Історія кодифікаційних робіт з систематизації норм права, що діяли в Україні

Історія кодифікаційних робіт з систематизації норм права, що діяли в Україні

Офіційним приводом для кодифікації місцевого права була необхідність систематизації норм, які діяли в Україні.
Кодифікація права в Україні в першій половині XIX ст. здійснювалася у декілька етапів (перший етап кодифікаційного процесу полягав у зібранні законів, другий – у напрацюванні системи їх видання) у рамках загального для всієї імперії процесу систематизації правових норм на регіональному та загальноімперському рівнях. Метою кодифікації місцевого права було нівелювання правових особливостей окремих регіонів – прибалтійських, остзейських та українських губерній.
Вирішення цієї проблеми було покладено на кодифікаційні комісії. Результатом кодифікаційних робіт стало підготовлене в 1830 році «Повне зібрання законів Російської імперії» і «Звід законів російської імперії» (1833 року). У 1830-1833 рр.. було підготовлено «Звід місцевих законів західних губерній» (Правобережжя України і Білорусії). За змістом це була збірка матеріального і процесуального права, який складався з трьох частин. Перша частина була зосереджена в двох книгах і мала 196 статей, у яких розглядалися, головним чином, питання правоздатності осіб різних станів. Друга частина в складі п'яти книг включала 947 статей і мала регулювати право власності та сімейне право. Третя частина складалася з трьох книг і включала 896 статей. Вони визначали порядок проведення цивільного судового процесу. Аналіз проекту Зводу показує, що законодавець намагається витіснити місцеве законодавство нормами загальноросійського права.
Хронологічно першою спробою систематизації норм місцевого права в українських губерніях імперської Росії стала кодифікація цивільно-правових норм Лівобережжя під назвою Зібрання малоросійських прав (1807 p.). Проведення кодифікації здійснювалося спершу в рамках створеної на початку століття (1804 р.) кодифікаційної комісії (Комиссия составления законов). Планувалося, що Зібрання мало стати одним із розділів майбутнього Зводу законів Російської імперії. Структурно пам'ятка складалася з трьох частин, переділених на розділи й параграфи (викладені у п'яти рукописних книгах).
Наприкінці 1888 року в журналі «Київська старовина» було надруковано статтю І. Теличенка «Очерк кодификации малороссийского права до введения Свода Законов», який проаналізував становище законодавства українських земель у період першої кодифікації: «…До представленія гетмана о законодательной  неурядице, царствовавшей въ Малороссіи,великорусское правительство новидимому едва ли даже знало, какими  законами  пользуется  присоединившейся къ нему край, по крайней мере указъ Петра II о назначеніи коммиссіи для перевода и свода правъ малороссійскихъ выражается о нихъ очень неопределенно –малороссійскій народъ судятъ разными пра­вами, котоpie сими словами пазвани: Майдебурскіе да  Саксонскіе Статуты". Какъ бы то ни было, но этимъ указомъ Петра II, за­ключавшимся въ 20-мъ параграфе решительныхъ пунктовъ, сделанъ сильный толчекъ вопросу, давно назревшему въ правовой жизни Малороссіи, чтобы не сказать перезревшему. Прошло около полутора века со времени изданія главнаго кодекса – Ста­тута., в продолженіе которыхъ рука законодателя не касалась малорусскаго права, между темъ понятно, что въ этотъ періодъ времени могло устареть самое совершенное законодательство. Правда, въ первоначальномъ yказе Петра II цель коммиссіи понималась довольно узко, ибо она призывалась не для сочиненія новаго права, не для юридическаго творчества, а для простаго перевода и сводки имевшагося въ наличности права, но за то последую­щими указами Анны Ивановны и Елизаветы Петровны цель и задача коммиссіи были расширены до самостоятельная творче­ства права, ибо ей поручалось отжившія узаконенія выбросить или изменить, а по вопросамъ назревшимъ въ жизни, по не предусмотренным в существующем праве, составить проекты законов и подать на рассмотрение…».
Найповніше у Зібранні представлено норми, що стосувалися майнових, шлюбно-сімейних і спадкових відносин, тому його вважають першим проектом цивільного кодексу України, який завдяки багатосторонності регульованих правовідносин і рівню юридичної техніки й систематизації норм міг би бути використаний повністю на практиці. Проте у поширеному на регіон Зводі законів Російської імперії (1842 р.) як уніфікованого загальноімперського джерела права у частині врегулювання цивільно-правових відносин було використано тільки 53 статті Зібрання з 4000 представлених. Вони стосувалися в основному права спадкування та регулювання сімейно-шлюбних відносин. По решті інститутів цивільного, а також по інститутах кримінального права в Чернігівській, Полтавській губерніях від 1842 р. було запроваджено загальні для всієї імперії норми.
З основних 15 запропонованих проектів було розглянуто й затверджено імператором лише 10. До того ж, після польського повстання 1830-1831 рр. відбулося переусвідомлення становища західного регіону в імперії – постало питання про приєднання Західного краю через зближення і законодавства, і політичної практики. Тому порівняно швидко було скасовано чинність Литовського статуту (законодавчий акт набув чинності 24 червня 1840 р.) і, відповідно, проект Зводу місцевих законів західних губерній не набув вищої законодавчої санкції.
На загальноімперському рівні через кодифікацію права намагалися вирішити два завдання: створити цілісний законодавчий комплекс усіх виданих у Російській імперії нормативних актів (чинних і таких, що втратили чинність). З цією метою приступили до створення Повного зібрання законів Російської імперії, а для створення зібрання актів чинного законодавства вдалися до видання Зводу законів Російської імперії.
Підготування кодифікаційних робіт і вироблення основних принципів укладення законодавчих актів пов'язані з ім'ям М. М. Сперанського (їх дотримувалися протягом усього XIX і початку XX ст.). Проведення законодавчої політики було покладено на створене на базі кодифікаційної комісії Другого відділення Власної його імператорської величності канцелярії (1826-1882 рр.). З її ліквідацією справою впорядкування законів клопотався Кодифікаційний відділ Державної ради (1882-1893 рр.), а завершило цю роботу Відділення зводу законів Державної канцелярії (1893-1917 рр.).
Основним джерелом права у пореформений період продовжувало залишатися «Повне зібрання законів Ро­сійської імперії». Водночас розвиток буржуазних відносин обумовив, як уже зазначалося,  необхідність внесення істотних змін у чинне законодавство. Це було реалізовано насамперед у публіка­ції другого та третього видань «Повного зібрання законів».
Нове законодавство включалося і в «Звід законів Російської імперії», який визнавався найважливішим джерелом права. У 1857 р. вийшло у світ третє видання «Зводу законів», у подальшому повне видання вже не випускалося. У 1876 р. було зроблено спроба приступити до нового видання, однак воно залишалося незавершеним. У 1885-1897 pp. велика частина томів «Зводу законів» 1876 р. і деякі з томів видання 1857 р. було замінено новими. При цьому до складу «Зводу» вперше вводилися статути наукових установ та навчальних закладів Міністерства народної просвіти.
На початку 1900 р. «Звід законів Російської імперії» складався з 16 томів, що поділялися на частини, до складу яких входили 86 приватних зводів або окремих законодавчих актів, що називалися «установами», «статутами», «положеннями», «правилами» тощо.

Календар подій

     1 2 3
4 5 6 7 8 910
111213 14 151617
18 19 20 21 2223 24
25 26 27 28 293031