Голодомор на Херсонщині 1921–1923 рр.: факти, що не потребують тлумачення
Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років, а також масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У межах онлайн-проєкту «Вечір з Гончарівкою» 18 листопада 2025 року відбулася зустріч, присвячена темі голодомору на Херсонщині у 1922–1923 роках.
Лектор – краєзнавець Олег Лиховид – наголосив, що найбільше від голодомору 1922–1923 рр. постраждали Херсонська, Запорізька, Одеська області та Крим. І що саме ці роки були найстрашніші для мешканців даних регіонів порівняно з іншими голодоморами. Попри катастрофічну нестачу продовольства й фактичну відсутність насіннєвого матеріалу, радянська влада продовжувала вивозити зерно за кордон і не визнавала факту голоду. За офіційними даними, лише у січні 1922 року в Херсоні від голоду померло 6 159 людей. Люди змушені були вживати в їжу курай, собак, птахів; на вулицях лежали сотні тіл, фіксувалися випадки канібалізму. За скромними підрахунками, у 1921–1923 роках на Херсонщині загинуло близько 100 тисяч осіб.
Херсонський фотокореспондент Гавриїл Раппепорт з власної ініціативи зробив серію світлин, що відображали трагізм і масштаби голоду. Саме ці фотографії привернули увагу міжнародних доброчинних організацій, які почали надавати допомогу постраждалим. Завдяки їхній підтримці були врятовані сотні життів. Херсонцям допомагали місія Нансена, Американська адміністрація допомоги, менонітські громади та «Міжнародна ліга допомоги дітям».
На цьому тлі дії радянської влади контрастували особливо різко: було розграбовано Благовіщенський монастир у селі Приозерне, а отримані від продажу церковного майна 20 мільярдів рублів спрямовано на фінансування зарубіжних компартій.
Улітку 1922 року уряд поспішив оголосити про «подолання голоду» та відновив збір податків із населення. Уже в серпні 1923 року до Херсона прибув перший іноземний корабель по зерно нового врожаю…
Лише ці декілька вражаючих фактів говорять, наскільки цинічною була радянська політика відносно українських земель, зокрема Півдня, у ці страшні роки.
Дякуємо пану Олегу Лиховиду за дослідження й висвітлення цієї болісної, але надзвичайно важливої сторінки історії.
Пам’ять жертв голодомору-геноциду 1921–1923 років – першого з радянських голодоморів ХХ століття – має бути пересторогою проти будь-яких спроб встановлення тоталітаризму в Україні й підтвердженням нашого свідомого європейського вибору.
