Вогонь серця Анатолія Москаленка (1934-1999)

Вогонь серця Анатолія Москаленка (1934-1999)

Відомий український науковець, письменник, публіцист Анатолій Захарович Москаленко народився 12 липня 1934 року у м. Красногорівці Донецької області у сім'ї донецького робітника.

У 1952 році, коли ще був живий Сталін, а хрущовська «відлига» була надто повільною і непослідовною, Анатолій Москаленко став студентом відділення журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Він вирізнявся працьовитістю, енергією, оптимізмом навіть на своєму курсі. А це був курс, який подарував українській журналістиці та літературі яскраве сузір'я творчих імен, таких як В. Симоненко, І. Сподаренко, М. Сом, Т. Коломієць, Г. Мухіна, М. Кіпоренко, Ю. Ячейкін та ін. Молоді журналісти слухали лекції славнозвісного історика, професора А. Веденського, доцентів П. Федченка, М. Шестопала, кандидата філософських наук В. Кудіна, редактора газети «Радянське село» Д. Прилюка, доктора філологічних наук С. Крижанівського та ін. Семінарські заняття відбувалися в скромних, але затишних аудиторіях.

Незважаючи на всю складність суспільного життя в Україні тих років, на адміністративну жорстокість університету, студенти-журналісти мали можливість виявляти свою творчу енергію, мистецький талант у вільних за думкою стіннівках «Слово-зброя», «Лінотип», «Сачок сачком» та ін. Першим редактором яскравої позацензурної стіннівки «Слово-зброя» став Анатолій Москаленко. Він не диктував свою волю, не знімав сміливих матеріалів, а додавав тим, хто робив газету, свої ідеї, теми, цікаві сюжети, а це були В. Гужва, А. Мельниченко, А. Міфтахутдінов, В. Чепіга, Ю. Ярмиш.

У ці роки двічі на тиждень виходила друкована газета університету, хоча назва її була суто офіційною – «За радянські кадри», насправді це була газета, яка виховувала українські кадри, кадри освічених патріотів, про які І. Багряний пророче скаже, що вони візьмуть активну участь у здобутті Україною незалежності. Відділом навчання газети «За радянські кадри» керував студент М. Шудря, відділом культури – В. Симоненко, відділом спорту – Ю. Ярмиш. «На вогник» до редакції приходили із своїми матеріалами і творами Б. Олійник, А. Москаленко, М. Сом, В. Чорновіл та інші студенти.

У 1957 році  Анатолій Москаленко закінчив факультет журналістики і все життя присвятив цій професії. Він не став влаштовуватися в Києві бо знав, що потрібен рідному Донбасу, шахтарям, металургам, хімікам, будівельникам. Упродовж 1957-1972 рр. А. Москаленко, працюючи у газеті «Соціалістичний Донбас» (Донецьк), де пройшов шлях від кореспондента до заступника редактора, накопичував матеріали для своїх книжок. Зустрічі з трудівниками суворих робітничих професій надихнули його на створення талановитих книжок, оповідань та повістей «Свояки», «Сліпий турист» (1962), «Щасливих тобі повернень» (1964), «Краплина й море» (1974), «Поклик вічності» (1976), «Киев» (1978), «І Дніпро, і кручі» (1979), збірок нарисів та публіцистики «Вогні на копрах» (1962), «З відкритою душею», «Турбота у нас така» (1963), «Характер» (1972), «Твого серця вогонь» (1974), «Свобода для вовка» (1980) та інші.

Загалом Анатолій Москаленко видав за життя понад 30 книг прози і публіцистики, книгу вибраного «Під небом пам'яті».

Протягом 1965-1972 рр. Анатолій Захарович обіймав посади завідувача відділу, члена редколегії газети «Радянська Україна».

З 1972 до 1982 рр. був завідувачем сектора ефективності наукових досліджень у галузі суспільних наук Академії наук УРСР й одночасно експертом у галузі масової інформації ЮНЕСКО, брав участь у роботі сесії ЮНЕСКО (Париж), був членом урядової делегації Української РСР на XXXIII сесії Генеральної Асамблеї ООН (Нью-Йорк). Читав лекції на кафедрах славістики університетів Канади (Ванкувер, Саскатун, Едмонтон, Вінніпег, Торонто, Оттава).

3 1982 року і до кінця своїх днів професор А. 3. Москаленко очолював кафедру періодичної преси. Доктор історичних наук з 1983 року, професор (з 1984), завідувач кафедри та декан факультету журналістики (з 1983). Перший директор Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Одночасно – консультант-редактор «Інформаційного вісника» та помічник другого секретаря ЦК КПУ (1972-1981), старший науковий співробітник сектора наукової інформації з суспільних наук при Президії АН УРСР (1981-1983), позаштатний радник Президента України (з лютого 1999). Член редколегії часопису «Пам’ять століть».

Велику увагу в повсякденній праці як директор та завідувач кафедри періодичної преси професор А. З. Москаленко приділяв підвищенню якості навчання молодих журналістів, наближенню його до світових стандартів. Викладачі Інституту журналістики почали навчати студентів за програмами «Бакалавр», «Спеціаліст», «Магістр». У роки незалежності України професор активно сприяв роботі аспірантури та докторантури Інституту журналістики. Тут було захищено значну кількість кандидатських і докторських дисертацій, викладачі регулярно здобували доцентські та професорські звання, а молоді кадри, добре навчені в Інституті журналістики, успішно просувалися творчими і посадовими щаблями газет, журналів, видавництв, радіо і телебачення України.

Багато років А. З. Москаленко плідно працював як теоретик журналістської науки. Провідний учений у галузі вивчення засобів масової інформації, він автор понад 300 наукових праць з проблем політології, теорії комунікацій та підручників для студентів факультету журналістики: «Вступ до журналістики» (1977, перевидання 1997, 1998), «Основи журналістики» (1994), «Масова комунікація» (у співавторстві, 1997), «Журналістика – мистецтво демократії» (1998), «Теорія журналістики. Навчальний посібник» (1998, перевидання 2002), «Основи масово-інформаційної діяльності» (у співавторстві, 1999) та інші монографії, з проблем вільної преси та демократичної політики.

У численних статтях вченого, присвячених таким проблемам, як удосконалення управління суспільством, використання досягнень суспільних наук у журналістській практиці, підвищення результативності інформації та ін., ретельно досліджено процеси переорієнтації в напрямах і змісті науково-дослідницької роботи з урахуванням світового досвіду. Тож не дивним є інтерес до цих питань відомих зарубіжних навчальних закладів, зокрема університетів міст Тампере (Фінляндія), Дортмунда (Німеччина), Гранади (Іспанія), Пекіна (Китай), Софії (Болгарія), Скоп'є (Македонія), де А. 3. Москаленко виступав із лекціями. Своїми науковими і навчально-методичними працями він зробив великий внесок у розвиток журналістики як науки.

А. З. Москаленко лауреат Республіканської премії ім. Я. Галана (1970), премій Міжнародної академії інформатизації (1993) та АН вищої школи України ім. Я. Мудрого (1998). Нагороджений орденами «Знак пошани» (1978) та «За заслуги» III ступеня (1997), «Ярослава Мудрого», «Святого Володимира» та почесним званням «Заслужений журналіст України».

Після довгої хвороби Анатолій Захарович Москаленко пішов із життя 13 листопада 1999 року у м. Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

У пам’ять про вченого посаджено кущ калини біля Інституту журналістики (вул. Мельникова, 36/1). Його іменем названо навчальну авдиторію № 21 на 2-му поверсі Інституту журналістики КНУ імені Т. Шевченка, біля входу до неї відкрито пам'ятну дошку з барельєфом першого директора інституту.

Національна Спілка журналістів України з 2000 року запровадила щорічну премію імені А. З. Москаленка за кращу студентську роботу з проблем засобів масової інформації.

Він називав себе щасливим. Може, тому, що врешті став відомим журналістом та письменником. А може й скоріш за все – не тільки тому, бо в його житті, звісно, вмістилася не лише професійна робота, а й те, що ми називаємо святами душі, непідвладним звичайним вимірам людської долі. Щасливим Анатолія Захаровича робила і його родина: син – Москаленко Віталій Анатолійович (р.н. 1955) – український дипломат. Надзвичайний та Повноважний Посол України. Посол України в Болгарії (з 2018 по 2022 рік). Донька – Кравчук Олена Анатоліївна,  онуки – Кравчук Андрій Олександрович та Москаленко Тарас Віталійович, онука – Кравчук Марія Олександрівна.

А. Москаленко був надзвичайно обдарованою людиною, його творчість багатогранна. Він щедро ділився своїми талантами з людьми. Окрім навчальних та наукових праць з журналістики, літературно-критичних та публіцистичних книжок, він автор численних збірок оповідань і повістей, для яких характерні поєднання реальності з домислом.

Героїв нарисів книжки «Поклик вічності» (1976) А. Москаленко відрекомендував так: «Усі ці люди – звичайні, але праця їхня вже сама по собі – людський подвиг». Багаторічна дружба зв’язує автора цієї збірки з шахтарями Донбасу – і, як наслідок, з-під пера письменника виходить цикл нарисів «Планета на твоїх плечах». На життєвих шляхах-дорогах зустрічався він з героями своїх оповідань – сучасниками, людьми високих і світлих помислів, які вміють славно трудитися і вірно любити, готові завжди виручити з біди товариша і стати на бій з неправдою.

Окремий розділ книги – «Життя йшло кругами своїми...» – це пристрасна публіцистична розповідь про Францію, де письменник побував на запрошення ЮНЕСКО.

 У 1979 році у київському видавництві «Дніпро» побачила світ збірка «І Дніпро, і кручі...», до якої увійшли найкращі твори письменника, присвячені героїчним захисникам і визволителям Києва в роки Другої світової війни і наші дні. До книги ввійшли повісті «І Дніпро, і кручі...», «Краплина й море» та «І вдарив грім...», а також цикли оповідань «Поклик вічності» та роздумів «Люди і долі».

 До збірки «Під небом пам'яті» (1984, рос. мовою) увійшла художньо-документальна повість «Київський зошит» присвячена боротьбі радянських воїнів, бійців народного ополчення, підпільників та партизанів проти фашистів під час оборони Києва у 1941 році, окупації міста та у дні звільнення його від гітлерівців у листопаді 1943 року.

У щоденнику «Свобода для вовка» автор розповідає про США – життя, звичаї, погляди, переконання та проблеми простих американців; про тенденції розвитку сучасного американського суспільства, про відносини США з іншими країнами світу.

До однотомника обраних творів включено також найкращі оповідання.

Роман «Полин чужини» (1985) написано російською мовою у співавторстві з В. Андріяновим. Автори роману на широкому історичному матеріалі, який охоплює події після 1917 року, простежують долі емігрантів, які свого часу виїхали з країни. Події відбуваються у Радянському Союзі, США та Канаді, у Чехословаччині та Болгарії, у Франції та інших країнах Європи. У творі вперше широко використані документи та щоденникові матеріали із радянських та зарубіжних архівів. Пізніше роман увійшов до книжки 1989 року «Свобода для волка. Полынь чужбины».

Ці політичні романи об'єднані спільним конструктивним задумом. Перший роман – публіцистична розповідь про США, про життя, звичаї, погляди, переконання і проблеми простих американців і представників світу великих бізнесменів, промисловців; про тенденції історичного поступу американського суспільства.

У другому романі, як вже вказувалося вище, йдеться про долі емігрантів, котрі свого часу покинули країну.

Багатий фактичний матеріал викладено жваво та захоплююче, що робить книгу пізнавальною та цікавою для широкого кола читачів.

До книжки «Карета ХХ» (1993) входять повість та оповідання. Основна тема творів – вічна любов. Вона летить, та не відлітає. Цвіте, та не відцвітає. Горить, та не гасне... Щасливий той, хто звідав цей Божий дар і повернув його людям, і нещасний той, хто приховав його лише для себе. Книга проілюстрована художником В. Залозним.

2014 року, на замовлення Держкомтелерадіо України за програмою «Українська книга», випущене видання «Вогонь його серця. Спогади про Анатолія Москаленка», в якому йдеться про відомого публіциста й науковця, першого директора Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У збірнику вміщено спогади колег і друзів, світлини про життя й багатогранну діяльність Анатолія Москаленка, його вибрані оповідання, новели, статті з творчого доробку. Серед авторів спогадів - відомі журналісти, письменники, науковці, політичні та громадські діячі: В. Іванов, Л. Кравчук, А. Мельничук, Л. Мех, В. Набруско, Ю. Нестеряк, Б. Олійник, В. Пасак, О. Пономарів, В. Різун, В. Сергійчук, М. Сорока та інші.

Основним і єдиним заповітом А. З. Москаленка для журналістської молоді і не тільки, було бути не статистами, а боротися за Україну проти всілякої експансії в нашу країну чужинців. Він би його стверджував і сьогодні, навчаючи жити і працювати.

Твори А. Москаленка:

1. Журналістика в умовах гласності / А. Москаленко [та ін.]. – Київ, 1991. – 191 с.
2. Москаленко А. І Дніпро, і кручі... : повісті, оповід, роздуми про місто герой Київ, воєн. лихоліття і наші дні / А. Москаленко. – Київ, 1979. – 532 с.
3. Москаленко А. Карета ХХ : повість, оповід. / А. Москаленко ; іл. В. Залозного. – Київ, 1993. – 255 с.
4. Москаленко А. Основи масово-інформаційної діяльності / А. Москаленко, Л.  Губерський, В. Іванов. – Київ, 1999.
5. Москаленко А. Поклик вічності: повісті, оповід., есе / А. Москаленко. – Київ, 1991. – 347 с.
6. Москаленко А. Реабілітація слова / А. Москаленко. – Київ, 1989. – 102 с.
7. Москаленко А. Теорія журналістики: навч. посіб. / А. Москаленко. – Київ, 2003. – 333 с.

Матеріали про життя та творчість А. Москаленка:

1. Вогонь його серця: спогади про Анатолія Москаленка. – Київ, 2014. – 392 с.
2. Гримич Г. Москаленко Анатолій Захарович / Г. Гримич // Сучасна українська журналістика: поняттєвий апарат. – Київ, 1997.
3. Денисенко А. Переболіти болями суспільства / А. Денисенко // Друг читача. – 1990. – 31 трав.
4. Луків М. Без права на спокій: Штрихи до портрета / М. Луків // Літературна Україна. – 1994. – 14 лип.
5. Москаленко Анатолій Захарович // Незабутні постаті / [Авт.-упор. О. Матвійчук, Н. Струк]. – Київ, 2005. – С. 145.
6. Олейник Б. Разящим словом публіциста / Б. Олійник // Москаленко А. Под небом памяти / А. Москаленко. – Київ, 1984.
7. Петровський О. Москаленко Анатолій Захарович / О. Петровський. Українська Літературна Енциклопедія. – Київ, 1995. – Т. 3: К–Н. – С. 419–440.
8. Тимошик М. Пам’яті Анатолія Москаленка / М. Тимошик // Пам’ять століть. – 1999. – № 6. – С. 36.
9. Хто є хто в українській мас-медіа: Журналісти, газети та журнали, телебачення та радіо, інформаційні агентства, прес-служби, українські ЗМІ. – Київ, 1999.
10. Яремчук А. Його велика рідня (до 65-річчя Анатолія Захаровича Москаленка) / А. Яремчук // Українська культура. – 1999. – № 6.

***

1. Москаленко Анатолій Захарович / І. М. Забіяка // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс]. – Київ, 2019. URL: https://esu.com.ua/article-68615    (дата звернення: 05.07.2024).

Матеріал підготувала О. Михайленко