Іншомовні афоризми в українських перекладах1

У функціонуванні запозичених фразеологізмів в українській мові можна визначити кілька основних тенденцій. Фразеологічні запозичення з європейських мов в українських текстах подаються мовою оригіналу або українською: " – Ви не маєте нічого, тільки тую скриньчину? – і вдарив рукою по Шагаєвім куфрі, на котрім сидів. - Omnia mеа mесиm рorto, - додав усміхаючись" (Б. Лепкий, "Веселка над пустарем"); "Сподіватися людина повинна завжди. Без надії таки сподіваюсь… –- раптом продекламувала вона, і Аскольд застиг" (Ю. Цюпа, "Профіль на сардоніксі").
Як же оформляються в українській мові фразеологізми, запозичені з російської? У текстах вітчизняних авторів перекладено переважно фразеологізми, джерело яких – художні й публіцистичні твори та наукові праці російських авторів: "До речі, тут виступив Костомаров зі своєю відомою розправою "Задачи украинофильства". З якою злорадістю підхопив "Киевлянин" "слова почтенного историка". І пішла писати губернія!" (Л. Старицька-Черняхівська, "Двадцять п'ять років українського театру"); "Навіть сам трохи здивований цим своїм рішенням, злегка іронізує над собою: ось ти і в ролі "весільного генерала", в ролі гостя на вшануванні того, хто з усіх учасників твоєї експедиції був, може, найневдатнішим, був особою майже курйозною, іноді просто жалюгідною!" (О. Гончар, "Пізнє прозріння"); "Не треба, Ашоте", – попросив Шульга. Давтян приклав руки собі до горла: "Німотствую, як народ у "Борисі Годунові"!" (П. Загребельний, "Юлія, або Запрошення до самовбивства"); "Поява нової публікації О. Солженіцина "Как нам обустроить Россию", надісланої до "Комсомольской правдьі" з "прекрасного далека", була несподіванкою в нашому світі, де вже перестали дивуватись" (Є. Сверстюк, "..Але істина дорожча").
Переклад подібних прозових фразеологізмів не становить труднощів. Порівняно нескладно перекласти й словосполуки, які походять із російської поезії й складаються з двох-трьох компонентів, тобто зі структурного погляду є фразеологізмами-словосполученнями: "О Арсеньєв!.. Він бог цілого цього експресу, цілого цього світу. Володар дум і сердець" (І. Багряний, "Тигролови"); "Не мудрую лукаво, не сню наяву, не піклуюсь про славу - живу" (М. Руденко, "Не мудрую лукаво...").
Фразеологізми, що походять із творів російських поетів і зі структурного погляду є реченнями, тобто поетичними афоризмами, цитуються здебільшого мовою оригіналу, оскільки вправно перекласти їх, зберігаючи при цьому ритм, риму й інші особливості поетики, значно важче: "Кіндрат Антонович і Лукерія Стєпанівна. Та то ми так, згадали молодощі... Воздвиженський. "Блажен, кто смолоду был молод", – сказав господин Пушкін" (М. Кропивнщький, "Олеся"); "Мисль ізреченная єсть лож", і хто поручиться, що ви не скажете не те, що треба? От через що, дбаючи за вас, я говорив: затуліть рота або краще попросіть, щоб його вам заткнули" (І. Сенченко, "Із записок"); "Иных у ж нет, а те далече" – недолі снігом замело. Він в одині сутулить плечі, високе хмарячи чоло" (В. Базилевський, "Иных уж нет, а те далече.."); "Імперська влада від Петра Першого починаючи, купувала готову інтелігенцію – німців, французів, поляків, малоросів, грузинів і т.д. Вона утилізувала "собственных Платонов и быстрых разумом Невтонов" (Є. Сверстюк, "Блудні сини України"); " – А ти не хочеш послужить народу... – "Служить би рад: прислуживаться тошно"... Та і не потрібні ми народу, Вікторе" (М. Черничук, "Фарисеї"); "Це були колишні столипінські "одруби", де розжились на степовому просторі міцні, запопадливі селяни, Кущеві приятелі. Тут у кожній хаті для Куща, кажучи словами Крилова, "был готов и стол, и дом" (Б. Антоненко-Давидович, "На шляхах і роздоріжжях").
Дослівний переклад, звичайно, може зруйнувати поетичну форму оригіналу, знищивши зв'язок із джерелом і спричинивши послаблення чи й навіть повну втрату його фразеологічного забарвлення. Проте, на нашу думку, цей компромісний підхід є значно вмотивованішим, ніж використання неперекладених висловлювань: "Не йому судилося те щастя, котре вживає тепер з милою дівчиною Корнієвич... В думці його мимоволі встали слова поета: "А щастя було так близько, так можливе!" (Олена Пчілка, 'Товаришки"); "Думав, мине, осиплеться, мов з білих яблунь дим, – так, здається, в Єсеніна, однак бачу, сподівання марні" (М. Олійник, "Жага").
Проте, безперечно, найкраще, коли подібні фразеологізми побутують в адекватному високохудожньому перекладі видатних українських перекладачів. Як відомо, більшість класичних творів російської поезії, а отже, й афоризми, які містяться в них, перекладено українською мовою. Але лексикографи радянського часу не мали змоги пропагувати найдосконаліші зразки перекладу російської поетичної афористики. Так, у книжці "Крилаті вислови в українській літературній мові" (К, 1975) А. Коваль і В. Коптілов до фразеологічних одиниць цього типу подають власний переклад і наводять фрагмент контексту мовою оригіналу. Певна річ, не з власної волі визначні мовознавці зігнорували колосальний пласт майстерних перекладів – за радянських часів українське мовознавство нагадувало мінне поле, де "неправильний" крок міг спричинити вибух. Саме тому кожен, хто працював на цьому полі, змушений був служити не так науці, як ідеології.
Звісно, поетичні переклади з російської мови були, але водночас їх ніби й не було. Радянські ідеологи взагалі не бачили потреби в такій праці. Згадаймо теорії "злиття націй і мов" та "двох рідних мов".
Втіленню цих ідей у життя сприяло, зокрема, те, що багато українців змирилися з підневільним становищем своєї мови, майже без спротиву прийняли тезу про її вторинність та другорядність порівняно з російською і покірливо споглядали нівелювання її самобутності. Таке нівелювання охоплювало і фразеологічний фонд нашої мови, звідки послідовно вилучалося все, що робило її самодостатньою.
Не оформлені засобами української мови іншомовні афоризми традиційно класифікуються як варваризми. Але який колорит відтворюють або якою мірою посилюють експресію українських текстів такі елементи? Чи свідчить поширена досі практика про високий рівень мовної культури наших авторів? Чи не сприяє стилістично невмотивоване використання цих елементів без перекладу "варваризації" самої української мови? Питання, певно, риторичні. Ніяких переконливих аргументів, які виправдають збереження й надалі такої мовної практики, немає.
Використання запозичених з інших мов фразеологізмів повинно регулюватися єдиним правилом. Відповідно до закону одночасності взаємодії мови і культури нації та протиставлення їх іншим мовам і культурам як "свого" і "чужого" [2] українська лінгвокультурна спільнота має дбати про збагачення форм функціонування нашої мови. Відтворення її засобами іншомовної поетичної фразеології сприятиме піднесенню загальної і мовної культури українців на якісно вищий щабель, розвіюванню міфів про стильову обмеженість і меншовартість нашої мови.
Пропонуємо вашій увазі українські інтерпретації найпопулярніших і найчастіше вживаних афоризмів з драми Олександра Грибоєдова "Лихо з розуму" (К, 1951; переклад М. Рильського, Д. Бобира та Є. Дроб'язка).
А втім, він добіжить іще вершин почесних
Слова належать головному персонажеві, Олександрові Чацькому (дія перша, ява VII).
Донька Фамусова Соф'я зауважує Чацькому його надмірну збудженість і балакучість, на що той протиставляє себе секретареві Фамусова Молчаліну: Побачить, згадую, новенькі десь пісні І в'язне вмить: "Списать дозвольте їх мені." А втім, він добіжить ще вершин почесних, Бо нині ж люблять безсловесних.
Вислів використовується для вираження іронії, осуду чиїхось службових чи життєвих перспектив з огляду на їх не зовсім гідне, позитивне підгрунтя.
А судді хто?
Ці слова належать Чацькому і звучать на початку його монологу, який є важливим для розуміння характеру героя та ідейного задуму твору (дія друга, ява V). Знайомлячи полковника Скалозуба з Чацьким, чиновник Фамусов каже, що цей молодик міг би зробити блискучу кар'єру, якби не марнував свого розуму і став до чиновницької служби. Чацького дратує ця заувага. Його відповідь починається словами:
А судді хто? За древністю років
До вільного життя в них лютість невситима;
Думки з газет у них, із потерті листків
Часу Очакова й завоювання Криму...
Цитату використовують тоді, коли хочуть підкреслити таку думку: перш ніж довіряти чиїмось судженням, висновкам або оцінкам, треба впевнитися в об'єктивності, справедливості, неупередженості, а також у компетентності того, хто їх висловлює.
Блажен, хто вірить (вірує)
Коли Чацький приїжджає в дім свого старшого товариша чиновника Фамусова (дія перша, ява VII), то його донька Соф'я радісно вітає гос¬тя. Чацький ставить під сумнів щирість почуттів дівчини, але та запевняє його, що постійно думає про нього й у всіх розпитує про його долю. Чацький відповідає:
Уявимо, що так: Блажен, хто вірує, – такому тепло жити!
Вислів використовується, здебільшого іронічно, щодо людей, які без достатніх підстав вірять у те, що іншим уявляється малоймовірним, неможливим, легковірно й некритично ставляться до непереконливих теорій, сумнівних чуток тощо.
Живі перекази, та віри їм не ймеш
Фамусов під час суперечки з Чацьким (дія друга, ява II) розхвалює старі часи, а особливо людей старшого покоління, і розповідає про свого дядька, який служив при дворі цариці Катерини II. Багатій і орденоносець, дуже маєтний і впливовий, той до всього, що мав, ішов одним шляхом – шляхом вислужницгва. Якось при цариці дядько спіткнувся і сильно забив потилицю. Це її розвеселило, і він кинувся умисно падати ще і ще, аби заслужити приязне до себе ставлення. У Чацького як представника іншого покоління й носія інших життєвих цінностей та ідеалів такі вчинки і така філософія викликають відразу, здаються йому неймовірними: Світ розум тратить, що й казать, – Недурно ви оце зітхнули, Як глянути та порівнять Час нинішній і час минулий, – Живі перекази, а віри їм не ймеш. Вислів використовується для характеристики подій порівняно недавнього минулого, у які важко повірити.
Кричали їм жінки: ура! І вгору чепчики шпурляли!
Слова з монологу Чацького (дія друга, ява V), що завершується роздумами про захоплене ставлення суспільства, передусім жінок, до військовиків, яке часто буває некритичним, сліпим, невиправдано схвальним:
Коли із гвардії чи з царського двора
Сюди в мундирах приїжджали,
Кричали їм жінки: ура!
І вгору чепчики шпурляли!
Цей вислів – жартівлива характеристика надміру бурхливого вияву радості, захвату, схвалення.
Служить радий – прислужуватись гидко
Олександр Чацький запитує у Фамусова, що б він сказав з приводу наміру молодика одружитися з його донькою Соф'єю (дія друга, ява II).
Фамусов: Сказав би я: по-перше, не казись Та заглядай в маєтки хоч би зрідка, А головне – служити, брат, берись.
Чацький: Служить радий – прислужуватись гидко.
Вислів передає небажання людини догоджати начальству, всім тим, хто посідає вищі сходинки суспільної ієрархії, займатися підлабузництвом, кривити душею і ламати себе з кар'єристичних міркувань.
Суміш французького з підмосковним (нижегородським)
Чацький, розпитуючи Соф'ю про всіх родичів і знайомців, яких він давно не бачив, цікавиться, зокрема, й долею тітки Фамусових, збереженням її звичок і манер (дія перша, ява VII).
У першій половині XIX ст. російські дворяни спілкувалися між собою французькою мовою. Однак мало хто добре знав цю мову, більшість використовувала строкату суміш французької та російської мов. Це й дало Чацькому підставу глузувати з тітки Фамусових, мовлення якої було прикладом такої мішанини. ...Що, як споконвіків, І досі в наїзди чи празником церковним Панує тут у нас двох суміш язиків – Французького із підмосковним?
Вислів означає поєднання двох різних, часом не сумісних речей, строкату суміш, а також поганий смак узагалі.
Чи ба! Знайомі все тут лиця!
Випадково підстерігши свою доньку Соф'ю на побаченні з Чацьким (дія четверта, ява XIV), Фамусов каже: Сюди, мерщій, мерщій! Вогнів! Свічок побільше, ліхтарів!
Де домовик? Чи ба! Знайомі все тут лиця!
Вислів використовується під час несподіваної зустрічі людей, які певний час не бачилися, або тоді, коли людина зустрічається з чимось, що їй добре знайоме.
Щасливі на години не зважають
Служниця Фамусових підганяє Соф'ю під час її побачення з батьковим секретарем Молчаліним, боячись, що пару буде викрито (дія перша, ява III):
Ліза: Година пізня вже. Погляньте у вікно: Іде народ по вулицях давно, А в домі шум, ходьба, метуть і прибирають.
Соф'я: Щасливі на години не зважають.
Вислів застосовується до людей, які, засліплені особистим щастям, не помічають, як швидко спливає час.

Література
1. Блумфилд Л. Язык / Л. Блумфилд. – Москва, 1968.
2. Тарасов  Е. Национально-культурная специфика речевого и неречевого поведений / Е. Тарасов, Ю. Сорокин. – Москва, 1977.

// Дивослово. – 2006. – № 2. – С. 43-46; Зарубіжна література. – 2007. – № 3. – С. 21-26.