Державний Гімн України – пісня соборності, пісня єднання

Державний Гімн України –  пісня соборності, пісня єднання
(пам’ятка читачеві)

Шановні читачі!

Гімн – це пісня урочистого характеру, що є музичним символом певного народу і його держави. Кожен народ має свої священні символи, які уособлюють самобутність, національну єдність. Вони покликані підносити дух нації у боротьбі за свободу, самоутвердження, за власну самостійну державу. До таких символів належить і гімн.

Першу музичну символіку нашого народу можна віднести до часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну виконували бойові заклики та пісні, які створювали патріотичні настрої перед битвами. Ближчими до жанру гімну були козацькі пісні. Вони звучали як присяга перед Богом і Землею, честю і сумлінням.

Народним гімном, бойовим закликом до боротьби став вірш Т. Г. Шевченка «Заповіт», музика М. Лисенка: «….Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте!…». Глибокий відбиток на духовне життя народу наклав гімн «Вічний революціонер» І. Франка, музика М. Лисенка, який поширився по Західній Україні і став похідним гімном-маршем: «…Вічний революціонер – Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю Він живе, він ще не вмер…». Свої гімни – «За тебе, Україно», «Для тебе, Україно, живем» – мали українські емігранти в Америці й Канаді. Вони співали на зібраннях пісні-гімни про швидке повернення на землю батьків.

Пісня Миколи Вороного, музика Я. Ярославенка «За Україну» звучить як гімн нашому відродженню, утвердженню української державності. «…За Україну, за її долю, За честь і волю, за народ…».

Свої пісні-гімни мали й січові стрільці, й українські націоналісти. Духовним гімном України є пісня «Боже велкий, єдиний» або «Молитва за Україну», слова О. Кониського, музика М. Лисенка. Ним 5 грудня 1991 року відкривалося урочисте засідання Верховної Ради України, присвячене підсумкам Всеукраїнського референдуму та виборам Президента нашої держави: «…Боже Великий Єдиний, Нам Україну храни, Волі і світла промінням Ти її осени».

В умовах, коли українців примушували забути своє минуле, викреслити із свідомості відчуття українськості, саме і народились рядки національного гімну «Ще не вмерла Україна».

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна», якому в майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати П. Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

Перша публікація вірша П.Чубинського відбулась у львівському журналі «Мета» (№ 4, 1863р). Отримавши поширення у Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав до нього музику. Вперше надрукований у 1863, а з нотами – 1865.

 З 1917 р. пісня "Ще не вмерла Україна" вперше урочисто й велично зазвучала над Україною, яка в революційному вирі вирвалась із царського ярма: в Києві та інших містах з'явилися друком і її тексти, і мелодія. Набула статусу гімну нової держави – Української Народної Республіки: під його мелодію зустрічали в Києві послів іноземних держав, відкривали університет, його понесла у світ славетна хорова капела Олександра Кошиця.

Коли під натиском ворожих сил Москви впала Українська держава, гімн разом із політичною еміграцією жив за межами України, будив дух непокори, вселяв надію, що Україна не вмерла і не вмре ніколи, закликав усе віддати "за нашу свободу".

Після багатьох десятиліть нелегального підпільного існування в українських патріотичних середовищах "на нашій не своїй землі" гімн знову набув законних прав громадянства у вільній Україні.

З часу свого виникнення текст гімну зазнав багатьох змін, але незмінним залишився його основний патріотично-визвольний сенс.

Конституція України декларує, що Державним Гімном Укра­їни є національний гімн України на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплету та приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Офіційно його музичну редакцію ухвалила Верховна Рада України 5 січня 1992 року.

Документальний аналіз засвідчив, що законодавчо виріше­ним у відповідності до Конституції України є питання Держав­ного Гімну України. Президентом України Л. Кучмою 6 березня 2003 року було підписано прийнятий Верховною Радою України закон «Про Державний Гімн України», Цей закон підтримали 334 народних депутати з 433, що зареєструвалися для голосування – тобто не менш як двома тре­тинами від конституційного складу Верховної Ради України, як того потребує Конституція України. Відповідно до норми статті 20 Конституції України Державний Гімн України на музику Ми­хайла Вербицького отримав слова, затверджені законом.

За цим законом Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

«Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми браття, козацького роду».

Обидва славетні сини України - Павло Платонович Чубинський та автор музики до гімну України Михайло Михайлович Вербицький написали не прості слова і музику до пісні, а створили нашу духовну зброю, національний, державний символ незалежної України. Його ви­конують під час урочистостей і під час збройного захисту нашої держави, його співають патріоти і навіть малюки в дитячих са­дочках. Священні слова Державного гімну увійшли в душу й тіло кожного українця.

Список рекомендованих видань:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. –Ст. 141.
2. Про Державний Гімн України : Закон України, прийнятий 6 березня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 13. – С. 9.
3. Багацька Л. Тернистий шлях славян : державному гімну України минає 150 років / Л. Багацька // Літературна Україна. – 2012. – № 32(23 серп.). – С. 1-2.
4. Багнюк А. Л. Символи українства: худож.-інформ. довід. / А. Багнюк ; голов. ред. Б. Є. Будний. – Т. : Навч. кн. – Богдан, 2010. – 510 с., [8] арк. ілюстр.
5. Гургула І. До історії гімну побідоносної нації / І. Гургула // Літературна Україна. – 2015. – № 31(20 серп.). – С. 3.
6. Історія створення Державного гімну України [Електронний документ] // Режим доступу: https://zik.ua/news/2019/03/06/sogodni__
7. Маляренко В. Державний гімн як дзеркало нації / В. Маляренко // Право України. – 2013. – №5. – С. 374-380.
8. Погребенник Ф. Героїчна і трагічна доля українського славня. – С. 7-8 // Історичний календар: щорiчник : наук.-попул. та лiт. альманах / ред. А. В. Денисенко. – К. : Україна, 1996-1997, вип. 3 / упоряд.: Денисенко А., Туркевич В. – 1996. – 398 c.
9. Сидоренко І. В. Історія національного гімну України: усний журнал / І. В. Сидоренко // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2016. – № 28/29. – С. 59-64.
10. Символ національної і державної величі // Календар знаменних і пам'ятних дат : довідкове вид. – 2012. – № 1. – С. 44-53.
12. Стецюк П. Державні символи України: конституційно-правова характеристика / П. Стецюк // Вісник Конституційного Суду України. – 2004. – № 6. – С 103-115.
13. Шумна М. Л. Українська національна символіка як репрезентант національної ідентичності / М. Л. Шумна // Актуальні проблеми філософії та соціології. – 2016. – № 9. – С. 153-157.

Укладач:  Т.С. Федько