«Безсмертний дотик до душі»: говоримо про поезію Ліни Костенко
Уже традиційно останнє заняття на безкоштовних курсах української мови щороку присвячується творчості Ліни Костенко – дивовижної жінки, талановитої поетеси, совісті українського народу. Під час цього заходу говорили про її долю; слухачі декламували вірші Ліни Костенко – такі різнопланові за змістом, читали в ролях уривки з відомого роману у віршах «Маруся Чурай» та слухали пісню «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». У чудовому виконанні Ольги Богомолець звучали пісні на слова поетеси «Гіацинтове сонце» та «Вечірнє сонце, дякую за день...». Усі присутні сиділи як зачаровані, не ворухнувшись, щоб не пропустити жодної миті нашого поетичного заходу.
Дякуємо за співпрацю в організації та проведенні свята працівникам сектору соціокультурної діяльності Волковій Віталіні та Тютюнниковій Алісі.
Вслухайтесь у слова Ліни Костенко, серцем доторкніться до них, вдумайтесь у їх глибокий зміст – і вам відкриється багато таємниць життєвих і поетичних. Її геній, незважаючи на всі негаразди і катастрофи, гоніння й замовчування, залишається могутнім олімпом сучасної поетичної думки.
Рядки з окремих поезій Ліни Костенко, які цитувалися під час заходу:
***
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився,
болів, із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
***
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.
***
«...І якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
- Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!»
***
Що доля нелегка, – в цім користь своя є,
Блаженний сон душі мистецтву не сприяє.
***
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.
