Зоя Коцюбинська: племінниця Михайла Коцюбинського, яка все життя берегла його спадщину

Зоя Коцюбинська: племінниця Михайла Коцюбинського, яка все життя берегла його спадщину

Історія української культури складається не лише з імен видатних митців, а й тих, хто присвятив своє життя збереженню їхньої пам’яті. Саме такою людиною була Зоя Хомівна Коцюбинська – літературознавиця, педагогиня, дослідниця творчості Михайла Коцюбинського та донька першого директора музею письменника Хоми Коцюбинського.

Зоя Хомівна народилася 25 березня (7 квітня) 1904 року у Славуті на Волині (нині Хмельницька область). Її дитинство минуло в атмосфері любові до українського слова, книжки й культури. Батько, Хома Михайлович Коцюбинський, молодший брат класика української літератури Михайла Коцюбинського, був відомим літературознавцем, музейником і невтомним популяризатором творчої спадщини свого брата.

Життєвий шлях Хоми Коцюбинського був непростим. Після здобуття вищої економічної освіти він мешкав у Санкт-Петербурзі, звідки був висланий на Волинь за участь у гуртку, що поширював українську книгу. Упродовж 1901–1905 років працював контролером заводів у Ковелі, а згодом, у 1905–1915 роках, – помічником наглядача губернського акцизного управління у Славуті.

Саме Славута назавжди залишилася для Зої Коцюбинської містом найтепліших дитячих спогадів. Родина мешкала спочатку у будинку Грудзинського на Деражнянському провулку, а з 1912 року – на Козацькій вулиці, в районі Альбенка. Через багато років вона писала:

«Містечко Славута – колиска мого дитинства. Воно завжди у пам’яті. Перша книжка – в Славуті; перші кінострічки – у славутській Альбенці; перший спектакль теж у Славуті…»

Особливе місце у її спогадах посідає літо 1913 року, коли до Хоми Коцюбинського завітав його брат – Михайло Коцюбинський – разом із родиною. Для дітей це була справжня подія. Вони разом відвідували оранжерею князя Сангушка, оглядали місцеву суконну фабрику, прогулювалися містом.

Зоя згадувала письменника як надзвичайно енергійну, допитливу людину, яка прагнула побачити все довкола. Проте ця зустріч стала останньою. Уже невдовзі після повернення додому родина отримала телеграму з коротким і страшним повідомленням: «Муся помер, приїзди ховати. Мама».

Цей день назавжди закарбувався у пам’яті дівчинки. Вона згадувала, як батько, перечитуючи телеграму, не міг стримати тремтіння рук, а сама вона, пригнічена горем, дивилася крізь вікно на палаючу суконну фабрику Сангушка, яку ще недавно відвідувала разом із дядьком. Особиста трагедія родини дивним чином переплелася із трагічним образом палаючого міста.

Уже через два роки життя родини змінила Перша світова війна. У 1915 році, через наступ німецьких військ на Волинь, Коцюбинських евакуювали до Чернігова. Там Хома Михайлович продовжив службу в акцизному управлінні. Незабаром родину спіткало ще одне випробування – на початку 1920-х років померла мати Зої Хомівни, залишивши чотирьох дітей.

Попри життєві труднощі, Зоя Коцюбинська здобула освіту, закінчивши у 1941 році Мелітопольський педагогічний інститут. Упродовж життя працювала викладачкою, лекторкою, художньою керівницею самодіяльних і професійних творчих колективів. У 1961–1970 роках читала курс лекцій «Образи радянських жінок в українській літературі».

Найголовнішою справою її життя стало дослідження творчої спадщини Михайла Коцюбинського. Вона підготувала низку фундаментальних праць, серед яких «Вивчення творчості М. М. Коцюбинського в середній школі», «М. Коцюбинський. Життя і творчість», літературний сценарій «На світанку» за мотивами повісті «Fata Morgana», а також численні статті й нариси, присвячені життю письменника, його перебуванню в Києві, Криворівні, Одесі та Криму.

Окрім літературознавчих досліджень, Зоя Коцюбинська була авторкою публіцистичних і документальних творів. Побачили світ її брошура «Образ радянських жінок в українській літературі», документальна повість «Смарагдова легенда», збірка нарисів «До світлої мети». Вона також здійснила український переклад драми чеського письменника Юліуса Томана «Дон Жуан».

Вагомим був і внесок її батька у справу збереження пам’яті про Михайла Коцюбинського. У 1934–1935 роках Хома Коцюбинський очолював музей письменника у Вінниці, а з 1935 року й до своєї смерті у 1956 році був директором Чернігівського літературно-меморіального музею Михайла Коцюбинського, залишивши цінні спогади про свого брата.

20 квітня 1984 року Зоя Хомівна Коцюбинська відійшла у вічність. Похована вона на Байковому кладовищі в Києві. Її ім’я є важливою частиною історії українського літературознавства. Завдяки її багаторічній праці вдалося зберегти безцінні родинні спогади про Михайла Коцюбинського, відтворити маловідомі сторінки його біографії та передати наступним поколінням живу пам’ять про одного з найвидатніших українських письменників.

Важливим джерелом для вивчення життя і діяльності дослідниці є документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. Там сформовано опис архівного фонду «Коцюбинська-Єфименко Зоя Хомівна (1904 року народження), український критик», який і сьогодні відкриває нові можливості для дослідників української культури.

Матеріали про життя та творчість З. Х. Коцюбинської-Єфименко:

1. Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі : літературно-публіцистичне видання / В. О. Жадько ; за ред. В. П. Андрущенка. Київ : ПП «Видавництво "Фенікс"», 2008. 312 с. Режим доступу : https://enpuir.udu.edu.ua/entities/publication/dcbc5482-01ee-4de1-97ba-74acf6bb7142. (дата звернення: 17.07.2026).
2. Коцюбинська-Єфименко Зоя Хомівна (1904 р. народження), український критик: опис 1, од. зб. 294, 1905–1980 рр.; опис 2, од. зб. 34, 1920–1957 рр.; опис 3, од. зб. 68, 1929–1991 рр.; опис 4, од. зб. 363, 1937–1992 рр. // Описи фондів ЦДАМЛМ України [Електронний ресурс] / Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. – Режим доступу : https://old-csam.archives.gov.ua/ukr/perelik_fondiv_10/. (дата звернення: 17.07.2026).
3. Тарнашинська Л. Б. Коцюбинська Михайлина Хомівна. У: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін. (ред.). / Енциклопедія Сучасної України. Т. 15. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. Режим доступу : https://esu.com.ua/article-1173. DOI: 10.5281/zenodo.20013715. (дата звернення: 17.07.2026).

Матеріал підготувала О. Михайленко