька чи матері).
Природними і легкими для творення нових слів є синтетичні форми прикметників, тому маємо «кращий», «найщиріший», а не впроваджені за радянського часу форми «більш добрий», «найбільш щирий», які, наслідуючи російську мову, позбавляли її «українськості».
Так як у мові є тенденції до найповнішого вираження певної якості, то доречно підсилюють синтетичну форму прикметника частки що- та як-: щонайкращий, якнайщиріший.
Що стосується історії даної частини мови, відзначимо, що прикметник – це продукт розвитку мови, він абстрактніший, молодший від іменника і виник на його базі.  Термін «прикметник» виник не відразу. Вчені П. Дячан, а згодом А. Кримський пропонували вживати назву «приложник», І. Нечуй-Левицький – «ймення прикметне». Назву «прикметник» зафіксовано в «Граматиці руського язика» (Львів, 1849 р.) Я. Головацького. Отже, їй понад 160 років.
Наші слухачі у ході знайомства з прикметником як частиною мови мали можливість виконати ряд цікавих завдань. Вони слухали українську пісню та виписували з неї прикметники, утворювали прикметники від іменників та дієслів, добирали до іменників прикметники.
Учасники курсів отримали завдання вдома придумати прикметники, якими можна охарактеризувати персонажів згаданої казки, а також написати твір про зиму із залученням якнайбільшої кількості прикметників.
А ще нас порадував один із активних слухачів Федір Яровий, який розповів подробиці особистого життя Г. Сковороди, з творчістю якого ми знайомилися протягом двох останніх занять. Потім учасники ділилися своїми думками з приводу ідеї сродної праці, висловленої великим філософом.