Грицько  Чубай – легенда українського безчасся

Грицько Чубай (повне ім'я Григорій Петрович Чубай) – видатний український поет, перекладач, художник, мистецтвознавець. Один із лідерів українського літературно-мистецького андеґраунду 1960-х, 1970-х та 1980-х років.

Митець народився в нелегкі повоєнні часи 23 січня 1949 року в селі Березинах Козинського (нині Радивилівського) району Рівненської області, у селянській родині. Сім'я жила в типовій мазаній хаті – одна велика кімната, де були всі – двоє синів (Грицько мав старшого брата) і батьки Петро та мати Марія, які були звичайними колгоспниками. Життя і побут хлопця також були звичайними. Він виростав у дуже скромних статках.

Проте талант Грицька виявився рано. Писати та читати в 4 роки його навчила бабуся Мотрона, котра була цілителькою та повитухою. Ще з дитячих років він любив усамітнюватися, залюбки малював, перечитав усе, що було в бібліотеках Березинів й Козина, зокрема любив класику – українську, зарубіжну, російську. Знав напам'ять вірші Тараса Шевченка, приносив «Кобзаря» на луг та читав уривки з поем друзям, і та поезія переймала більше, ніж почута на шкільних уроках, мабуть тому, що вмів Чубай декламувати з пристрастю, яка не залишала нікого байдужим. Навчався у трьох школах, зокрема і Козинській середній школі. А з восьмого класу, як згадували батьки, регулярно їздив до Дубна та Рівного, де друкував свої вірші в місцевих газетах. Ранні твори поета були вже цілком оригінальні й виразно виявляли самобутній талант лірика. Юний Чубай розвивався в руслі поетики шістдесятників, яка найбільш благотворно позначалася на його віршах:

«…Якщо прийшов людиною,
не каменем –
Байдужим
ти не маєш права бути!»

У 15-річному віці Грицько збирав власну бібліотеку і фонотеку платівок з класичною музикою. Читати далі.