Пушкин с бородой

Володимир Заборніков 

Пушкін із бородою

Було це 1968 року. У центрі міста Українською вулицею неподалік проспекту Ушакова відбувалося будівництво дитячого садка, до якого прокладали теплотрасу. У ході будівельних робіт було виявлено «скарб» – 2 ящики фарфорового та фаянсового посуду. Ящики стояли один на одному, тому у верхньому від посуду залишилися лише уламки, після того, як його зачепив ківш екскаватора. Чутки про незвичайну знахідку поповзли містом. Дійшли вони й до мене. Я, звісно, побіг туди. З розмови з робітниками з'ясувалося, що крім посуду в ящику знаходилася старовинна скринька із зображенням корони Російської імперії та датою – 1900 рік. Скриньку мені навіть показали. Але хто, коли і за яких обставин закопав ці ящики в землю, залишилося загадкою. Посуд мене мало цікавив – у моїй душі теплилася слабка надія на те, що поряд з фаянсовими черепками могли бути ще старожитності або хоч щось, що має до них відношення.

У процесі неквапливої розмови робітники явно прихилилися до мене – мабуть, я справив на них враження справжнього знавця старовини. Але вони зрозуміли, що посудом і шкатулкою мене не проймеш. І, щоб «зацінив» я їхню знахідку, вирішили здивувати мене чимось надзвичайним. І розповіли, що, крім посуду, «нарили» вони ще й бронзове погруддя Пушкіна з... бородою. Саме з бородою, а не з бакенбардами, як я намагався виправити оповідачів. Щасливим володарем знахідки став їхній товариш, який мешкає у Цюрупинську (Олешках), який два дні тому пішов у відпустку. Адресу товариша дали.

Я був схвильований та збентежений. Жодного зображення великого поета ні з вусами, ні з бородою не приходило на згадку. «Але чим чорт не жартує!» – вирішив я і поїхав до Цюрупинська. Грішною справою, дорогою я вже уявляв, як з'явлюся з «бородатим Пушкіним» до Ємельянова – відомого херсонського колекціонера, володаря прекрасної пушкініани; і прикидав, з чим Ємельянову доведеться розлучитися в обмін на бронзове погруддя.

Я з'явився до Цюрупинська за вказаною адресою. Але там, як у анекдоті, мені повідомили дві новини. Одну – добру, іншу – не дуже. Гарною новиною стало те, що факт «бородатості» Пушкіна підтверджувався власником погруддя. Поганою новиною – те, що цюрупчанин «поступився» Пушкіним своєму родичу, директору школи з Маячки. Нібито той сильно просив, так як дуже хотів ушляхетнити свій скромний кабінет. Красива картинка «У гостях у Ємельянова» ставала тьмянішою.

Добре, що до Маячки автобуси ходили регулярно. Того ж дня я був у директора школи. Він виявився люб'язною людиною. Навіть занадто, т.к. не зміг відмовити родичові з Каховки, що приїхав у гості, і подарував йому унікальний бюст. Але адресу родича надав.

Добре, що до Каховки автобуси ходили регулярно. Але й там на мене чекала невдача. Каховчанин розповів, що у нього гостював двоюрідний брат дружини із Києва. Киянин нібито стверджував, що погруддя Пушкіна з бородою – річ антикварна, дуже дорога. Пообіцяв віднести її у Києві спеціалісту, оцінити, продати, а гроші поділити на двох. На тому вони й зійшлися.

Розчарований я повертався до Херсона. І тут у мою голову прийшла напрочуд проста і ясна думка: «Пушкін не носив бороди ніколи. А тому й погруддя поета з бородою в природі не існує. Його ніхто ніколи не закопував та не викопував у центрі Херсона. Мене просто «розвели», як останнього…».

Гарна картинка «У гостях у Ємельянова» зникла зовсім. На зміну їй прийшла інша: всі ці «жартівники» з Цюрупинська, Маячки, Нової Каховки, Києва, зібравшись з якогось приводу разом, згадують заїжджого колекціонера, відновлюють у деталях його подорож і сміються, сміються, сміються.