Тепле сяйво осені До Дня подяки

Тепле сяйво осені: До Дня подяки

Світу дякую ми кажемо
За те, що живемо, мріємо, любимо.
Небу ми дякуємо, Місяцю, Сонцю,
Кожній тварині та доброму серцю.
Всіх з Днем подяки вітаємо,
Весь світ це слово добре знає.
Бажаємо слово дякую не забувати
Та іншим частіше його промовляти.

Щорічно, починаючи з 2017 року, в Україні в третю неділю вересня відзначається День Подяки. У 2023 році це свято припадає на 17 вересня.

Свято не є офіційним вихідним, проте завжди відзначається в неділю, що дає людям можливість відсвяткувати його разом з родиною та друзями, відвідавши цікаві заходи, які проводяться в столиці та інших містах України.

День подяки в Україні присвячений закінченню сільськогосподарських робіт. У давнину українці святкували свято жнив – Обжинки, яке проводилося з нагоди закінчення збирання хлібів. Символічно, що це свято має назву, більш пристосовану до хліборобства – Свято жнив.

У XIX – на початку XX століття обжинки відзначалися у різний час, у залежності від конкретної місцевості та кліматичних умов.

Це свято є віковою традицією. На честь святкування проводилися такі ритуали, як завивання бороди, вшанування останнього снопа, освячення скошеного жита та зібраних трав, поливання жниць.

Період жнив, як правило, розпочинався у липні, коли на більшості території України достигали зернові культури. Жнива традиційно включали ряд послідовних етапів: «зажин», «жниво», «дожинки», або «обжинки», яким відповідали певні ритуально-магічні дії.

Перед тим, як розпочати збір урожаю жита чи пшениці, селяни у чистому одязі виходили на поле, дякували Богу, що дочекалися цього великого свята, й просили: «Господи-Боже, поможи легенько, добренько, щоб вижати хутенько».

Першим зажинав хто-небудь з господарів поля або «легка на руку» весела, моторна жінка. У деяких місцевостях збирання хліба намагалися розпочати в так звані «легкі дні», тобто дні тижня з жіночими назвами – у середу, п’ятницю, суботу.

Перший зжатий сніп, який в українців називався «воєводою» або «зажином», урочисто приносили додому і встановлювали на покуті, де він знаходився до кінця жнив. Церемонії з цим снопом нерідко супроводжувалися піснями, в яких висловлювалися побажання веселої праці, здоров’я женцям та багатства господарю. 

«Обжинки», «закоски», «заорки», «шарварки», «толоки», «супраги» та інші види колективної взаємодопомоги посідали важливе місце в побуті українців. Звичаї колективної взаємодопомоги були поширеними ще з часів Русі.

Зазвичай до толоки залучали людей тоді, коли робота була під силу тільки великій кількості людей. Також толоку скликали в екстремальних ситуаціях, наприклад, коли у когось згоріло житло, або тяжко захворів господар, а треба зорати поле чи зібрати врожай. У такому разі люди зверталися по допомогу до «миру».

В етнографічній літературі зафіксовані випадки, коли за один день громада зводила церкву, гуртом підіймали важкі дзвони на дзвіницю чи відновлювали села після воєнних дій.

Супрягу використовували при потребі зорати землю. Нерідко одна сім’я не мала повноцінної тяглової сили. Тому селяни об’єднували тяглову худобу та необхідну робочу силу людей (плугатар, погоничі) та сільськогосподарські знаряддя.

Традиції колективної взаємодопомоги збереглися і до сьогодні, щоправда, в набагато менших масштабах та інших формах.

Більшість обрядів, присвячених закінченню жнив, відбувалися безпосередньо на полі. Українці так само, як і решта землеробських народів Європи, обов’язково залишали на хлібній ниві декілька пучечків незжатого колосся.

У кожній місцевості вони називалися по-різному – «спасовою бородою», «хвостом», «козою», «перепілкою» тощо. К. Копержинський, описуючи обрядові дії, пов’язані з «бородою», згадував символічну оранку серпами з наступним «боронуванням» зораного поля пальцями. Іноді «бороду» обсипали зерном або клали під неї шматок хліба і дрібку солі. Чимало дослідників вбачають у цьому звичаї пережитки жертвоприношення матері-землі.

Існувало повір’я, що в «бороді» знаходять притулок польові духи. Вірили також, що останнє колосся зберігає врожайну силу поля до наступного року, тому його заламування і зав’язування повинне було сприяти переходу цієї сили в землю. Подекуди зберігався звичай, за яким, скінчивши роботу, потомлені жниці качалися по стерні й снопах, примовляючи: «Нивко, нивко, верни мою силку!» або «Рілля, рілля! Хліба нам дай, а силу нашу віддай!». Однак, вже у XIX ст. цей звичай виконувався селянами не з магічною, а з розважальною метою.

З останніх колосків пшениці, жита або ячменю в’язали також красивий сніп і вінок, останній прикрашали польовими квітами, стрічками і одягали на голову найкращій жниці. Коронована вінком жінка (у деяких місцях її називали княжною, царівною) зі снопом у руках йшла попереду процесії, що з піснями й танцями рухалася з поля в село.

Обжинкові пісні створювали урочистий настрій і розкривали символіку обряду. У них звучала радість з приводу успішних жнив, гордість за свою нелегку працю. Зокрема, про обжинковий вінок співали, що він «вищий від плота, ще дорожчий від золота». На різні лади у гіперболізованих образах прославлявся багатий урожай і щедрість господаря поля. Органічно вплітався в обжинкові пісні мотив обрядового частування:

А вже сонце заходить,
А місяченько сходить.
Женці вже дожинають,
Стигле жито кінчають.
Жніте, женчики, жниво,
Буде горілка і пиво.

В окремих місцевостях Лівобережжя замість вінка плели хрест з колосся. Це – один з елементів впливу християнської церкви на народний обряд. На Поділлі обжинковий сніп нерідко заміняла «квітка» – символ успішно завершеної роботи, врожаю і достатку.

Трохи цікавих фактів про обжинки:

• за старовинними звичаями, щоб не турбувати «дух поля», останній сніп необхідно було жати мовчки;
• на полі завжди залишали невелику частину незрізаного колосся, яке зав’язували стрічкою. Називалося це завиванням бороди;
• на Поліссі до останніх колосків клали хліб-сіль;
• останній сніп завжди називали іменинником, якого шанували особливим чином – одягали в людську одежу і ставили на покуті;
• наостанок з колосся плели вінок для найгарнішої жниці та під спів йшли святкувати.

День подяки – це свято, яке знають у всьому світі, хоча відзначають його лише в трьох країнах – США, Канаді та Україні. Головна традиція Дня подяки ‒ провести цей день у родинному та дружньому колі, бути з тими, кому ми вдячні за кожну хвилину життя і спілкування.

На столі обов’язково присутні: запечена індичка в журавлинному соусі, гарбузовий пиріг і картопляне пюре. Традиційний напій в цей день ‒ яблучний сидр. Перед тим, як приступити до святкової трапези, всі присутні, як правило, дякують Богу і один одному за все добре, що сталося з ними за останній рік.

Напередодні Дня подяки прийнято робити добрі справи. У ці дні дуже широко розповсюджена  серед благодійників роздача безкоштовних обідів малозабезпеченим і бездомним.

В Україні пропонують запровадити нове державне свято – День подяки, яке святкуватимуть 22 жовтня. В умовах повномасштабної збройної російської агресії проти України продовжується потужне відродження Української нації. Встановлення дати святкування Дня подяки має логічну аргументацію: насамперед це підняття вдячності на загальнонаціональний рівень, коли кожна людина матиме офіційну нагоду висловити подяку всім тим, кому вона бажає це зробити.

Чому саме 22 жовтня? Осіння пора, багата урожаєм овочів та фруктів, сприятиме запровадженню традиції проводити дане свято за святковим (родинним) столом. У світі 22 жовтня відзначають День змін на краще. Свято «National Make A Difference Day» присвячене тому, щоб люди мали змогу спільними зусиллями змінити світ на краще, допомогти оточуючим та зробити життя кращим, що логічно поєднується з ідеєю Дня подяки.

На сайті Верховної Ради України зареєстрували відповідний законопроєкт. У пояснювальній записці зазначається, що метою є «формування в українському суспільстві та закріплення на загальнонаціональному рівні такої важливої позитивної риси як вдячність і, відповідно, традиції висловлювати вдячність усім, хто на це заслуговує». Автори проєкту пропонують зробити цей день вихідним. 

Автори пояснили, чому за святкову дату пропонують обрати саме 22 жовтня. Цей день насамперед символізує осінню пору, багату врожаєм та фруктами. Це повинно сприяти тому, що День подяки будуть святкувати за родинним столом. «Ухвалення [законопроєкту] дозволить підняти рівень вдячності як важливої позитивної риси громадянського суспільства, закріпити її на загальнонаціональному рівні, що позитивно вплине на зміцнення національної єдності в Україні» - резюмується в пояснювальній записці.

На сьогоднішній день традиції святкування Дня подяки в Україні поки що перебувають на стадії розвитку, тому українці багато переймають у тих, хто століттями насолоджується цим чудовим днем, коли в родинному колі мають можливість зустрітись усі члени великої сім’ї.

Будьте вдячні всім, хто вас оточує, не забувайте казати просте слово «дякую» – воно може стати вирішальним у позитивному відношенні людей до вас.

Шановні користувачі! Пропонуємо вам список джерел, який допоможе більше дізнатися про історію та сьогодення свята подяки:

1. Білецкий М. С. Веселі обжинки: вибране. К., 1980. 158 c.
2. Громлюк І. Не індичкою єдиною. Топ-10 цікавинок про День подяки. English. Language. Culture. Weekly. Сер., Шкільний світ. 2016. № 20(Oct.). С. 23-24.
3. День подяки. Що це за свято? URL: https://daytoday.ua/podiya/den-podiaky (дата звернення: 28.08.2023).
4. День подяки буде й у Херсоні 23 вересня 2017 р. відзначається День Подяки. URL: https://favoritekherson.co/2017/09/19/den-podyaki-bude-y-u-herson-23-veresnya (дата звернення: 28.08.2023).
5. Душар М. День подяки з українським смаком URL: https://www.istpravda.com.ua /columns/2020/11/26/158553 (дата звернення: 28.08.2023).
6. Кобальчинська Р. Золотії ключі. Народний календар. Серпень. Пам'ятки України: історія та культура. 2017. № 8. С. 18-22.
7. Кожолянко Г. Осінні свята та обряди. Берегиня. 2010. № 3. С. 61-85
8. Маценко В. Жнивна пора – симфонія хліборобської праці. Шкільний світ. 2014. № 8(квіт.). С. 19-22.
9. Скляренко В. М. Українські традиції і звичаї: українська етнографія, народні вірування, традиції, звичаї, обрядовий календар, свята, обереги. Х., 2015. 317 с.
10. Скуратівський В.Т. Дідух: свята українського народу. К., 1995. 271 с.
11. Соколовська К. Відродження обрядових традицій українського народу. Персонал. 2014. № 6. С. 74-84.
12. Українські традиції і звичаї: українська етнографія, народні вірування, традиції, звичаї, обрядовий календар, свята, обереги. Х., 2008. 317 с. 

Підготувала Т.С. Федько