Скромний геній світового кіно: ім’я Миколи Гринька на мапі Херсона
29 червня залюблені в історію херсонці зустрілися на онлайн-платформі, аби продовжити відкривати для себе імена українців, які закарбовано в міському просторі нашого міста. Цього разу, в рамках просвітницького проєкту Гончарівки «Імена на мапі Херсона», говорили про видатного уродженця міста – Миколу Гринька. У 2016 році його ім'ям було перейменовано колишню вулицю Бегми у Центральному районі Херсона.
Під час онлайн-зустрічі учасники згадали багатогранні сторінки життя артиста.
Микола Гринько народився 1920 року в Херсоні у родині акторів пересувного робітничо-селянського театру. Мрії про сцену перервала Друга світова війна, яку він пройшов як стрілець-радист на бомбардувальниках дальньої дії, отримавши медаль «За бойові заслуги».
Перша велика роль американського солдата у фільмі «Мир тому, хто входить» (1961) принесла актору шалений успіх. На фестивалі у Венеції режисерам стрічки навіть довелося побитися об заклад з американцями на ящик коньяку, щоб довести, що на екрані справді українець, а не американець.
Життєвий шлях Майстра супроводжувався географічним парадоксом. На рідній Київській кіностудії ім. О. Довженка він стикався з ігноруванням, його вважали «не нашим актором» і роками не давали головних ролей чи навіть належного житла. Натомість для світового кіно він став еталоном європейської культури – Гринько був своєрідним талісманом видатного режисера Андрія Тарковського, зігравши у його шедеврах «Іванове дитинство», «Соляріс», «Дзеркало», «Сталкер» та «Андрій Рубльов».
Маючи неймовірну здатність грати глибоку внутрішню трагедію без жодного слова, Гринько одночасно був кумиром мільйонів дітей. У 1970-х роках глядачі побачили його блискучу комедійну пластику та почуття гумору в ролях Папи Карло («Пригоди Буратіно») та професора Громова («Пригоди Електроніка»).
Окрему увагу на зустрічі приділили історії кохання Миколи Гринька та його дружини – скрипальки Айше Чулак-Огли. Вона покинула навчання в консерваторії та відмовилася від власної кар’єри, аби 30 років бути поруч із чоловіком і підтримувати його на зйомках. Після смерті актора від лейкемії у 1989 році, Айше продала всі свої коштовності, щоб встановити коханому гідний бронзовий пам'ятник на Байковому кладовищі.
Ця зустріч стала чудовою нагодою згадати скромного генія з аристократичною поставою, чиє глибоке мистецтво назавжди залишиться не лише у світовому кінематографі, але й на мапі рідного Херсона.
