Трудівник слова: до 140 річчя Павла Олександровича Богацького

17 березня 2023 року виповнюється 140 років від дня народження українського журналіста, літературознавця, письменника, бібліографа, громадського і політичного діяча Богацького Павла Олександровича.

Навчався у духовній семінарії у Кам'янці-Подільському (до 1903), в офіцерській юнацькій школі у Вільно (1906), потім два роки – на агрономічному відділенні КПІ. У Києві розпочав активну журналістську діяльність. Видавав і редагував журнал «Хрін» (1908), заснував журнал «Українська хата» (1909), брав участь у виданні літературного альманаху «Терновий вінок». Заслання у Наримський край (1914-1917) перервало тимчасово його творчу працю. Після повернення в Україну співпрацював з редакціями журналів «Книгар», «Україна», «Шляхи», «Слово», «Подільський шлях» (1917-1919). Займав різні посади: архіваріус у Кам'янець-Подільському університеті, отаман Коша охорони республіки. Брав участь у бойових діях військ УНР у складі Січових Стрільців.

З 1906 р. Богацький друкувався у рукописному журналі «Проба сил», в альманасі «Терновий вінок», періодичних виданнях «Рідний край», «Громадський голос», «Книгар», «Шлях», «Бібліологічні вісті», «Записки НТШ», а найбільше - в «Українській хаті». Активно публікувався у «Літературно-науковому вістнику», де були надруковані його рецензії на «Сон-траву» Г. Чупринки (1911, т. 54). Після повернення зі Сибіру прорецензував «Несподіваний шлюб» О. Левицького (1918, т. 69) та «Під крилами церков» Ю. Стрижавського (1918, т. 72). Згодом, уже в еміграції, опублікував 8 листів В. Самійленка за 1922-23 (1926, т. 91).
У 1920 Павло Олександрович емігрував до Польщі, де співпрацював у газеті «Українська трибуна». Через два роки переїхав до Праги, де редагував журнали «Нова Україна» та «Трудова Україна». У травні 1926 р. очолив Український видавничий фонд, став секретарем Українського соціологічного інституту, завідувачем кабінету шевченкознавства.

Вже на еміграції в Празі П. Богацький склав повну бібліографію «Української хати», а також подав алфавітний список співробітників журналу, розкривши всі псевдоніми, криптоніми та аноніми. Крім того зробив повну бібліографію про «Українську хату» із преси, мемуарної, критико-літературної та епістолярної літератури. Але вся праця згубилася в Празі і не була опублікована.
У 1940 р. він виїхав до Німеччини, у 1943-1945 працював у редакції «Українського вісника» (Берлін). Вчителював у гімназії й учительській семінарії у таборі Міттенвальд (Баварія), викладав там історію української літератури. У 1949 р. переїхав до Австралії. Працюючи на фабриці, продовжував літературну й журналістську діяльність, виступав на сторінках найдавнішої української газети в Австралії «Вільна думка» (Сідней). Основні зацікавлення Павла Олександровича - літературознавство і шевченкознавство, театрознавство, бібліографія, громадська діяльність.

Виступав на шевченківських засіданнях Українського історично-філологічного товариства в Празі. Підготував повну Шевченківську збірку для українського відділу на виставці книжкової культури, організованій із нагоди Міжнародного з’їзду бібліотекарів та приятелів книги (Прага, черв.-лип. 1926). У 1923-29 рр. публікував щорічні бібліографічні огляди праць із шевченкознавства. Крім того, написав студію про Г. Чупринку у присвяченому йому збірнику (1926), розвідку «Нові літературні прямування», численні літературно-критичні замітки та рецензії. Прорецензував 4-й том академічного видання творів Т. Шевченка. Підготував видання вибраних творів М. Драгоманова (1932), Малу Літературну Енциклопедію та студію «Сучасний стан світового мистецтва». Роботу над «Малою Літературною Енциклопедією» П. Богацький розпочав 1948 р. в таборах переселенців-емігрантів у Німеччині та закінчив в Австралії 25 травня 1950 р. Звичайно, умови, в яких творилася праця, не могли не позначитися на її повноті, характері висвітлення певних явищ. Автор не міг використовувати багатьох видань, деякі терміни розкрито стисло, без історико-літературного ілюстрування. Однак «МЛЕ» дає тлумачення термінів і явищ, що мають глибоке коріння в рідному письменстві, ілюструє їхнє функціонування на українській літературній ниві, не оминаючи при цьому інтернаціонального, загальноєвропейського художнього контексту.
Співзасновник Наукового Товариства імені Т. Шевчнка в Австралії (1950).

Більше про П. О. Богацького можна дізнатися, звернувшись до документів із фондів ХОУНБГ:

1. Богацький Павло // Довідник з історії України: (А–Я). – К., 2001. – С. 77.
2. Богацький Л. + Павло Богацький // Альманах українського часопису "Вільна думка" та Фундації українознавчих студій в Австралії/ худож. оформ. Л. Денисенко - Сідней (Австралія) : [б. в.], 1994. – С. 926-928.
3. Павло Богацький // Енциклопедія української діаспори / За ред. В. Маркуся. – К.; Нью-Йорк; Чикаго; Мельборн, 1995. – Т. 4. – С. 45, 56.
4. Павло Богацький // Енциклопедія українознавства: Словник. частина / За ред. В. Кубійовича. – Л., 1993. – Т. 1. – С.143.
5. Горбатюк В. "Ви наша родоначальниця ..." : листи Павла Богацького до Ольги Кобилянської / В. Горбатюк // Дзвін. - 2013. - № 11/12. - С. 136-143.
6. Горбатюк В. "До праці впертої і сталої": листи Павла Богацького до Христі Алчевської та Михайла Яцкова / В. Горбатюк // Слово і час. - 2018. - № 8. - С. 64-71.
7. Парубій В. Богацький Павло // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопед. слов. – Л., 1997. – Вип.4. – С. 22-23.
8. Комариця М. Богацький Павло Олександрович // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопед. слов. – Л., 2000. – Вип. 7. – С. 409-411.  
9. Погребенник Ф. Письменник і видавець // Дзвін. — 1990. — № 1. — С. 28.
10. Саєнко Л. Павло Богацький – громадський діяч, письменник, науковець, редактор // Вісник Книжкової палати. – 2005. – № 10. – С. 42-44.
11. Степченко О. П. Богацький Павло Олександрович // Особові архівні фонди інституту рукопису: Путівник. – К., 2002. – С. 49-50;