Виразна інтонація поезії Володимира Ільїна

Виразна інтонація поезії Володимира Ільїна

 

Ім’я Володимира Георгійовича Ільїна (23 травня 1939 – 20 січня 2016) займає особливе місце в українській культурі. Він зумів поєднати, здавалося б, несумісне: точність ученого й тонку душу поета, аналітичне мислення фізико-хіміка та чутливість митця, який гостро відчував людину, природу й плин часу.

Народився Володимир Ільїн у Чернігові, однак найтепліші спогади дитинства були пов’язані з Ірпенем. Через складне повоєнне життя та матеріальні труднощі батьків, які працювали на військовому заводі в Києві, майже кожне літо він проводив у місцевому санаторії. Саме тут знайшов друзів, відкрив для себе красу природи, відчув справжню радість дитинства. Недаремно Ільїн називав Ірпінь своєю духовною Батьківщиною. Тут відбулося й знайомство з майбутньою письменницею Нілою Висоцькою, яке стало ще одним символом його зв’язку зі світом літератури.

Освіту здобув у Київському політехнічному інституті, який закінчив у 1961 році за спеціальністю «технологія силікатів», отримавши диплом інженера-хіміка. Його наукова кар’єра стала прикладом відданості справі. Доктор хімічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, він багато років очолював відділ Інституту фізичної хімії імені Л. В. Писаржевського НАН України. Науковий доробок Ільїна вражає: понад 230 наукових праць, десятки авторських свідоцтв і патентів, фундаментальні дослідження у сфері фізичної хімії, кремнеземів, цеолітів, молекулярних сит і процесів сорбції.

Особливої поваги заслуговує його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Цей досвід, як і вся його життєва дорога, став свідченням громадянської відповідальності та високого почуття обов’язку.

Та поряд із наукою завжди жила поезія. Володимир Ільїн писав українською та російською мовами, створюючи проникливу лірику, прозу й казки. Його поетичний світ сповнений філософських роздумів, інтелектуальної глибини, щирих емоцій і тонкого психологізму. Серед найвідоміших збірок — «Подстрочники», «Альтернативы», «Мне бы видеть себя твоими глазами…», «Пуща прекраснодушная», «Нерозв’язані звуки», «Пошукові роботи. Тривірші», «Окремини душі», «Епідемія самотності», «Homo Karadagus», «На майдані Землі».

Особливе місце посідає збірка «На майдані Землі», написана під враженням Помаранчевої революції та Революції Гідності. Це не лише поетичний літопис історичних подій, а й глибоке осмислення народження нової України, усвідомлення єдності, свободи та відповідальності за майбутнє держави.

Не менш вагомою є й перекладацька діяльність митця. Він майстерно перекладав українською та російською мовами твори сучасних письменників, а також здійснив переклад поезії Папи Іоанна Павла ІІ «Римський триптих». Його переклади вирізняються точністю, художньою довершеністю та бережним ставленням до авторського слова.

Твори Володимира Ільїна друкувалися в українських і зарубіжних літературних журналах та альманахах, зокрема в часописах «Всесвіт» і «Радуга». Він був членом Національної спілки письменників України та Міжнародної літературно-мистецької академії України.

Високий рівень його творчості та наукової діяльності відзначено численними нагородами. Серед них – премія імені Л. В. Писаржевського НАН України, Міжнародна літературна премія імені Миколи Гоголя «Тріумф», Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», Міжнародна літературно-мистецька премія імені Пантелеймона Куліша та медаль «Івана Мазепи», присуджені, зокрема, й посмертно.

20 січня 2016 року серце Володимира Георгійовича Ільїна перестало битися. Проте його життя продовжується у наукових відкриттях, літературній спадщині та перекладах. Він залишив по собі не лише книги й наукові праці, а й приклад людини, яка довела: справжній талант не знає меж між наукою і мистецтвом. Його поезія й сьогодні звучить щиро, мудро й сучасно, закликаючи читача замислитися над найважливішими питаннями людського буття

У 2006 році у видавництві журналу «Радуга» вийшла книжка «Ukr.Ru.etc: вірші. Стихотворения. Фото (укр. і рос. мовами)». Укладачем видання як цілісного художнього явища став Володимир Ільїн – один із шістьох її авторів. Збірки включає розділи: «Блукати біля болю» Д. Гордійко, «Межзвездный пилигрим» М. Бабешко, «Кроткие мотивы» А. Юхименко, «Здесь речь моя еще в ходу» И. Жданов, «Был послан взгляд...: Фотопоэма» И. Жданов, «Кобзарівна» Н. Висоцька. Останній розділ цієї незвичної книжки – це вірші самого упорядника.

Поет називав добірку російською мовою «Небо и ночи 2005-го», хоча сюди також ввійшли і українські вірші. Весь розділ сприймається як єдиний текст із віршів-мініатюр, іноді всього на 3-4 рядки. Але за віршованими рядками відчувається всюди думка сильної й мужньої людини. Стиль В. Ільїна суто індивідуальний. Його розділ – своєрідна «поема» із єдністю часу і місця, а «дія» майже відсутня - це перехід від літа до осені під Києвом. Але Київ тут також присутній як конкретний топос, наприклад – Вознесенський узвіз. Роздуми і спогади поета засвідчують глибоке бачення стану природи, особливого в Україні, сповненого поезії, коли все ще не зів’яле, але насичене осінніми барвами. Відчувається, що для автора саме в цю пору року всі почуття так загострені, що кожна мить сприймається як подія, і минуле повертається...

 Філософський сенс, котрий автор вкладає у свої вірші, завжди пов’язаний зі станом його душі. Роздум – завжди тільки мить, а мить життя щільно насичена роздумом.

Іноді мініатюри Ільїна нагадують не поетичні, а музичні пасажі, так, ніби він пише для того, щоб його вірші відчували й самі своїми вже думками й почуттями продовжували.

Музика вірша виникає спонтанно, не будучи настановою автора, проте він дуже часто уникає рими, хоча володіє нею досконало. Так само вправно володіє він кольором, барвами.

Простота віршів Ільїна уявна, насправді його твори спонукають не тільки до співпереживання, а й до активного читання, до мислення удвох з автором.

Тут типова для поета прихована гра з часом: рух часу вічний, бо він пов’язаний із плином Дніпра й незмінністю старовинного Вознесенського узвозу як символу Києва. Але це й особистий, суб’єктивний час, бо поет присутній тут і зараз – уночі на київському узвозі. Його поетичні, незвичні хронотопи дуже важливі для розуміння індивідуальної поетики в цілому.

Українські вірші перебувають у повній гармонії з віршами російськими. Більше того: вони в нього «одноприродні», становлять ніби єдиний текст. Збігається все: зміст, інтонація. Останнє, можливо, найважливіше, оскільки поета можна впізнати з двох рядків насамперед за інтонацією, виразною, властивою тільки йому.

«Вересень – осінь,
Осінь – відлуння,
Осінь – країна моя...».

Усі художні риси мініатюри прикметні для В. Ільїна: глибоко захований підтекст, звучання, недомовленість, особлива гармонія. Чому вірш написано українською? Адже схожих зразків російською в тексті багато! Можна припустити, що його зачарувало слово «вересень». Але в інших випадках таке ключове слово знайти важко:

«Небо – в очах твоїх
і поза очима.
Дай, Господи, сили злетіти!..».

Є у книжці два вірші поруч, обидва із присвятою «Учителю» – один російською мовою, другий українською. І схоже, що були вони написані одночасно й викликані одним настроєм або подією. Чому за схожого душевного стану і схожих думок один вірш звучить в уяві поета однією мовою, а наступний другою? Так прозвучало? Відповіді на це питання взагалі б не було, якби 2008 року не з’явились одразу дві поетичні збірки В. Ільїна українською мовою «Пошукові роботи» й «Нерозв’язані звуки». Вони й відповідають на багато запитань щодо творчості цього спочатку російськомовного, потім двомовного й нарешті україномовного поета. Отже, такий рішучий і відповідальний крок, як видання цілком україномовних збірок, автор зробив свідомо, і цьому передували важливі події не так у зовнішньому, як у внутрішньому світі поета.

Поезія В. Ільїна, позбавлена присмаку політики, узагалі інтимна, «тиха поезія». Але автор не замкнений у собі; тож невипадково так часто його вірш закінчується знаком запитання – зверненням до читача, до своєї долі, до Бога... І в книжці «Ucr.Ru.еtс», й у двох останніх збірках власних творів напрочуд багато загальних уявлень-образів: небо, земля, природа як цілісне поняття. Він навіть твердить, що люди перебувають «між землею і небом», що вони – «прошарок, досить примхливий і талановитий, досить жорстокий і агресивний». Однак небо поет відчуває десь близько весь час. Невипадковою у збірці була назва добірки «Небо и ночи 2005-го».

І час для поета багатовимірний: це загальний час – вічність і це час його власного життя. Його він гостро переживає і глибоко цінує. У такому ж подвійному ракурсі осмислено і простір: це безмежний простір вічності й усесвіту і цілком конкретний топос улюбленого куточка землі - свого Дому. Іноді він має точні адреси: «пішли маршрутки на Чорнобиль» або «не повернувся ще з Узлісся», звідки поета не відпускає вітер - ніби жива істота! Є у збірці й більш складні адреси, як присвята пам’яті Георгія Якутовича, славетного українського художника:

 «Ранок –
заспів наступного дня,
ночі, дня після ночі…
Кожен день – наче князь,
зрозуміло, що Київський.
Тож у князівстві живу?!
Ще один князь – Якутович,
Копирів князь та Кудрявський.
Добре, що я їм всім підданий!..».

Цей твір багатозначний і багатовимірний. Ліричний герой перебуває тут в історичному й культурному часі і просторі. Звідси й назви давніх історичних місцевостей на терені Києва – Копирів кінець і Кудрявський узвіз, звідси і Якутович, названий «князем», бо у світі поета панує вічне мистецтво. Тому київський топос перетворюється на символічний і прізвище Якутовича, улюбленого українського художника кількох поколінь киян, набуває тут також символічного значення. Весь зміст і глибокий підтекст вірша пояснює, що вірш написаний українською мовою тому, що поет глибоко вкорінений в українську історію та культуру. Про те, що цей вірш для автора має особливе значення, свідчить і той факт, що його вміщено в обидві нові збірки, що взагалі йому не притаманне.

Збірка «Нерозв’язані звуки» присвячена пам’яті Мацуо Басьо й має підзаголовок «тривірші». Насправді ж коротких віршів, що складаються всього з кількох (найчастіше трьох) рядків, багато в обох книжках. З японською культурною традицією їх пов’язує, крім умовної форми, відсутності рими, ще й особливий стан споглядальності, задумливості, прагнення вловити кожну мить життя і глибоко її відчути як щось насправді надзвичайне й навдивовижу цінне. Термін «нерозв’язані звуки» взято з музики: це звуки, за якими обов’язково виникнуть нові гармонійні звуки або акорди. Кожний такий вірш не має завершення, він відкритий у просторі й часі:

«Знаю, хто відповість –
тиша ранкова,
подякую їй та житиму...»

Або:

«Вересень, жовтень та інші
старанно виконують ролі...
Вже осінь на зиму чекає...».

«Нерозв’язані звуки» вже були в добірці поета у збірнику “Ucr. Ru. etс.». В обох збірках «мистецтво недомовленості», глибокого підтексту розробляється, удосконалюється. Воно відіграє особливу роль у циклі «Помаранчева осінь». Тут Ільїн залишається собою: він «аполітичний» за своєю природою, заглиблюється насамперед у «містику» тої осені, у філософський, загальнолюдський контекст того, що відбувалось. Своїм художнім відчуттям він уловив особливий відлік і плин часу «помаранчевої осені»:

«Тривога наша – листопад.
Напрочуд дивний листопад –
всі дні минулі поруч,
щоб нас підтримати, лишились?!
До влади грудень йде –
без виборів
зима...

Осінній Ющенко,
грудневий – інший...
Себе не полишайте!...
Полишити себе,
полишити свій дім...
Хіба є інший?!.».

Кожен може прочитати цей вірш по-своєму, але, мабуть, усі зрозуміють, що «дні минулі» залишились у кожному, хто пережив «помаранчеву осінь» для того, аби по-новому знайти себе у своєму Домі.

У збірках В. Ільїна є й такі вірші, які можна зрозуміти тільки завдяки тому, що їх написано українською. Найяскравіший приклад – тривірш із присвятою 5-му каналові телебачення:

«П’ятий стає першим,
перший стає нашим,
ми стаємо собою!..».

«Недомовленості» віршів В. Ільїна, їх відкритість в часі і просторі пов’язана з контекстом його творчості останніх років. Мається на увазі сучасна так звана «київська школа». Доволі точно загальні риси представників «київської школи» охарактеризовано Л. Демидюк: «Намагання проникнути в первинну суть речей зумовлює певне відсторонення від реалій сучасного світу. Можна сказати, що вірші представників «київської школи» виповнені одвічною дійсністю... Досить обмежений словесно-семантичний ряд виявляє яскравість і самобутність у творчості кожного з представників «київської школи». В одвічний зміст речей і явищ вони вкраплюють іскринку людського мінливого «я», що надає їхній поезії відмінних рис».

 

Список літератури:

1. Ільїн В. Нерозв’язані звуки / В. Ільїн. ─ Київ, 2008.
2. Ільїн В. Пошукові роботи : тривірші / В. Ільїн. ─ Київ, 2008. ─  90 c.

 ***

1. Ukr.Ru.etc : вірші. Стихотворения. Фото (укр. і рос. мовами) / сост. В.  Ильин. ─ Київ, 2006. ─ 215 с.

 

Матеріали про життя та творчість В. Ільїна:

1. Бондаренко С. Майдани земні і небесні : [про збірку поезій В. Ільїна «На майдані Землі»] / С. Бондаренко // Літературна Україна. ─ 2014. ─ № 43 (6 листоп.). ─ С. 5.
2. Володимир Ільїн // Літературна Україна. ─ 2016. ─ № 3(28 січ.). ─ С. 7.
3. Литвин В. Ільїн Володимир Георгійович / В. Литвин // Енциклопедія Сучасної України. ─ Т. 11. ─ Київ, 2011.
4. Логвиненко Ю. Підстави для абсурду і втеча від абсурду: ранній український постмодернізм крізь оптику біблійної міфології / Ю. Логвиненко // Слово і Час. ─ 2008. ─ № 6.
5. Мазепа Н. Білінгвізм. Епізод чи тенденція? (Сучасна українська російськомовна поезія) / Н. Мазепа // Слово і Час. ─ 2010. ─ № 2. ─ С. 60-77.
6. Михед П. Про майбутнє української русистики / П. Михед // Слово художнє, слово сакральне. ─ Ніжин, 2007. ─ С. 91.

Матеріал підготувала О. Михайленко

Додаток 1.

Поезії Володимира Ільїна:

***

«Щось виникло,

не полишає —

слухаю, пишу…»

* * *

«Спочатку була тиша,

у тиші народилось слово,

зрештою — ми всі, все інше…»

 

Час – проводир

«Минає час?

Це я минаю,

час далі плине…

 

Виміри часу —

все, що роблю,

життя моє, спомин…

 

Час — проводир

всім  на землі,

всім поза землею…»

 

Осінь - країна моя

«Закрили небо —

опустили завісу

і написали: «Осінь»…

 

Весняного хисту осінь —

я наче у двох світах,

але, як завжди, із Вами…

 

Я — Ваша пам’ять, Осінь,

а Ви, сподіваюсь, — моя?

Чи Ви впізнаєте мене?!

 

Вересень — осінь,

осінь — відлуння,

осінь — країна моя…»

 

Рімейк

«Людина поза любов’ю —

хіба ж то людина?!

Немає і Бога в ній!..»

 

* * *

«Така в мене роля —

любити тебе,

роля і доля, тобто єство…

 

Звичайне осіннє горіння —

до попелу жовтого і до білизни —

на тишу перетворення людини…»

 

Ще не казав

«Ще не казав, ще навіть не почав —

бо ще народжується тиша,

ще сором — слово…»

* * *

Ліні Костенко

«Як тиша, мовчазні

дахи лежать на будинках.

Та час за них іще тихіший…

 

От напишу — тихо-тихо,

а потім ще тихше, тихше,

а згодом, можливо, — як Ви…»