Спадок «незручного» минулого в публічному просторі на Півдні України

Відбувся черговий, але, як завжди, неповторний «Вечір історії з Гончарівкою».

Цього разу з нашим гостем, давнім другом бібліотеки, краєзнавцем Сергієм Дяченком говорили на досить актуальну та дискусійну тему – «Спадок «незручного» минулого в публічному просторі на Півдні України».

Нині Херсон потрапив у вир надзвичайних подій, і ми змушені відбиватися від звинувачень російської пропаганди, що наше місто є центром вигаданої новоросії. Наш південний край має свою тисячолітню історію.

Так, Російська імперія заснувала Херсон, але це українське місто, яке зовсім не пов’язано з Росією. Пан Сергій довів це на прикладі архітектурної міста Херсона.

Наприклад, у 1914 р. на місці сучасної кондитерської фабрики було побудовано центральне міське училище. У 1918 р. у цій будівлі відкрився політехнічний інститут, який став центром ставлення української науки в Херсоні. Цікавий стиль будівлі: це сполучення українського бароко і такого собі стилю російського терема.

Пан Сергій розповів, що Палацову площу Херсона свого часу створювали європейці. Архітектура будівель, які зведені там не властива російському містобудуванню, а наслідує принципи та традиції античної архітектури. Будівля обласної ради в центрі міста – це класична споруда, яка своїми десятьма колонами нагадує античний храм. Ми повинні сприймати цю будівлю не як тоталітарну архітектуру, а як спротив їй. Кінотеатр Україна теж відображає зразок української архітектури.

Війна спонукає нас подивитися на місто іншими очима  і побачити відображення саме українських традицій. Площа Свободи пов’язана зі становленням української державності. За радянських часів в жодному місті не було такої назви.

Катерининський собор, про який ми знали як про той, що його збудували на честь Катерини ІІ, насправді був головним собором Чорноморського козацького війська, там зберігалися подарунки козаків. А купол його схожий на купол Константинопольського собору. І це є прикладом використання візантійських традицій в архітектурі нашого міста.

Окрему увагу пан Сергій звернув на пам’ятники зброї та тих особистостей, які стали символом російської пропаганди. Їм, на думку дослідника, немає місця в публічному просторі нашого міста. І учасники зустрічі повністю поділяють таку думку.

Дякуємо нашому гостеві за цікаву та пізнавальну розповідь! Дійсно, знання – це найсильніша зброя в боротьбі з пропагандою.