Цілюща сила поетичного слова для зранених душ херсонців
Як же давно ми не ходили ні в театр, ні в кіно… Після 24 лютого 2022 року весь час були в Херсоні. Пережили окупацію та деокупацію, всі фільми та спектаклі дивилися тільки в інтернеті. Відчуття – ніби життя зупинилося, застигло…
І ось сонячного листопадового дня ми потрапили ніби в довоєнний час, перенеслися в мирне, спокійне життя. До нашого міста завітали гості – Сергій Жадан, Ярина Чорногуз, Андрій Любка та Ірина Цілик з поетичними читаннями. Як же ми скучили за такими звичними елементами мирного життя!
Зустріч розпочав Андрій Любка. Зізнався, що в нього є двоє літературних критиків, до думки яких він дослухається: це мама та видавець Слава Помєранцев. Видавець каже, що Любка пише веселі, сумні та середні книжки. Розповів, що має відредагований рукопис нової книги «Війна з тильного боку». Вона про волонтерство, про поїзки на схід та про всіх, кого він у цей час зустрів. Розповів також і про свої старі, тобто попередні книги. Андрій вперше був у Херсоні в 2015 р. із презентацією книги «Карбід». Це своєрідний абсурдний роман про контрабандистів. Гостросюжетний психологічний трилер «Твій погляд Чіо-Чіо-сан» – роман про помсту, про Центральну Європу, про оперу, про шизофренію. Написаний у співпраці з професором, клінічним психіатром, який займається шизофренією як королівською хворобою. Ще одна книга «У пошуках варварів: подорож до країв, де починаються й не закінчуються Балкани». Це нон-фікшн. За другою освітою Андрій балканіст, перекладає з сербської та хорватської на українську. Ця книга – наслідок багаторічних подорожей на Балкани. Автор сідає в машину та подорожує 12-ма країнами. Описує життя людей, культуру, цікаві місця. Така собі історико-культурологічна мандрівна книжка. Ще одна книга – «Саудаде». Вона принесла Андрію нагороду – премію імені Юрія Шевельова за найкращу есеїстику.
Зараз Андрій зосередився на волонтерській діяльності, здійснив 32 поїздки на схід – за півтора року дві з половиною земні кулі об’їхав. За цей час купив 205 джипів, пікапів, мікроавтобусів для ЗСУ та передав у різні військові підрозділи, в тому числі і для херсонської тероборони.
Надзвичайно приємно було слухати і споглядати, як Андрій дотепно та іронічно читає свої твори. Балада «Про шорти» дуже підняла настрій херсонцям!
Наступною виступала Ірина Цілик. Зізналася, що дуже хотіла потрапити до Херсона. Вона зауважила: «Здається, ніби я підбивала й казала: треба їхати на південь, на схід. Нас там чекають». Востаннє виступала в Херсоні в 2016 р. Ірина каже, що зараз це якесь інше життя, інший Херсон. Розповіла, що в Києві є композиція зі стелами на честь різних міст-героїв. Донедавна словосполучення місто-герой не викликало в неї жодних асоціацій, крім радянського шлейфу. Але під час цієї війни її думка змінилась. Бо Херсон реально – місто-герой! Згадала, як всі були вражені тим, як херсонці опиралися окупації та чекали звільнення!
Основна діяльність Ірини – кіно, вона режисерка документального та ігрового кіно. Розповіла про проєкт «Невидимий Батальйон». У 2017 р. з іншими кінорежисерками знімала кіноальманах про жінок, які воюють. Це і військові, і парамедикині. Ірина зняла два короткометражних фільми. Один про парамедикиню Юлію Паєвську (Тайру). Другий – про бійчиню Андріану Сусак. Дівчина була доброволицею, з 2014 р. входила до складу штурмової групи батальйону «Айдар». Ірина зізналася, що побачивши вперше цю тоненьку, світлу красуню, не могла повірити, що вона штурмовичка. Режисерка похвалилася, що завдяки цьому проєкту виникла дискусія в суспільстві та список посад доступних для жінок в ЗСУ було розширено. Ще в 2018 р. Ірина почала знімати документальний фільм «Земля блакитна ніби апельсин». Він про родину, яка жила в Красногорівці на Донеччині. Про мати одиначку і 4 дітей. У фільмі показано рік їхнього життя, про те, як ця родина попри війну продовжує боротися за нормальність і життєрадісність свого існування. Фільм у 2020 р. отримав нагороду за кращу режисуру в категорії світової документалістики і об’їхав увесь світ. Ірина настільки здружилася з героями фільму, що й надалі продовжує спілкуватися з ними. Героїчна родина не планувала покидати рідну домівку, але в перші ж дні повномасштабного вторгнення поїхала за кордон. Зараз там вже 5 дітей.
Найсвіжіша робота Ірини – ігрове кіно «Я і Фелікс», яке цієї зими вийде в прокат. Це екранізація роману її чоловіка письменника Артема Чеха «Хто ти такий?». Автобіографічна історія. Коли герой був дитиною, у його житті з’явився особливий друг, дорослий чоловік, ветеран Афганської війни. У нього був посттравматичний синдром і він був алкоголіком. Але водночас це була людина харизматична, цікава, яка любила класичну музику. Він першим навчив маленького хлопчика користуватися автоматом Калашникова, ходили стріляти в ліс. Артем ненавидів все, пов’язане з військовими, бо бачив поряд людину, поламану війною. Ірина розповіла, що чоловік ніколи не думав, що виросте й стане військовим, але Доля вирішила інакше. Фільм ніби не про війну, але про щось дуже знайоме: про ветеранів, які повертаються додому, про те як не просто будувати стосунки людям, які були на війні та які їх чекали. Цікаво, що у фільмі режисерка зняла в головних ролях свого сина і письменника Юрія Іздрика.
Потім Ірина читала свої вірші: «Паролі», «Без лиця», «Ветерани», «Нові парфуми». Із сумом зазначила, що «чоловік навіть не знає, як я зараз пахну», бо боронить свою країну з 2015 р.
Перейняла поетичну естафету поетка, бойова медикиня та розвідниця Ярина Чорногуз. Ніколи б не могла уявити цю тендітну, красиву дівчину військовою. Будучи ще студенткою, в Ярини було розуміння, що військова служба це те, що буде дуже тривалий час потрібно в Україні. У 2020 р. вона підписала контракт і служить вже четвертий рік. Їй це подобається. Зізналася, що незвично бути зараз у Херсоні, бо побратими виконують дуже складні завдання попри труднощі та втрати. Служба в підрозділі, в якому вона служить зараз, розпочиналася на узбережжі Чорного моря на Херсонщині. Тому все, що стосується Херсонщини та Херсона, – це для неї дуже особиста історія: і як для військової, і як для людини. Пам’ятає Джарилгач, море в Скадовську. Виїхала на ротацію з Херсонщини у серпні 2021 р. і повномасшабну війну зустріла вже на Луганщині. Коли звільняли Херсон, підрозділ Ярини брав участь у звільненні Ямпіля і Лимана. Але її погляд постійно був скерований на південь.
Ярина пообіцяла, що колись, можливо, спробує писати з такою ж легкістю, як зараз це вдається Андрію Любці. Поки не завжди виходить. Були у неї презентації онлайн та наживо, але ніде ще вона не читала вірші з книги «[dasein: оборона присутності], бо важко було. Але в Херсоні прочитала. Бо наше місто та його мешканці унікальні для історії України! Це єдиний обласний центр, який пережив і окупацію, і звільнення. Показав усьому світу, що ми незламні! Вірші Ярини «Монастир», «Молитва», «Фронтове місто» непрості, але зачепили душу.
Завершував поетичне зібрання Сергій Жадан, який чесно зізнався, що не пам’ятає коли вперше був у Херсоні – «він старий письменник». Десь 1994 чи 1995 рік і це був зовсім інший Херсон, зовсім інша українська література. Приємно, що перший виступ поета проходив у бібліотеці. А знайомство з читачами та громадою Херсонщини почалося з 2015 р., коли Сергій приїхав із Славою Померанцевим із презентацією збірки «Життя Марії».
Восени 2021 р. Жадан був у Херсоні проїздом і виступав перед учасниками конференції. Згадував, як люди зібралися, говорили про плани на наступний рік... Але війна все змінила… Сергій зізнався, що приємно повернутися до Херсона і прочитав вірші із різних збірок, які вражали до глибини душі.
Зустріч була теплою, яскравою, душевною! І хоча тема війни стала невід’ємною її частиною, глядачі перейняли всю енергетику, яку віддали наші гості! Це неймовірні емоції і спогади!
залишені в окупації
загублені на війні речі
мають властивість повертатися
їх повертає любов
викуповуючи останніми там
де виробництво вже припинилося
тому безглуздо сумувати за дорогими
речима, лишеними в окупації
але що робити з дотиками загиблих на твоєму тілі?
як жити з привітаннями та звертаннями до тебе, полеглих і залишених на полі бою?
що бачили заплющені очі залишених у бою на окупованих землях?
доба відповідей на складні запитання скінчилася разом з війною
залишивши безсмертя запитанням,
на які наймудріший
на які найсміливіший
не неважиться дати відповідь
Ярина Чорногуз