Геноцид кримських татар крізь призму родинних історій
18 травня для кожного представника кримськотатарського народу є не просто датою в календарі – це день болю, скорботи, втрати батьківщини та водночас день незламної сили духу.
Напередодні цієї пам’ятної дати відбулася онлайн-зустріч, присвячена вшануванню пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Захід відбувся під назвою «Історія не однієї сім’ї» і зібрав широку аудиторію з херсонських педагогів, старшокласників, бібліотекарів та всіх охочих.
Гостя зустрічі – Лейля Джаксім – розповіла присутнім про історичний контекст подій 1944 р. та поділилася історією своєї родини. Її виступ глибоко зворушив учасників, нагадавши про важливість збереження пам’яті та солідарності в боротьбі за права і гідність кримськотатарського народу.
Це не лише історія окремих родин – це історія сотень тисяч кримських татар, які були примусово виселені. Пам’ятати – означає боротися за справедливість.
10 травня 1944 р. на розгляд І. Сталіну було подано проєкт рішення Державного комітету оборони про виселення кримських татар з Криму. Л. Берія у своєму докладі до Сталіна пропонує виселити все кримськотатарське населення «...з огляду на зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу та виходячи з небажаності подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу...», наводить попередній розрахунок кількісного складу у «140-160 тис. татарського населення», яке має бути виселеним, та строки виконання постанови до 1 червня 1944 р. Підрахунок було зменшено; за матеріалами самоперепису чисельність кримських татар у Криму на 18 травня 1944 р. становила 423068 осіб. Весь кримськотатарський народ – від немовлят до людей похилого віку – був звинувачений в колабораціонізмі.
11 травня 1944 р. було складено та підписано постанову, яка стала офіційним обґрунтуванням депортації. У ній наведена «аргументація» на кшталт шпигунсько-диверсійної діяльності кримських татар у глибокому тилу Червоної армії. З моменту звільнення Кримського півострова від німецької окупації до насильницького виселення кримських татар минуло трохи більше місяця.
18 травня 1944 р., на світанку, відбулося насильнице виселення кримськотатарського народу з його історичної батьківщини. Їх перевозили у вагонах для великої рогатої худоби. Депортація кримських татар відбувалася з нелюдською жорстокістю і нечуваною швидкістю, вся операція зайняла два дні. Проте до місць призначення доїхали не всі, багато загинуло по дорозі. Більшість кримських татар відправили до Узбекистану, а також в Казахстан, Таджикистан, Марійську АРСР та на Урал.
Пані Лейля розповіла історію депортації свої двох бабусь: Сабріє та Зєри. Вони не дуже любили розповідати про цю страшну трагедію. У місцях заслання переселенців ніхто не чекав. Тамтешнє населення підготували до того, що їдуть зрадники батьківщини. Для проживання людям виділяли землянки, сараї чи бараки, непридатні для життя, а вже наступного дня людей гнали на примусові роботи: в бавовняні поля, на шахти або на лісоповал. Бабуся Зєра потрапила на Урал, де вона сплавляла ліс, бо за важку роботу давали більше хліба. Молоді виконували важчу роботу, щоб прогодувати хворих та старих. Так трапилося, що бабуся Сабріє була окремо вивезена від сім’ї. Дідусів, як інших чоловіків, забрали з фронту та відправили в трудові табори, вони потім об’єдналися зі своїми сім’ями та налагоджували своє життя на чужині. І тільки в 90-х рр. XX ст. кримські татари починають повертатися в Крим.
У Радянському Союзі не дозволяли згадувати про виселення кримськотатарського народу, навіть писати «кримський татарин» – тільки «татарин». Було перейменовано всі населені пункти Криму, знесено історичні пам’ятки, знищено кладовища і надгробки з написами кримськотатарською мовою. Унаслідок депортації кримські татари не лише втратили своє споконвічне середовище проживання, а й були розпорошені між різними регіонами СРСР, тобто фактично приречені на вимирання як нація.
Україна офіційно визнала депортацію кримських татар геноцидом у 2015 р., а 14 травня 2025 р. Верховна Рада України ухвалила Звернення до світової спільноти щодо вшанування пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу та припинення порушень їхніх прав російською федерацією. Боротьба за відновлення прав кримських татар продовжується.
Дякуємо пані Лейлі за емоційну розповідь, за нагадування про трагічні сторінки кримськотатарської історії, яку ми повинні знати та пам'ятати!
Наш захід – це не лише акт пам’яті. Це спільний обов’язок – говорити правду, підтримувати історичну справедливість і не допустити повторення подібних трагедій. Пам’ятаючи минуле, ми будуємо майбутнє, в якому права кожного народу будуть захищені, а людська гідність – недоторканною.
