Лянсберг О. О. Бутузов "Янголи бажань"

Нещодавно побачила світ нова збірка поезій талановитого письменника Херсонщини Олександра Глібовича Бутузова – "Янголи бажань". За словами самого автора, до цієї збірки увійшли його найкращі вірші.
А ось саме і деякі з них:
                                                        

ОСІНЬ
Ховаючи довгу думу,
Вона була мовчазною.
А задля розваг і суму
Мастила долоні хною.
Прикраси були з бурштину,
А очі — відтінку вохри.
Носила в руці жоржину,
А в голосі — ніжний охрип.
В тонких крижаних дзеркалах
Руді відбивались коси.
Вона співчуття чекала,
Її назвали Осінь.

***
Серце – дорогоцінний камінь
з гранями гострими.
Розум поширюється думками –
зграями в просторі.
Бажання – невгамовні бджоли
з намірами гріховними.
Віра – в долоні жолуді,
в котрих дуби приховані.
Творчість – зваблена кармелітка,
пошук  неймовірного.
Кохання – жовтогаряча квітка,
     можливо, даремно зірвана.

***
У травах чути кожен крок,
Але любов пішла нечутно.
Вітри розповідають смутно:
Як нам далеко до зірок
Незрозуміла і сумна,
Приходиш ти лише в нічницях
І знов стоїть в твоїх зіницях
Усе, чого в житті нема.
 

**
Ось ходить любов по дворах,
Де люди чекають весілля.
Вона ж бурмотить від безсилля,
Як та божевільна стара.
Назустріч, пред очі журні,
Тому і опущені долу, Любові занедбану долю,
Живу ще, виносять в труні.

Спорожнені шафи й столи
На дрова мерщій розтрощили.
І спадщину розпорошили,
А сиріт в притулок здали.

Знов ходить любов по дворах
І сіє спокуси насіння...
Даремне було голосіння,
Яким нас лякала стара:

Немає більш дивних химер,
Аніж у поета у скриньці –
Тому він завжди наодинці,
До того ж сліпий, як Гомер.

НАПІВНАСПІВ

Є в самоти
Напівім'я:
Напів – це ти,
Напів – це я.

Тому життя –
Напівчутки,
А почуття –
Напівплітки.

Тому я звик,
Що у жалоб
Напівязик – Напівжало.
Життя мине.
Уже мина.
Тебе й мене
Напівнема.

***
Летючі риби. Птахи співочі.
Зелене море. Блакитний гай.
Слова освідчень. Кохання очі.
Ми наче в раї. Та це не рай.
Сліпуче сонце. Стрімкі комети.
Безодні морок. Безглуздя лад.
Байдужість часу. Кінця прикмети.
Ми наче в пеклі. Та це не ад.
Двозначні долі. Дволиці люди.
Моління й співи. Усе дарма.
Усюди пекло. І рай усюди.
Ми поміж ними. Чи нас нема.

***
Де піщаний узорчастий килим
Зберігає серпневі пригоди,
Ходить вересень пляжем спустілим.
По гомілки заходить у воду.
А мартин, що кульгає недбало,
Раптом легко зринає у небо...
І для щастя потрібно так мало,
Що, нарешті, нічого не треба.

***
Осінній день іде за ріг –
Не клич його, бо вже запізно.
Ми розійдемося нарізно,
Хоч і не клали це в зарік.
Життя – незрозумілий дар,
А небуття і смерть – тим паче.
І серце бавиться і плаче
Попри байдужий календар.
Дні не складаються в роки.
Душа на диво не старіє...
Але дрібними стали мрії
І нескінченними – думки.

ТАНГО ОКОЛИЦЬ

Нічого не жаль анітрохи.
На вулиці натовп і чад,
Заношені чорні панчохи
Та викличні очі дівчат.
Вздовж вулиці танго лунає
Про зраду і про каяття:
До кого той голос волає
В провулках, де бруд і сміття.
Де хлопці, до бійок охочі,
Зухвало прохожих цькують? –
Спокусливий голос жіночий
Співає про спрагу свою,
Про те, що коханці не винні,
Бо молодість зникне за мить.
Навколо ж – п'яниць бурмотіння
І подих важкий підворіть...
Лунає в околицях танго,
Надсадне й п'янке наче мак –
Страждань паперова троянда,
Кохання цукерковий смак.