Збереження культурної і природної спадщини світу – важлива місія ЮНЕСКО

Збереження культурної і природної спадщини світу – важлива місія ЮНЕСКО: до 75-річчя від дня заснування
(пам’ятка читачеві)

 «Організація ставить собі завдання сприяти зміцненню миру і безпеки
шляхом розширення співпраці народів в області освіти, науки і культури
в інтересах забезпечення загальної поваги справедливості, законності і прав людини,
а також основних свобод, проголошених в Статуті Організації Об'єднаних Націй ( 995 010 ),
для усіх народів без відмінності раси, статі, мови або релігії».
(Стаття 1 п. 1 Статуту Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури)

ЮНЕСКО – Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization) є спеціалізованою установою ООН. Офіційно ЮНЕСКО існує з 4 листопада 1946 року, коли набрав чинності Статут Організації, підписаний 16 листопада 1945 р. представниками 44 держав на установчій конференції в Лондоні. ЮНЕСКО змінила Міжнародний інститут інтелектуальної співпраці, заснований 9 серпня 1925 р. 

ЮНЕСКО об’єднує 193 країни-члени та 8 асоційованих членів. Штаб-квартира Організації розташована у Парижі (Франція). Офіційні мови ЮНЕСКО – англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька. Робочими мовами Секретаріату є англійська та французька. Керівні органи ЮНЕСКО – Генеральна конференція, Виконавча рада i Секретаріат.

Найвищий орган ЮНЕСКО – Генеральна конференція, яка складається з представників держав-членiв i скликається на чергові сесії раз на два роки. Генеральна конференцiя визначає напрями i загальну лінію діяльності Організації, затверджує середньострокову стратегію та її програму i бюджет на кожні два роки, схвалює проекти міжнародних конвенцій i рекомендацій, призначає Генерального директора (за рекомендацією Виконавчої ради), обирає членів Виконавчої ради, розглядає інші важливі питання діяльності ЮНЕСКО.

Виконавча рада, до складу якої входить 58 представників держав-членiв ЮНЕСКО, координує її діяльність у період між сесіями Генеральної конференції. Засідання Виконавчої ради відбуваються двічі на рік. Вона розглядає i подає Генеральній конференції проєкти дворічних програм та середньострокових стратегічних напрямів діяльності Організації, визначає заходи для ефективної реалізації затверджених програм i бюджетів, готує порядок денний Генеральної конференції, подає рекомендації щодо прийому в Організацію нових членів та встановлення асоційованих зв'язків з новими партнерами.

Секретаріат ЮНЕСКО – постійно діючий виконавчий орган. Його очолює Генеральний директор, який призначається Генеральною конференцією на чотирирічний термін. Секретаріат складається із фахівців різних країн, набраних на основі принципу рівномірної географічної представленості, але з урахуванням їх професійної компетенції.

Структурно він поділяється на сектори за основними напрямами діяльності ЮНЕСКО. У Секретаріаті працює понад дві тисячі фахівців із 130 країн.

Згідно зі Статутом, головне завдання ЮНЕСКО полягає в тому, щоб сприяти зміцненню миру i безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки i культури, а також укоріненню у свідомості людей необхідності захисту миру. Організація є своєрідним інтелектуальним форумом, спеціальний мандат якого базується на постулаті, що мир i стабільність суспільства повинні ґрунтуватися на моральній та інтелектуальній солідарності людства, а відтак – створює гуманітарні підвалини всеохоплюючої системи міжнародної безпеки та стабільності.

Основними сферами компетенції ЮНЕСКО є: освіта – від дошкільної до вищої та безперервної, включаючи освіту для дорослих, превентивну, спеціальну, професійно-технічну та екологічну; природничі, точні та гуманітарні науки; культура i міжнародне культурне співробітництво; засоби масової інформації, інформатика та комунікація.

Генеральна конференція ЮНЕСКО, яка відбудеться в Парижі з 9 по 24 листопада 2021 року, ознаменує 75-річчя від дня заснування Організації. Очікується, що 193 держави-члени ЮНЕСКО ухвалять низку важливих рішень, зокрема з питань культурної спадщини, глобальної політики в галузі освіти, етичних аспектів технологій та нагальної необхідності більшої відкритості щодо наукових досліджень. 

На ознаменування 75-річчя ЮНЕСКО буде організовано спеціальну церемонію, яка транслюватиметься у прямому ефірі зі штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі 12 листопада (початок о 15:30). На церемонії будуть присутні глави держав, а також всесвітньо відомі артисти.

Президент України підписав розпорядження про створення делегації України для участі в роботі 41-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО. Про це йдеться у відповідному розпорядженні глави держави №564/2021-рп, опублікованому на сайті Президента в п’ятницю, 22 жовтня.

Згідно з документом, делегацію очолить перший заступник міністра закордонних справ України, глава Національної комісії України у справах ЮНЕСКО Еміне Джапарова. Її заступником у складі делегації призначений посол України у Франції, постійний представник України при ЮНЕСКО Вадим Омельченко,  до складу делегації увійшов міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко. Загалом до складу делегації було включено дев’ятеро людей, що представляють Уряд України та експертне середовище.

Україна є членом ЮНЕСКО з 12 травня 1954 року.

За час співпраці з Організацією наша країна виступала ініціатором багатьох міжнародних програм та проектів. Наприклад, українська ініціатива щодо використання засобів масової інформації з метою зміцнення миру, недопущення пропаганди війни, насильства i ненависті між народами дала поштовх до розробки i прийняття у 1978 році Декларації про раси i расові забобони.

У ході 29-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО Україна ініціювала звернення до ООН з метою відзначення Міжнародного року захисту, збереження та відродження культурної спадщини. 56-а сесія Генеральної асамблеї ООН підтримала ініціативу – 2002 рік було проголошено ООН Міжнародним роком із захисту світової культурної спадщини.

За період членства в ЮНЕСКО Україна чотири рази обиралася до керівного органу Організації – Виконавчої ради. 

В умовах російської агресії проти України та незаконної окупації РФ Кримського півострова одним із пріоритетів України в ЮНЕСКО є забезпечення ефективного моніторингу з боку Організації ситуації в Криму у сфері компетенції ЮНЕСКО. За ініціативи української делегації Виконавча Рада постійно розглядає це питання та ухвалює рішення «Моніторинг ситуації в Автономній Республіці Крим (Україна)», якими підтверджується територіальна цілісність України.

Міжнародні конвенції та рекомендації ЮНЕСКО, стороною яких є Україна:

• Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р.);
• Конвенція про охорону культурних цінностей на випадок збройного конфлікту та Протоколи до неї (1954 р., 1999 р.);
• Конвенція про міжнародний обмін виданнями (1958 р.);
• Конвенція про обмін офіційними виданнями та урядовими документами між державами (1958р.);
• Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (1960 р.);
• Конвенція про визнання учбових курсів, дипломів про вищу освіту та вчених ступенів у державах регіону Європи (1979 р.);
• Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і попередження незаконного ввозу, вивозу та передачі права власності на культурні цінності (1970 р.);
• Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.);
• Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів (1971 р.);
• Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм (Конвенція про фонограми) (1971 р.);
• Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні (1997 р.);
• Конвенція про охорону підводної культурної спадщини (2001 р.);
• Конвенція про збереження нематеріальної культурної спадщини (2003 р.);
• Конвенція про боротьбу із допінгом у спорті (2005 р.);
• Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження (2005 р.).

Українські об’єкти у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

7 українських культурно-архітектурних та природних перлин внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, серед них: 

Культурні:

• «Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська Лавра» (з 1990 року);
• «Львів: Ансамбль історичного центру» (з 1998 року);
• Геодезична «Дуга Струве» (з 2005 року);
• «Резиденція митрополитів Буковини та Далмації» (зараз – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича) (з 2011 року);
• «Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора» (з 2013 року);
• «Дерев’яні церкви Карпатського регіону України та Польщі», спільна українсько-польська номінація (з 2013р.).

Природній об’єкт: «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи».

До Всесвітньої мережі біосферних резерватів програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» включено низку українських біосферних заповідників: «Чорноморський» (1984); «Aсканія-Нова» (1985); «Kарпатський» (1992); транскордонний румунсько-український біосферний резерват «Дельта Дунаю» (1998; колишній «Дунайський» (1998), польсько-словацько-український біосферний заповідник «Східні Карпати» (1998); «Деснянський» (2009) та транскордонний українсько-білорусько-польський біосферний резерват «Західне Полісся» (2012; колишній «Шацький» (2002) та  польсько-український транскордонний біосферний заповідник «Розточчя»; (2019 р.; колишній - «Розточчя»  (2011).

До Репрезентативного списку нематеріальної спадщини людства внесено такі українські елементи: Петриківський розпис як феномен українського декоративно-орнаментального малярства  та «Традиція Косівської мальованої кераміки».

Козацькі пісні Дніпропетровщини, або «козацькі пісні» – виконання степових пісенних творів (українських козацьких пісень) у Дніпропетровській області, внесене до Списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує негайної охорони (у 2016 році).

Три українських міста (Мелітополь, Нікополь, Новояворівськ) є учасниками Глобальної мережі ЮНЕСКО міст, що навчаються. Львів та Одеса є містами літератури ЮНЕСКО та учасниками Мережі креативних міст ЮНЕСКО.

Спеціальні статуси ЮНЕСКО

Почесне звання «Артист ЮНЕСКО в ім’я миру» видатні діячі з різних сфер культури отримують «за внесок у привернення уваги громадськості до проблем миру, справедливості, толерантності, до становища дітей у важкій ситуації, до боротьби з неписьменністю і збереження навколишнього середовища». Народний артист України Герман Макаренко став першим українським артистом, якому ЮНЕСКО присвоїло такий високий статус.

Спеціальний статус Чемпіонів спорту ЮНЕСКО має президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка.

Мережа Асоційованих шкіл ЮНЕСКО

В Україні функціонує Мережа Асоційованих шкіл ЮНЕСКО (74 школи із різних регіонів). Серед них є школи-дитячі садочки, середні загальноосвітні школи, спеціалізовані школи з поглибленим вивченням іноземних мов, гімназії, ліцеї, професійно-технічні училища.

Асоційовані школи ЮНЕСКО в Україні беруть участь у міжнародних освітніх проектах; розвивають молодіжну і дитячу дипломатію; вивчають і відзначають пам'ятні дати ООН; проводять міжнародні семінари, конференції, фестивалі, літні табори. Чотири основні теми їх дослідження, що визначені ЮНЕСКО: вивчення світових проблем і роль системи ООН в їхньому врегулюванні; права людини; інші країни та культури; людина і довкілля. 

Проєкт асоційованих шкіл ЮНЕСКО був започаткований у 1953 році. Головною метою Проєкту є забезпечення якісної шкільної освіти, націленої на реалізацію проектів по підтримці знань у галузі прав людини, демократії, міжкультурних зв’язків та захисту довкілля в системі ООН. Наразі є понад сім тисяч Асоційованих шкіл ЮНЕСКО у 172 країнах-членах.

У 1992 році була запущена програма кафедр UNITWIN / ЮНЕСКО, яка сприяє міжнародному міжуніверситетському співробітництву та розширенню інституційного потенціалу шляхом спільної роботи та обміну знаннями. У програмі беруть участь понад 700 установ у 116 країнах та вона підтримує створення кафедр ЮНЕСКО і мереж UNITWIN у ключових пріоритетних сферах компетенції ЮНЕСКО, тобто у галузі освіти, природничих та соціальних наук, культури та комунікацій. Завдяки програмі UNITWIN /  ЮНЕСКО при вищих навчальних та наукових закладах України діють спеціалізовані кафедри, що створює можливості для міжнародної наукової співпраці у напрямах їх діяльності. Серед них – лінгвістика, філософія людського спілкування, застосування інформаційних та комунікаційних технологій в освіті, превентивна освіта та соціальна політика, екологія техногенних регіонів, кріобіологія, клітинна і молекулярна нейробіологія.

За 67 років співпраці з ЮНЕСКО Україна накопичила значний досвід багатостороннього міжнародного гуманітарного співробітництва. Вона була ініціатором створення багатьох міжнародних програм i проектів. Зокрема, свого часу, запропонувала розгорнути масову міжнародну кампанію з усунення неписьменності, яка набула широкого визнання i лягла в основу багаторічної програмної діяльності ЮНЕСКО.

На 27-й ceciї Генеральної конференції ЮНЕСКО (1993 року) Україна виступила з ініціативою розробки "Програми культури миру". Ця ініціатива лягла в основу переорієнтації діяльності ЮНЕСКО в напряму зміцнення її етичної мiciї та ролі у формуванні психології миру, клімату довіри i толерантності. На основі зазначеної пропозиції був розроблений міждисциплінарний проєкт "На шляху до культури миру", який став складовою частиною всіх наступних дворічних програм та стратегічних напрямків діяльності Організації до 2001 року.

Україна обиралася до цілого ряду керівних та програмних органів ЮНЕСКО: Виконавчої Ради (1980-1985 pоки та 1995-1999 pоки), Міжнародної координаційної ради програми "Людина i біосфера", Міжурядової ради Загальної програми з інформації, Міжурядового комітету Всесвітнього десятиріччя розвитку культури, Міжурядового комітету зі сприяння поверненню культурних цінностей країнам їхнього походження, Комітету по штаб-квартирі.

На даний час Україна є членом Виконавчої ради Міжурядової океанографічної комісії (МОК), Міжурядового комітету Міжурядової програми з інформатики (МПІ) та Міжурядової ради Міжнародної гідрологічної програми (МГП). На сьогодні в Україні також створена мережа наукових та культурно-освітніх осередків, що забезпечують участь в програмній діяльності ЮНЕСКО. Для реалізації довгострокових міжнародних наукових програм діють національні комітети та центри з таких програм, як "Людина i біосфера", геологічної кореляції, науково-технічної інформації, інформатики, біоетики, гідрологічної програми, Міжурядової океанографічної комісії.

У вузах України сьогодні функціонують 10 кафедр ЮНЕСКО в галузях лінгвістики, філософії людського спілкування, застосування інформаційних та комунікаційних технологій в освіті, екології техногенних регіонів, кріобіології,  клітинної i молекулярної нейробіології, прав людини i демократії, екологічно чистих технологій. 

Ще в 1971 році Україна приєдналася до проєкту асоційованих шкіл ЮНЕСКО. Зараз їх налічується близько тридцяти. 3 листопада 1990 року у нас діє Українська асоціація клубів ЮНЕСКО, яка об'єднує близько 50 таких клубів, в основному студентської молоді.

Протягом 1991-1997 pоків здійснювалась Програма "ЮНЕСКО-Чорнобиль", спрямована на залучення міжнародної допомоги до мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС в межах компетенції ЮНЕСКО. У межах зазначеної програми отримано медичне обладнання для діагностики захворювань крові та ліки вартістю 475 тисяч доларів США. Міністерство культури та інформаційної політики приготувало номінаційне досьє для включення об'єктів Чорнобильської зони до Списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – "в тому числі для того, щоб мати можливість та кошти для консервації цих об'єктів". 

Важливим у плані зміцнення і динамізації співпраці України з ЮНЕСКО було підписання в ході візиту в Україну Генерального директора Федеріко Майора у листопаді 1997 року "Меморандуму про співробітництво між Урядом України і ЮНЕСКО". 

Співпраця України з ЮНЕСКО сприяє розвитку міжнародного гуманітарного співробітництва українських інституцій, а відтак, зміцненню національного інтелектуального потенціалу та його інтеграції в регіональні та світові науково-технічні i культурно-освітні процеси.

ЮНЕСКО як спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй сприяє зміцненню миру, подоланню бідності, сталому розвитку і міжкультурному діалогу за допомогою освіти, науки, культури, комунікації та інформації.

Список рекомендованої літератури:

1. Арсененко І. А. Геопросторове розміщення об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та їх значення для розвитку туризму у світі  // Херсонський державний університет. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Географічні науки. Херсон, Гельветика, 2018. - Вип. 9. - С. 210–218.
2. Бакальчук В. О. Концептуальні основи культурної політики Ради Європи та ЮНЕСКО // Стратегічні пріоритети. – 2008. – № 4. – С. 64–69. 
3. Білобровець Б. Формування концепту «культурної політики» у ХХ ст. // Вісник Львівського університету. Сер. Філософсько-політологічні студії. – 2020. – № 33. – С. 7–15. 
4. В ЮНЕСКО представили доповідь про подальше погіршення ситуації з правами людини в Криму. URL: https://ua.interfax.com.ua/news/general/773649.html (дата звернення 02.11.2021).
5. Вишневський В. І. Об'єкти України для можливого включення до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО  //  Херсонський державний університет. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Географічні науки: [зб. наук. пр.] – Херсон : Гельветика, 2016. – 2020. – Вип. 13. – С. 92–98.
6. Вовщук Л. В. Україна та міжнародні організації світу: (level intermediate, інтегрований урок : географія, англійська мова, історія) / Л. В. Вовщук, Л. Я. Сенько, С. Л. Бабій // Краєзнавство, географія, туризм. Шкільний світ. – 2018. – № 17. – P. 28–38. 
7. Генеральная конференция ЮНЕСКО: исторические глобальные соглашения в области искусственного интеллекта и открытой науки должны быть достигнуты в ходе празднования ЮНЕСКО своей 75-й годовщины // Режим доступу: https://ru.unesco.org/news/generalnaya-konferenciya-yunesko-istoricheskie-globalnye-soglasheniya-v-oblasti-iskusstvennogo (дата звернення 02.11.2021).
8. Загородній А. Г. Національна мережа біосферних резерватів ЮНЕСКО в Україні: до 40-річчя Національного комітету України з програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" / А. Г. Загородній, П. М. Черінько, Т. В. Полторацька  // Вісник Національної Академії Наук України. – 2014. – № 2. – С. 55–66. 
9. Зленко А. М. ЮНЕСКО і актуальні проблеми сучасності : до 40-річчя створення / А. М. Зленко. – К. : Політвидав України, 1986. – 144 c. 
10. Климко М. Найцінніше: неймовірні аерофотооб'єкти спадщини ЮНЕСКО у світі та Україні. URL:  https://zaxid.net/obyekti_spadshhini_yunesko_svitu_ukrayini_aerofoto_oglyad_n1510061 (дата звернення 28.10.2021)
11. Ковальчук Г. Програма ЮНЕСКО "Пам'ять світу": діяльність бібліотек, архівів, музеїв зі збереження документального надбання // Бібліотечний вісник. – 2007. – № 2. – С. 42–47. 
12. Корольова Т. М. Переклад юридичних документів ЮНЕСКО із захисту прав на освіту: монографія. – Одеса; [Херсон] : Гельветика, 2021. – 181 с. 
13. Кочубей Ю. ЮНЕСКО – це ООН у галузі освіти, науки і культури // Зовнішні справи. – 2014. – № 5. – С. 30–32.
14. Кравцова О.  Інформаційні біблотечні та бібліографічні ресурси ЮНЕСКО у сучасному культурному діалозі / О. Кравцова // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. – К. : НБУВ, 1998. – 2008. – Вип. 22. – С. 132–137.
15. Кравцова О. Бібліотечні ресурси ЮНЕСКО: структура та специфіка інформаційного доступу // Бібліотечна планета. – 2009. – № 1. – С. 35–37.
16. Кресін О. Міжнародна асоціація юридичних наук при ЮНЕСКО  / О. Кресін // Право України. – 2019. – № 3. – С. 306–311. 
17. Мартыненко И. Охрана подводного культурного наследия в конвенциях и рекомендациях ЮНЕСКО / И. Мартыненко // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 8. – С. 130–134. 
18. Мельничук О. Особливості правової охорони спадщини ЮНЕСКО в Україні // Право України. – 2012. – № 3/4. – С. 184–193.
19. Моцик О. Міжнародна співпраця України з ЮНЕСКО в гуманітарній сфері // Вісник Львівського університету. Сер. Філософсько-політологічні студії. – 2019. – № 24. – С. 184–190. 
20. Наука, культура и коммуникации // Организация Объединенных Наций: основные факты : справочник : пер. с англ. – М. : Весь Мир : Инфра-М, 2000. – С. 233–236.
21. Некряч А. Реалізація освітніх стандартів ЮНЕСКО – запорука входження України в європейський цивілізаційний простір / А. Некряч // Вища школа. – 2016. – № 3. – С. 11–22. 
22. Организация Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры // Организация Объединенных Наций: краткий справочник / сост.: В. А. Игнатов, А. А. Титаренко. – М. : Междунар. отношения, 1980. – С. 104–105.
23. Организация Объединенных Наций по вопросам образования, науки и культуры (ЮНЕСКО) // Международные организации системы ООН: справочник / сост. А. А. Титаренко. – М. : Междунар. отношения, 1990. – С. 158–160.
24. Приходькіна Н. О. Медіа- та інформаційна грамотність як стратегічний напрям у діяльності ЮНЕСКО / Н. О. Приходькіна // Вісник Запорізького національного університету. Сер. Педагогічні науки. – 2020. – № 3 ч. 1. – С. 212–220.
25. Протт Л. Закони ЮНЕСКО щодо захисту та збереження культурної спадщини народів світу // Повернення культурного надбання України: проблеми, завдання, перспективи. –К. : Танант, 1993 – Вип. 10 : Матеріали науково-практичного симпозіуму "Правові аспекти реституції культурних цінностей: теорія і практика", Київ, грудень 1996-1997. – С. 18–34.
26. Ромащенко В. А. Міжнародно-правове регулювання інформаційного суспільства: роль та значення діяльності ЮНЕСКО / В. А. Ромащенко // Альманах міжнародного права. – 2016. – № 13. – С. 32–37. 
27. Руководство ИФЛА/ЮНЕСКО по развитию службы публичных библиотек. – СПб. : Изд-во РНБ, 2002. – 112 с.
28. Свілас С. Початок діяльності Білоруської РСР та Української РСР в ЮНЕСКО / С. Свілас // Зовнішні справи. – 2016. – № 10. – С. 45–49.
29. Україна стала членом ЮНЕСКО // Соціальний захист сьогодні. – 2020. – № 3/4. – С. 63.
30. Участь України у діяльності ЮНЕСКО. URL: https://mfa.gov.ua/mizhnarodni-vidnosini/yunesko/uchast-ukrayini-u-diyalnosti-yunesko (дата звернення 01.11.2021)
31. Чекрій І. І. Особливості навчання з використанням електронних навчальних матеріалів (за матеріалами ЮНЕСКО) // Інноваційна педагогіка. – 2020. – № 22 т. 3. – С. 192–195.  
32. Чичкалюк Т. О. Особливості впровадження Міжнародних програм ЮНЕСКО для стійкого і збалансованого еколого-орієнтованого розвитку біосферних заповідників причорноморських територій України / Т. О. Чичкалюк // Причорноморські економічні студії. – 2017. – № 20. – С. 88–91.  
33. Шпак А. Гармонізуючи відносини соціуму з довкіллям: до 40-річчя програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера" / А. Шпак, П. Черінько, Т. Полторацька // Вісник Національної Академії Наук України. – 2011. – № 2. – С. 23–36. 
34. ЮНЕСКО и современность: к 20-летию ЮНЕСКО / С. К. Романовский [и др.] ; под ред. С. К. Романовского. – М. : Междунар. отношения, 1966. – 286 с.   
35. ЮНЕСКО об информационном обществе: основные документы и материалы. – СПб. : Изд-во РНБ, 2004. – 120 с.

Підготувала: Т. Федько